У виставковій залі Одеського історико-краєзнавчого музею по вул. Ланжеронівській, 24-А відкрилася пересувна виставка «Мамай мандрує». Поряд з творами фахових мистців тут можна побачити роботи аматорів. Окрім одеситів, до проекту долучилися майстри з Києва, Львова, Вінниці, Умані, Новограда-Волинського. Окрема зала представляє роботи юних художників, поміж іншими — й одеської дитячої арт-студії «Сова», дитячих художніх шкіл №2 та ім. Кіріака Костанді, НВК ім. В’ячеслава Чорновола з Южного, дитячої музичної школи міста Кілії.

Заходиш до виставкової зали, й одразу перед очима — батальна сцена з часів козаччини. Несподіваний ракурс. Назва картини — «Перемога». Щойно козаки перемогли в битві. Ворог кидає знамена і зброю під копита козацьких коней. Попереду гетьман, навздогад — Богдан Хмельницький, а за ним — його військо. Там і козак Мамай, звісно, та не один — багато було таких лицарів у козацькому війську в усі часи, скільки існувала козаччина в Україні. Автор картини — один з мистецької династії Триколенків, старший син одеського художника Івана Триколенка — Тарас, талановитий художник-баталіст. Уже під ту пору, коли ще навчався в Художній академії, йому пророкували велике мистецьке майбутнє, а він пішов з життя молодим, і те, що зоставив по собі, залишається й по сьогодні неперебутнім. А подав роботу на виставку його брат Олекса, також художник за покликом душі, разом зі своїми творами. Якось принесли йому альбом-календар із зображеннями козака Мамая на кожній сторінці, попросили скопіювати де-що. Захопився так, що перемалював усі ті народні картини, звід-тоді вони й «прописались» у цій пересувній художній виставці «Мамай мандрує».

Трохи зоддалік — екслібрис із зображенням козака Мамая. Ця робота свого часу приїхала аж з Уралу, а привіз її поет і політкаторжанин Олекса Різників, коли звільнився з гулагівського «лагеря», в якому карався за свої переконання, був «винен тим лише, що українець». Так само, як і лицар УПА, котрий у двадцятилітньому віці отримав максимальний термін — 25 років, Григорій Гірчак, талановитий мистець, який і подарував побратимові свого Мамая.

Ще один мистецький козак Мамай, уже в іншому кінці виставкової зали, прискакав сюди на своєму вірному коникові з легкої, чи то пак — мистецької руки скульптора Ігоря Івченка — це кілька скульптурних зображень народного улюбленця, виконані в жанрі малої пластики.

І все то те — один і той самий персонаж, узагальнений образ козацького лицаря, переможця, характерника та одчайдухи. Після розгрому Запорозької Січі, знищення Гетьманщини, після Конотопа та Батурина козак Мамай пішов у мандри сплюндрованою Україною. Разом зі своїм коником та з нерозлучною шаблею, зі своєю кобзою та своїм оптимізмом, якого щедро вділяв українцям у кожній хаті. Пішов, як пішли степами вкраїнськими, городами та селами її народні співці-кобзарі зі своїми бандурами та зі своїми піснями-думами, вповідаючи про часи козацькі славні та про те, як поневолили край наш підступні сусіди, що братами самозваними нарекли себе. Пішли, несучи людям рідне правдиве слово та пробуджуючи їх з анабіозу безпам’ятства.

І так дійшов славний козак Мамай аж до нашого часу — із диму, як мовиться, та й у вогонь прямісінько. Знову гримлять гармати і гинуть найкращі, для кого захист Вітчизни — не обов’язок, а потреба душі, неможливість розкошувати радощами життя в той час, коли ворог прагне увірватися й у твій дім. Властиво, вже увірвався, бо дім наш спільний — це і є наша Україна. Сидить Мамай під розлогим дубом, що є символом нашої міцності, коник його вірний поряд і шабля з мушкетом напохваті… Це не зброя нинішньої війни. Його зброя — це дух його вільний, непоборний, це правда історії нашої, яка завше з нами, це — наша українська ідентичність, яку він уособлює всією своєю поставою.

Мабуть, цим і пояснюється той успіх, яким незмінно супроводжуються кожні гостини цієї пересувної виставки, куди б не замандрувала вона — від Дунаю-ріки й аж до північних Саврані та Кодими, ретельно позначаючи ті свої мандри на мапі. Бо якраз мистці, у котрих талант художній поєднаний з талантом глибокого відчуття Батьківщини, яка в небезпеці, й відчули цей поклик козака Мамая з давнини століть, де не лише гіркота поразок, а, передовсім, слава перемог над ворогами. Поклик відваги і честі, від національно-визвольних змагань — Української революції, від жертовності й лицарства сорокових-п’ятдесятих, й аж до лінії нинішнього протистояння орді. Звідкіля, властиво, й привіз свого Мамая не художник — священик української церкви, а нині військовий капелан о. Микола (Пустовіт). Намалював так, як бачить його у тих обставинах і як розуміє нинішню поставу.

Така ось мандрівка — з боями, не без гірких поразок і з перемогами, не без важких втрат — тих втрат, до яких можна, мабуть, звикнути, але не можна про них забувати. Й тому, напевне, ці виставки — це ще й переселення душ, бо душа Мамая — в кожній патріотичній душі вкраїнській.

Мамай мандрує… Неможливо уявити собі іншу назву цього культурно-просвітнього проекту, що народився понад три роки тому. Автор ідеї і, без перебільшення, душа проекту Віктор Гоманюк, фаховий художник і викладач училища ім. М.Б. Грекова, каже:

— Це фантастичний образ. Чим більше починаєш дізнаватися про нього, тим гостріше усвідомлення, як ти ще мало знаєш. Певен, що такого образу у світі нема, хіба, можливо, десь є щось віддалено подібне. Коли я розказав про козака Мамая студентам своїм, вони одразу ж зацікавились, почали малювати, й навіть творити скульптурний образ. Впродовж останнього часу до проекту долучилося багато дітей, що й засвідчує дитячий розділ виставки. Там бачимо справді талановиті роботи. У дітей сприйняття безпосереднє, вони часто бачать те, чого ми не помічаємо.

Були часи, козак Мамай був у кожній вкраїнській оселі: в селянській хаті, в шляхетських хоромах — адже була й українська шляхта, і навіть, всупереч твердженням шкільних підручників, далеко не завжди визискувала народ, ми це сьогодні вже знаємо. Його малювали невідомі народні мистці-самоуки, рівнож освічені художники на замовлення і просто так. А якщо придивитися до картини Тараса Шевченка «Дари в Чигирині 1649 року», то можна угледіти на задньому плані композиції портрет козака Мамая. Дарма що великий наш Кобзар не писав про нього.