Велична будова у стилі сталінського ампіру на території найпрестижнішої в Одесі курортної зони. Трішки далися взнаки десятиріччя значно помірнішого, ніж за радянських часів, бюджетного фінансування. У інтер’єрах надлишок, може, й не кидається у вічі, але умови для навчання керівної еліти – нинішньої та наступної – цілком прийнятні. Поважне приміщення лише підкреслює цю непересічну місію. Директор ОРІДУ Микола Іжа, перш, ніж ми розпочали інтерв’ю, завершує чергову телефону розмову – на тому кінці дроту хтось сватає собі працівника. З усього видно, що розмова така – звичне діло, і попит на випускників-управлінців цілком стабільний.

Досьє «ОВ»

Іжа Микола Михайлович, – директор Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. доктор політичних наук, професор, Заслужений працівник освіти України. Випускник Одеського електротехнічного інституту електрозв’язку ім. О.С. Попова. Після закінчення вишу викладав на кафедрі економіки, організації та планування підприємств зв’язку. 1991 року успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. По тому обіймав відповідальну посаду в Одеській облдержадміністрації. З жовтня 2006 року – директор ОРІДУ НАДУ при Президентові України. Головними критеріями управлінця вважає професіоналізм, відповідальність, порядність і патріотизм. Останнє означає, що кожен представник влади має любити своє село, своє місто, район, свою область і робити все, щоб вони були найкращі, і разом з ними ставала кращою і вся Україна.

«У першій промові директора, яку виголошував, коли очолив цей виш, – пояснює Микола Михайлович, – я сказав: «Мрію, щоб завдяки нашій плідній роботі у нас було дві черги в інституті: перша черга – з тих, хто хоче вступати, а друга – з тих, хто хоче наших випускників брати на роботу». Це була мрія, і, я думаю, що ми, разом з публічними органами влади, добре попрацювали, щоб втілити її в життя».

– Маєте нині ці дві черги? Яка з них довша?

– Спочатку перша черга була довшою. Бо крім нас практично ніхто не готував фахівців за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». А зараз в Україні вже є майже 200 закладів вищої освіти, які готують магістрів і бакалаврів в цьому напрямку.

– А ринок як визначається – він демонструє, що справжню освіту управлінця в Україні варто отримувати саме в структурі ОРІДУ НАДУ?

– Конкуренції ми точно не боїмося. Зараз два наших працівники їдуть у Кам’янець-Подільський та Полтаву. Відкрити дорогу нашим партнерам. І я не заперечую аж ніяк, може, хоч якісь розумні поради дадуть – з приводу нормальної організації навчання.

– Чим принципово ОРІДУ відрізняється від Вищої партійної школи, на базі якої була утворена? І взагалі, історію закладу, по-вашому, варто вести з 44 року чи все-таки з 95? Є тут спадкоємність, чи все-таки щось принципово нове утворилось з 95 року?

– Скажу, що принципово нове. Тому що нова держава, нові люди, нові керівники, нові вимоги. Раніше партія з Москви керувала всім, зокрема – й через Київ. Добре чи погано? Мабуть, погано, раз держава розвалилась. Якщо людям було жити не дуже добре. Якщо ми заздрили тим, хто їздив за кордон, де були всі ці речі, товари широкого вжитку. Коли жінки мріяли про туфлі, панчохи тощо.

– Зараз не мріють?

– Зараз все є. Грошей тільки немає. Тоді були гроші – товарів не було. А інститути держуправління були утворені на новій основі, в новій державі, з новими завданнями. Де в чому вони перегукуються. Тоді йшлося про професіоналів, які мають працювати, виконуючи завдання ЦК КПРС. Зараз ми стали президентським закладом. Ніхто не вчить історії ніяких партій, натомість є заняття з теорії та історії державного управління – ще з козацьких часів. А загалом, у нас практично немає ідеологічних дисциплін. Передусім – лише те, що реально потрібне сучасному управлінцю-менеджеру.

В центрі уваги також сучасні методи комунікації, публічна майстерність. Адже сьогодні всі державні службовці – це публічні люди. Колись ваш попередник, Іван Георгійович Нєнов (головний редактор «ОВ» з 2003 до2015року) у нас проводив заняття, і я пам’ятаю його правило семи секунд: вийшов на аудиторію – будь-яку – подивись на публіку і 7 секунд помовчи, зосередь увагу на собі. Всі думають: що таке? Чому мовчить? Відриваються від телефонів, планшетів, балачок. Просто? Просто. Але це – треба знати. Наші випускники це знають.

– А порівняно з іншими регіональними інститутами НАДУ, як виглядає саме Одеський інститут?

– Протягом майже 10 років у нас завжди був найкращий конкурс – найбільше людей, які вступали до нас на бюджет – 205-220 місць, і на контракт – майже 200 місць. Щодо контракту хочу підкреслити – людина за свої гроші може навчатись будь-де, навіть за кордоном. Але вони обирали наш інститут, і мої колеги завжди по-доброму мені заздрили, що до нас вступала найбільша кількість контрактників. Рекордна цифра – 217. З ліцензійного обсягу 425 більше половини були контрактники.

– Тобто 1 черга – з бажаючих тут навчатися – у вас таки утворилася?

– І 2-га – також. І цим можна пишатись. І ми завжди кажемо: 100 відсотків наших випускників – і 2018 року, і попередніх років, – вони всі були працевлаштовані . Коли до нас звертаються з органу публічної влади, що їм потрібен певний фахівець, ми завжди маємо, кого порадити. Ми їх знаємо, ми їх бачимо, вони тут навчаються. Ми бачимо, як вони беруть участь у суспільному житті, як вони проводять час, як вони виступають на сцені, які вони у спортивних змаганнях. Навіть як він у гуртожитку живе, який порядок в кімнаті. Це теж ми знаємо. Це теж багато про що свідчить.

– Але нерідко можна почути, що у нас в країні погано працюють соціальні ліфти. Відповідно, людина навіть з гарною кваліфікацією, може не знайти гідної роботи, бо влаштують когось по знайомству...

– Ми чітко співпрацюємо з кадровими службами органів публічної влади нашого регіону та інших. У нас є повне порозуміння, і ми кажемо: якщо ви рекомендували, приміром, 37 осіб на денну форму навчання, то їх треба працевлаштувати. Ми інформуємо кадровиків, що ваші випускники завершують навчання з таким-от рейтингом, а потім обов’язково запрошуємо керівників апаратів разом з начальниками відділів по роботі з персоналом і щорічно у січні проводимо їхні зустрічі з випускниками.

Так, всі вступники мріють про високу посаду, або зі своєї – перестрибнути через два щаблі. Не поспішайте. Все це до вас прийде. Якщо ви будете на роботу приходити раніше, працювати ефективніше і продуктивніше, ніж ваші колеги, говорити: «Я!»: після роботи – я, в суботу, неділю -я, – тоді ви отримаєте ті посади, про які ви мріяли.

– А загалом, можна стверджувати, що гарний, успішний студент стає саме успішним, з досить високою посадою, працівником?

– На жаль, не завжди. Тут, найчастіше, вже питання до керівника органу публічної влади. Чому? Є інколи керівники, які бояться розумних, щоб не дихали у спину. На жаль, таке буває. Крім того, часом якісь політичні мотиви впливають на вирішення кадрових питань. Хоча сьогодні – це не типово. Взірцем тут може слугувати подібний нашому французький виш. Там люди навчаються протягом одного року, зайняття – суто практичні.

Там все чітко – 150 чи 125 осіб закінчують курс, і в них є рейтинг. Держава пропонує відповідну кількість робочих місць. І той, хто перший за рейтингом, заходить і вибирає те, що йому подобається. Решта – те, що залишилось, по-черзі – за рейтингом. Є пряма зацікавленість у навчанні.

***

Життя після вишу

Щоб з’ясувати, чи справді гарний студент ОРІДУ неодмінно стає успішним фахівцем, і водночас – чи відстежує інститут долю своїх випускників, ми вдалися до невеличкого експерименту. Ми натрапили на інформацію про випускників 2014 року, котрі отримали червоні дипломи. Олексій Євдотій, Вікторія Непомняща, Ірина Графова. Саме ці імена вказав Микола Михайлович у інтерв’ю одному з місцевих інформаційних ресурсів. Чи вдалою була їхня подальша кар’єра? Чи змогли вони, так би мовити, «монетизувати» свій червоний диплом. Частину інформації ми отримали негайно, ще деякі уточнення — доки не встигла вистигнути кава.

«Олексій Євдотій приїхав із села, – вже за хвилину розповів директор. — Його мати — сільський голова. Він не був відмінником, але став лідером серед студентів. Зараз він в Роздільнянському районі — приватний підприємець і співпартнер Нової пошти. Вікторія Непомняща працює в Берліні в 5-зірковому готелі менеджером». По Ірині Графовій відразу отримати інформацію не вдалося, але й тут є всі підстави сподіватися, що й у цієї випускниці — все гаразд: «Графова – навчалася не тільки у нас – вона ще й випускниця консерваторії. Вона чудово грає і співає. Я знаю і її матір. Я пам’ятаю її дідуся, який працював в Одеській міській раді заступником мера. Серйозна людина. Вони приїхали з Молдови».

***

Наш невеличкий експеримент виявив ще один цікавий момент: студентами ОРІДУ нерідко стають діти управлінців, в тім числі і тих, хто свого часу навчалися у цьому поважному виші. «У нас таких династій більше 25», – каже директор, і ми цим пишаємося.

– Жоден батько не бажає поганого своїй дитині, тож коли наші випускники минулих років рекомендують наш виш своїм дитям – це ще одне свідчення нашого визнання і нашої витребуваності.

Ось один з прикладів: Іван Пітак очолював Арцизьку райдержадміністрацію, зараз він радник голови ОДА, а його син Руслан нині очолює Татарбунарську РДА. Як і батько, він – випускник факультету менеджменту, керівник проектів та програм. А буває і зворотній вплив: побачивши, в яких умовах навчаються донька чи син, батьки й собі вирішують саме у нас здобувати управлінську освіту.

– Справді, ми знаємо, що ваші студенти – це не лише вчорашні школярі, але й цілком зрілі фахівці, котрі вже, власне, відбулися як керівники, і тут, по суті, легалізують свій управлінський статус, підкріплюючи його профільним дипломом. Наскільки важливим для вас є цей напрямок у вашій роботі?

– Так, це люди, які вже мають одну освіту – фахову. Тут вони стають ще й професійними управлінцями. Навчаються вони, здебільшого, заочно. У нас на заочній формі навчання вчилися люди, які займали посади голів облрад та облдержадміністрацій. До речі, пан Кістіон В.Є. з Вінниці, який зараз є віце-прем’єром, наш випускник-заочник. Він був старостою потоку, отримав диплом з відзнакою. Навчався у нас і капітан першого рангу Дмитро Дуков – морський прикордонник. Все у нього було чітко, по-військовому. Теж відмінно закінчив, теж був старостою потоку. Зараз закінчив у нас аспірантуру, захистив дисертацію і працює на кафедрі глобалістики, європейської інтеграції та управління національною безпекою.

Ще один наш заочники – Микола Сер­дюк, колишній голова Одеської облдержадміністрації. Він вступив сюди на навчання ще коли був головою Київської райадміністрації Одеської міськради, потім він став заступником губернатора, а завершив навчання головою Одеської облдержадміністрації. І мені дуже приємно, що він перший свій візит в ранзі голови Одеської ОДА здійснив до інституту. Він приїхав і зустрівся з тими, хто навчається з Одеської області на підвищенні кваліфікації.

– А як вчиться студент Анатолій Урбанський?

– У нас була тільки перша настановча сесія. Ще рано робити висновки. Одне скажу точно – погано вчитися ми йому не дамо.

Власне, погано вчитися Микола Михайлович і собі не дає. Каже, що саме зараз відчув потребу вдосконалити свою англійську. Тож з підручником – не розстається.

– Фахівці із Франції, Німеччини, Польщі, Румунії приїздять до нас і спокійнісінько всі розмовляють англійською мовою. І мені стало соромно, що ж я, доктор наук, професор, і не міг з ними так вільно спілкуватися.

Хоча абсолютизувати роль іноземної мови для управлінця я б не став. Бо добре пам’ятаю нещодавні часи губернаторства Саакашвілі, коли майже 6 тис. бажаючих хотіли працювати в сільських районах Одеської області головами райдержадміністрацій. За наявності єдиної переваги перед іншими претендентами – вони десь якимось чином пробігали європейські чи американсько-канадські заклади. І з цього приводу вони могли розмовляти англійською. І це була єдина їхня перевага.

– А іноземні студенти у вас навчаються?

– Поки що ні. Готуємось. Ми вже другий рік цим займаємося. Ми зараз ліцензуємо два бакалаврати. У нас були перемовини з азербайджанцями. Нещодавно обговорювали ці питання з генконсулом Китаю.

Ми працюємо і з турецьким напрямком. У них був відповідний заклад, але президент Туреччини його ліквідував наприкінці літа. Ми відпрацювали все належним чином, і я сподіваюсь, що з наступного навчального року у нас будуть навчатись ці студенти-іноземці.

– Це більше питання престижу чи заробітку?

– І те, і те. Але то нелегкий заробіток, бо там багато проблем – служба міграційна, інші органи, які займаються іноземцями, та й не завжди поведінка їх найкраща. Але нам треба виховувати наших студентів і слухачів жити в міжнародному середовищі. І це має починатися ще зі студентської лави, з добрих стосунків і в групі, і в бібліотеці. А щодо мови – ви пам’ятаєте, що 2016 рік за ініціативою Президента Порошенка П.О. був оголошений роком англійської мови. Наші викладачі провели низку занять, ми їх проводили навіть в Голубій залі обласної ради для працівників апарату.

І то тільки в поганих рекламах кажуть, що за методикою підготовки розвідників чи ще когось, ми вас навчимо іноземній мові за три дні, за тиждень. Такого не може бути. Це копітка і наполеглива робота, котра має бути належним чином мотивована. Пригадую, як років десять тому сільський голова з Миколаївської області, що навчався у нас абсолютну щиро казав про англійську: «А навіщо мені це потрібно?».

Але тоді ще не було ОТГ, тоді у громад не було грошей. Іноземцям вони були не цікаві, якщо то лише не сільська громада, розташована поруч з Одесою.

– З огляду на реформу, що передбачає децентралізацію та створення цих самих ОТГ навчальні плани у вас якось змінилися?

– Так. У нас цим займається відділ підвищення кваліфікації. Ми відібрали 25 селищних та міських голів, і вони навчались тут в Одесі. Крім наших викладачів, до цієї справи були долучені запрошені фахівці, такі, як от директор Одеського Центру розвитку місцевого самоврядування Юлія Молодожен – колишній наш професор, доктор наук з держуправління. Брали участь у цьому навчанні і спеціалісти з Німеччини. Взагалі, організаторами цього процесу були 4 сторони – Одеська обласна рада, облдержадміністрація, Одеський інститут держуправління і фонд Ганса Зайделя. А потреба у таких навчаннях надзвичайно висока. Виступаючи на нещодавній Раді регіонів Президент Порошенко П.О. зауважив, що якщо раніше міські, сільські, селищні голови скаржилися на одне – немає грошей, то зараз на рахунках ОТГ є ледь не 50 млрд грн. Але такими величезними сумами ще треба вміти скористатися. Ось Президент і обурюється – чому ці суми припадають пилом на депозитах? Але де ж брати фахівців, які спроможні розробляти проекти, займатися капітальним будівництвом і поліпшувати соціальні стандарти у своїй місцевості? Звісно, їх треба готувати – ретельно, системно, з упором на практику.

Про своє бачення державної кадрової стратегії Микола Михайлович розповідав ґрунтовно і завзято. Так, повсюдні конкурси на посади – це добре, але вони не повинні погіршувати оперативність у прийняті владних рішень. Фахівці державного управління не мають готуватися за принципом – чим більше, тим краще. Їх має бути рівно стільки, скільки потребує держава. Іноземна мова – це добре, але вона не повинна ставати єдиним критерієм при доборі управлінців. Важливішими є знання справи, реальна здатність підвищити якість життя громади, а також порядність та патріотизм кандидата. Але все це – вже предмет наступної нашої розмови з директором ОРІДУ, і вона, я певен, не забариться.

Довідка «ОВ»

Від ВПШ до ОРІДУ

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ОРІДУ НАДУ) вже 23 роки успішно здійснює навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування Одеської, Вінницької, Миколаївської, Херсонської областей.

Інститут був заснований Указом Президента України від 11 вересня 1995 року № 824/95 як Одеський філіал Української Академії державного управління при Президентові України. Сучасну назву — «Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України» — навчальний заклад отримав 21 вересня 2001 року. Тоді ж заклад отримав статус інституту, що автономно виконує функції закладу вищої освіти. ОРІДУ НАДУ при Президентові України є одним з чотирьох закладів вищої освіти України, що виконує державні замовлення за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». Він був створений на матеріальній базі та в приміщеннях колишньої Одеської Вищої партійної школи, котра діяла з 1944 року і до початку 90-их. Зараз тут готують керівні управлінські кадри для системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, у першу чергу, для регіонів Півдня України та Вінницької області, на які поширюється сфера діяльності інституту.