В Одеському історико-краєзнавчому музеї (вулиця Гаванна, 4) 6 грудня за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Одесі відкрилася виставка з Музею традицій незалежності (м. Лодзь) «Правда і пам’ять. Катинський злочин».

Відкриття виставки було багатолюдним. До присутніх звернувся консул Республіки Польща в Одесі Анджей Шмідтке:

— Навесні 1940 року за наказом Сталіна радянська політична поліція — НКВД — знищила близько 22 тисячі громадян Речі Посполитої. Серед них були офіцери, поліцейські та в’язні зі східних територій окупованої Польщі. Сьогодні Катинь — це, передусім, місце й символ пам’яті про людей, які за незламну позицію й вірність Польщі віддали найбільшу ціну — своє життя.

Складно говорити про цю виставку, бо йдеться тут про велике горе і кров, пролиту майже 80 років тому. Наша виставка покликана показати всім правду про те, що сталося. Правду про те, коли це сталося і хто це скоїв. Упродовж багатьох років радянська влада заперечувала участь у цьому злочині. Дуже влучне українське слово — «злочин». Російський відповідник «преступление» звучить дещо легше, а українське слово означає «зло чинити». Це звучне слово, яке говорить багато про що.

Більшість людей досі не знає, коли розпочалася Друга світова війна. І далі побутує розхожа думка, що це 1941 рік. Насправді все почалося 1 вересня 1939-го. Вісім днів перед тим Молотов і Ріббентроп уклали сумнозвісний договір між Радянським Союзом і Третім Рейхом, щоб розділити Польщу, зробити це вчетверте в історії. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, а через 17 днів, 17 вересня, агресію проти Польщі розпочав Радянський Союз. Це потрібно пам’ятати.

З цієї сталінської агресії усе почалося, адже звідки взялися ці всі військовополонені у 1940 році? Агресії Червоної армії — такого удару в спину, ніхто не сподівався, ніхто не знав, що таке станеться, все було таємно. Про це маємо пам’ятати.

Влада СРСР завжди заперечувала: «Ми ні при чому». Польські солдати та офіцери, професори, лікарі, вчителі — всі були вбиті 1941 року, а Сталін на зустрічі з Владиславом Сікорським (прем’єр-міністром польського уряду в еміграції) розповідав, що вони втекли у Маньчжурію. В який спосіб? Самі подумайте, як так можна брехати?!

Хочу сказати всім: ми несемо цю правду для того, щоб люди знали, що сталося насправді. І щоб у теперішній час пам’ятали про те, як можна брехати. Ми всі бачимо, що ця держава робить сьогодні і як вона бреше. Признайтеся, покайтеся, як єпископи з Німеччини покаялися за нацистські злочини, скоєні проти Польщі під час Другої світової. Завжди потрібно визнавати свою вину. Ми всі зобов’язані говорити про те, що дійсно сталося, а не робити з чорного біле і навпаки.

Сама виставка скаже більше, ніж я сказав. Там загинув цвіт польського народу. Хочу вам зачитати декілька слів Папи Римського Івана-Павла ІІ: «Отче, прости їх, адже не відають вони, що творять». Дуже важливі слова. Ці трагічні події весни 1940 року в Катині, Мідному і Харкові — це розділ польського мартирологу, який не можна забути. Ця жива пам’ять повинна бути збережена як застереження для майбутніх поколінь.

Військовий капелан, єпископ Тадеуш Плоський, який летів у літаку до Катині 10 квітня 2010 року, приготував собі виступ з такими словами: «Скільки доказів треба надати людям, щоб вони повірили у Божий промисел? На нашу польську історію мали вплив дві найжорстокіші тоталітарні системи — фашизм із символом Освенціма (Аушвіц-Біркенау) і сталінізм з символом Катині. Гітлер та його злочини були засуджені і затавровані. А Сталін і комуністична система, винні у мільйонах жертв, у тому числі сотень тисяч поляків, все ще залишаються безкарними. Злочини геноциду, здійснені тоталітарною державою, жодним чином не повинні бути забуті й оправдані».

Представник МЗС України в Одеській області Сергій Орлов зазначив:

— Ця трагедія зовсім не чужа українському народу. Багато етнічних українців воювали як громадяни Речі Посполитої, воювали проти двох злочинних режимів, які окупували Східну Європу у 1939 році. Так, Катинь — один з найбільш досліджених злочинів комуністичного режиму. У березні 1940-го за наказом Сталіна і за повної підтримки інших членів Політбюро, співучасників злочину, було розстріляно понад 20 тисяч польських офіцерів і солдатів. Ця трагедія нам справді не чужа.

Хочу подякувати організаторам і керівництву музею, а також особисто пану Анджею Шмідтке та його колегам за те, що ви зробили можливим донести цю інформацію до нас, одеситів. На стендах експозиції — історія великого злочину. Хочу наголосити на тому, що ця виставка є актуальною сьогодні. На історичному прикладі ми можемо показати, що агресор, який нині знову намагається підкорити собі частину світу, не зупиниться на Україні, не зупиниться на інших країнах, які колись були частиною СРСР, він може піти далі. Тому справа захисту від російської агресії сьогодні — це не тільки наша українська справа. Ця виставка доводить те, що загроза нависає над усією Європою.

Автор цього репортажу взяв участь в обговоренні і звернув увагу на таку деталь:

— У Радянському Союзі кожна людина, чи то піонер, чи то пенсіонер, знала достеменно про нацистський злочин у маленькому білоруському селі Хатинь. Там спорудили великий меморіал, навіть пісні про Хатинь співали. Чому була вибрана Хатинь? Це був спритний пропагандистський трюк, адже сіл, містечок, знищених нацистами, було дуже багато і були населені пункти, де людей було згублено набагато більше, ніж у Хатині (там загинули 149 осіб). Але радянська людина знала насамперед про Хатинь. Відповідь проста: Хатинь і Катинь — майже подібні топоніми. У Катині людей знищили у 146 разів більше, ніж у Хатині. Так було зручно заплутати громадськість на Заході, де про цей злочин було відомо. І коли наприкінці «перебудови» відкрилася страш-на правда про злочин сталін-ського режиму в Катині, радянські лю-ди, з обробленою пропагандистами свідомістю, почали обурюватись: «А що це таке, звідки взялося? Нема такого, навіщо переписувати історію! У нас є Хатинь і крапка». Ось вам взірець, а може, й еталон пропаганди, яка і сьогодні руйнує свідомість деяких людей. Ця пропаганда має давні багаті традиції.

Треба пам’ятати всіх — і тих, хто загинув у Хатині, і тих, кого знищили у Катині, бо й ті, й інші є жертвами. Але не треба підмінювати понять і розвінчанням одного злочину приховувати значно більший злочин.

Директор Інституту стратегічних досліджень і прогнозів трансатлантичних процесів Олександр Захарія:

— Це нагадування усім молодим людям, хто живе у сьогоднішній Європі, а найбільше тим, хто живе у нашій країні, яку хочуть розірвати «найближчі друзі» з Росії. Історія повторюється як трагедія і як фарс. Свого часу хотіли розірвати Польщу, її також не визнавали як державу. Сьогодні президент Російської Федерації каже, що нема держави Україна, бо ми — «братські народи». Бертольд Брехт свого часу застерігав: «Ще здатне плодоносити черево, що породило гадину».

Засуджений фашизм, засуджена фашистська Німеччина, але не засуджений Радянський Союз за всі ті численні злодіяння проти своїх громадян та громадян інших держав, які не входили до СРСР: Фінляндії, країн Балтії, Польщі та інших держав Східної Європи. Цей тренд російської полі-тики продовжується сьогодні. Якщо ми думаємо, що ті події, які відбулися у ті ганебні для тієї країни, в якій ми жили, роки, не повторяться — ми помиляємось.

Ми бачимо Крим, ми бачимо Донбас. Наш сусід — це нелюд. За великим рахунком, він не кращий за Гітлера, він не кращий за фашистський режим. Для цієї країни людське життя — ніщо. Якщо хтось з нас і далі ставиться лояльно до сусіда, сподівається на «братерство та дружбу» — марні ті сподівання. Потрібно бути разом з тими, хто нас розуміє, хто цю трагедію пережив і хто прагне жити в цивілізованому суспільстві.

Велике спасибі організаторам виставки. Це треба подивитися і пропустити через себе, щоб пережити. Люди, які жили в порядних родинах, виховували дітей, сподівалися на майбутнє, — в один день усе в них обірвалося. Воно обірвалося точно так само, як обривалися життя інтелігентів і простих людей у таборах ГУЛАГу. І згадувати сьогодні потрібно не лише жертв. А їхні кати? «Товаріщ» Васільєв, який, будучи співробітником ВЧК, особисто розстріляв близько 20 тисяч людей, похований з почестями на одному з московських цвинтарів. Це дикість! Дика країна і дикий сусід.

Сьогодні треба бути згуртованими, щоб протистояти цій «дружбі» і не повторювати цю історію, не опинитися знову у зв’язці з тими, хто творив біду.

Володимир ГЕНИК.

Тоді я не знав, що бачу свого давнього друга й однодумця Олександра востаннє. Наступного дня Олександр Миколайович ЗАХАРІЯ, вчений-хімік, громадський діяч, патріот і світла людина, трагічно загинув.

За попередньою версією, у п’ятницю увечері його збила автівка на нерегульованому пішохідному переході неподалік його будинку на Маразліївській. Після ДТП потерпілого доставили до міської клінічної лікарні №11, де від отриманих тілесних ушкоджень він помер. Водія затримано (за свідченнями очевидців, він не покидав місця ДТП). Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.