Під час роботи семінару «Пам’ятки писемності і культури у фондах бібліотек», який щорічно в ці осінні дні проводиться в Одеській національній науковій бібліотеці, був презентований проект «Старовинна гравюра: національне надбання України», реалізований за підтримки Українського культурного фонду під патронатом Міністерства культури.

До цієї події у київському видавництві «Мистецтво» виданий каталог українською й англійською мовами з атрибуцією творів, куди увійшло близько 50 артефактів. Усього ж колекція відділу рідкісних видань і рукописів бібліотеки нараховує до 700 зразків оригінальної, авторської і репродукційної гравюри, з яких 600 уже оцифровані. Вони виконані в техніці різцевої гравюри, офорту, мецотинто (глибокий друк на металі).

Втілення проекту стало можливим завдяки тому, що ОННБ отримала грант Українського культурного фонду. Це дає змогу вивчати згадані графічні твори, вводити їх у науковий обіг, здійснювати атрибуцію та популяризувати.

У нашому місті є три установи, які володіють великими колекціями старовинної гравюри: Одеський музей західного і східного мистецтва, Наукова бібліотека ОНУ ім. І.І. Мечникова та Одеська національна наукова бібліотека.

Колекція ОННБ, більшість творів якої були у приватній збірці графа М.М. Толстого, дозволяє певним чином простежити розвиток цього виду мистецтва з кінця XVI по XIX століття на прикладі Італії, Фландрії, Нідерландів, Франції, Англії, Німеччини, а також України (Одеса), де гравюру культивували, в тому числі, вихідці із цих країн.

Гравюра XVI століття презентована кількома творами художників періоду Ренесансу: представника знаної династії нідерландських граверів Гендріка Гольціуса «Відвідування» із серії «Життя Діви Марії» та Домініка Кустоса, засновника династії німецьких граверів в Аусбурзі, який відтворив образ архієпископа Зальцбурга Вольфанга Дітріха фон Райтенау. Останній відомий також тим, що збудував розкішний палац «Альтенау», названий на честь його коханки. (Після вигнання архієпископа новий власник перейменував маєток на «Мірабель»).

Серед творів XVII століття помітне місце посідають нідерландські майстри, які працювали в поширеному тоді стилі бароко. Особливу увагу привертає великоформатна гравюра різцем Адамса Схелте Болсверте «Поклоніння волхвів» (1630—1645), виконана за однойменним живописним оригіналом Пітера Пауля Рубенса, що зберігається у Луврі. Болсверте, як й інші нідерландські та фламанські гравери (Ворстерман, Соцтман, Понтіус), чиї роботи є в колекції бібліотеки, працював у майстерні геніального фламандця.

У цей період особливого поширення набув портретний жанр. Серед подібних зразків — зображення графа Христофора (Кшиштофа) Опалінського — польського поета і познанського воєводи, одного з ліде-рів магнатської опозиції до тодішньої монархічної влади Королівства Польського.

Низкою робіт презентовані італійські митці. Серед них — пейзажний офорт «На терасі» майстра ведути (міський пейзаж), славнозвісного Джовані Антоніо Каналі, більше відомого як Каналетто. Він приваблює своєю емоційністю, живописним рішенням, умовою якого є тональне багатство, передача світлоповітряного простору, де ніби розчиняються будинки рідної йому Венеції. Художник був дуже популярним, особливо в англійських меценатів. Велику колекцію творів Каналетто придбав король Георг ІII.

Гравюра періоду XVIIІ століття вирізняється постійною увагою до міфології, традиційно підвищеним інтересом до портрету: завойовують свої позиції й анімалістичний та побутовий жанри. Одним з лідерів останнього був англійський художник Вільям Хоґарт. Сатиричні «Ранок» та «Модний шлюб» Ернста Людвіга Ріпенхаузена є пізнішими копіями однойменних творів Хоґарта, який висміює вади аристократії. Французька школа презентована низкою портретів представників вищих прошарків суспільства. Варто виділити портрети кардинала Гійома Дюбуа авторства П’єра-Ембера Древе (молодшого), графа Зінцердорфа Клода Древе, королеви Франції Марії Лещинської різця Жака Ніколя Тард’є, уявний портрет Галілео Галілея Рене Гаяра та інші.

Гравюра дозволяла тиражувати рисунки і репродукувати живописні твори, відтворюючи їх тональне багатство, й виконувала ту функцію, яку нині покладено на оцифрування. Фактично, сьогодні гравюра, за винятком офорту, — це вже надбання минулого.

Значне місце в колекції гравюр ОННБ ХІХ століття посідають види Одеси та портрети місцевої знаті: графа Ланжерона, княгині Воронцової, актриси Терези Брамбіли, одного із засновників бібліотеки Олексія Льовшина тощо. Зацікавлення викликає альбом «60 видів Одеси», панорамний вид міста з боку Зовнішнього бульвару та багато інших. Більшість видів Одеси вже відтворені в краєзнавчих виданнях.

З проектом можна ознайомитися на сайті бібліотеки, де в розділі «Електронні ресурси» представлений окремий двомовний веб-портал «Гравюра — це унікальна частина культурної пам’яті людства».