Щороку 13 листопада світ відзначає Міжнародний день сліпих. Чому саме цього, а не іншого дня?

13 листопада 1745 року у Франції народився Валентин Гаюї — відомий педагог, який заснував у Парижі й Санкт-Петербурзі кілька шкіл та підприємств для незрячих. За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, саме це й лягло в основу вибору дати Міжнародного дня сліпих.

До XVIII століття світ не знав навчальних закладів для незрячих. Більшість людей, які нічого не бачили, ставали жебраками, і лише небага-тьом щастило потрапити під опіку церкви чи держави. Не було й мови про залучення їх до знань чи суспільно-корисної праці. Хоча й серед них з давніх часів були відомі особистості, які своїми здібностями в найрізноманітніших сферах людської діяльності змогли досягти високих результатів інтелектуального розвитку.

Так, сліпий від народження давньогрецький філософ Дідим Олександрійський (308—395) винайшов спеціальний спосіб письма для незрячих: на покритих воском дощечках тонкою паличкою він писав тексти і легко розрізняв їх за допомогою дотику. Таким прийомам учив й інших.

Наші українські кобзарі, серед яких було чимало сліпих від народження, і досі сприймаються як жива скарбниця народної творчості.

У 1749 році Дені Дідро написав й анонімно опублікував свій відомий твір «Лист про сліпих для повчання зрячих», за який на три місяці був кинутий до в’язниці. Лист не тільки вразив сучасників, а й змусив замислитися над проблемами їх незрячих співгромадян. Одним із таких небайдужих був молодий цивільний службовець Валентин Гаюї (1745—1822), який мав не лише добре серце, а й справжній талант організатора.

Народився він у родині бідного ткача. Якось його до глибини душі обурила безсоромна експлуатація сліпих. Під час паризького ярмарку в одному з балаганів їх змусили грати на поламаних інструментах з перевернутими нотами, а на очі ще й почепили картонні окуляри, що мало тішити публіку.

Валентин Гаюї поставив за мету виправити таку несправедливість суспільства до сліпих.

Першу школу для незрячих він вирішив відкрити у Санкт-Петербурзі, куди прибув з родиною, бо там нібито погодилися дати грошей на таку справу. Однак згодом отримав офіційного листа від міністра освіти про те, що в Росії… нема сліпих дітей.

Неймовірними стараннями Гаюї школу таки відкрили, але лише для 15 дітей.

Перевірка закладу, з пристрастю проведена чиновниками через рік, відзначала, що сліпі вихованці навчені читанню, письму, географії, історії, мовам, музиці, друкуванню, співу і різним нехитрим ремеслам: плетінню кошиків та стільців, в’язанню мережив, вишиванню.

Освіту й виховання незрячих дітей Валентин Гаюї поставив на наукову основу. Він розробив рельєфно-лінійний шрифт «унціал», за допомогою якого можна було навчати сліпих читати й друкувати для них книжки.

Сьогодні незрячі послуговуються шрифтом Брайля — рельєфно-крапковим тактильним шрифтом, який легший від винаходу Гаюї. До слова, у 1824 році його придумав також француз — Луї Брайль, син простого шевця.

Валентин Гаюї сконструював і прилади для сліпих та матриці для виготовлення рельєфних наочних посібників, географічних карт і глобусів. Цьому ремеслу навчав і своїх вихованців. Йому ж належать ідея створення книг для незрячих та авторство методичних посібників з навчання людей наукам і ремеслам.

Валентин Гаюї помер 19 березня 1822 року, задовго до того повернувшись додому. Величний гранітний пам’ятник на його могилі на паризькому кладовищі Пер-Лашез був поставлений на кошти, зібрані сліпими ремісниками і музикантами.

Нині у світі понад 161 мільйон людей страждає від порушення зору, з них 124 мільйони — повністю сліпі. До 2020 року, вважають експерти ВООЗ, через надмірне користування електронними пристроями, які напружують зір, кількість незрячих може подвоїтися.

З нагоди Міжнародного дня сліпих та 85-річчя створення Українського товариства сліпих в Одесі відбулася низка заходів, до участі в яких запросили активних членів цього товариства.

У Будинку культури Одеської обласної організації УТОС (вул. Варненська, 12-б) учасників зустрічі вітали директор департаменту праці та соціальної політики міської ради Олена Китайська і голова Малиновської райадміністрації Євген Омельчук.

«Ви, хто світ бачить серцем, — приклад для багатьох одеситів, бо не розчарувалися, не здалися, не опустити рук перед негараздами життя», — сказав, зокрема, Євген Омельчук.

За багаторічну сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків, професіоналізм, значний особистий внесок у справу трудової та соціальної реабілітації осіб з інвалідністю із зору і з нагоди 85-ляття створення УТОС та Міжнародного дня сліпих цінним подарунком (наручним годинником) відзначений Юрій Качанівський, генеральний директор Одеського навчально-виробничого підприємства Україн-ського товариства сліпих, а почесною відзнакою міського голови «Подяка» — Любов Фролова, секретар територіальної первинної організації УТОС.

Міська влада прийняла також рішення про виділення матеріальної допомоги 100 активним учасникам товариства.

В Одесі проживають близько півтори тисячі людей з порушенням зору, 896 з яких перебувають на обліку в департаменті праці та соціальної політики міської ради.

Багато з них посильно працюють, приносячи користь громаді. Щоправда, їхні можливості наразі далекі від європейських, де незрячі задіяні на престижних виробництвах, а спеціальні позначки на брендових речах вказують на те, що вони виготовлені за участю таких людей, і частину прибутку з продажу буде відраховано до благочинних фондів.

У нас же на додаток до державних гарантій що-річно в рамках міських програм передбачається фінансування на підвищення рівня соціального захисту цієї категорії громадян. Так, у 2018-у майже тисячі осіб надано пільги на оплату житлово-комунальних послуг на загальну суму 1479,5 тисячі гривень (І група — 50%, ІІ група — 40%), 21 члену УТОС виділено матеріальну допомогу на придбання комп’ютерної техніки (по 10 тисяч гривень), а 12 сім’ям, які виховують дітей з порушенням зору, кошти на оздоровлення (по 7 тисяч гривень на дитину).

Із липня цього року в Одесі працює служба супроводу людей з порушенням зору. За заявками здійснюється безоплатне перевезення їх службою «Інватаксі». Мабуть, усі зауважили, що під час проведення капітального ремонту доріг, тротуарів, будинків комунальної власності тепер встановлюються тактильні орієнтири, а на переходах — світлофорні акустичні пристрої. Втім, це лише дещиця з того, що можна і треба зробити для цієї категорії наших співгромадян. І головне — кожному з нас слід бути небайдужим, людянішим до тих, хто бачить світ не очима, а серцем.