До першого туру виборів Президента України — трохи більше місяця. Здавалося б, не залишилося часу ні на що інше, як на розкладання пасьянсу із сорока чотирьох карт і ставок на переможця. Або переможців, якщо справа дійде до другого туру.

КАРТКОВИЙ БУДИНОЧОК УСЕРЕДИНІ

Виборча арифметика пропонує населенню різні варіанти. Реальні і фантастичні. Їх так багато, що з міркувань на тему «що буде, якщо главою держави стане ВІН або ВОНА» можна скласти зібрання творів у кількох томах. Але в цих томах наразі нема нічого про те, що станеться із самою державою під керівництвом обранця чи обраниці.

Мається на увазі, що картковий будиночок, складений політичними шулерами за двадцять вісім років незалежності, стоятиме, як і всі ці роки стояв. Хіба що колоду по ходу перетасують. Всіх, хто не згоден з такою точкою зору, хто вважає, що карти можуть посипатися після першого ж серйозного поштовху, багато хто вважає зрадниками, агентами Москви, які сіють паніку в воюючій країні.

Масштабна війна справді здатна перемішати або знищити політичні конструкції. Але такі сценарії навряд чи варто розглядати. Землетрусу, виверженню вулкана або цунамі не завадиш. Важливіше подумати про те, що буде, якщо катастрофи не станеться. Якщо політична основа держави залишиться без змін. На якийсь час. До речі, результат виборів глави держави тут мало що вирішує. А вирішують вибори до Верховної Ради, які відбудуться наприкінці жовтня.

Цілком справедливо за-уважено, що одночасно з президентською в Україні стартувала парламентська виборча кампанія. І не менше сорока з сорока чотирьох кандидатів на пост президента борються для того, щоб підвищити свої шанси або шанси представників своїх партій на обрання в жовтні. Четвірки фаворитів, зрозуміло, це теж стосується. Бо сповна реалізувати свою владу Президент здатний, тільки контролюючи більшість у Верховній Раді.

Чинний Президент парламент поки що контролює. І якщо після виборів він залишиться Президентом, то зробить усе, щоб такий контроль зберігся або посилився в новому складі ВР. А якщо ні — то ні, як кажуть в Одесі. Більше півроку новому президентові доведеться працювати зі старим парламентом. Непідконтрольним і норовливим. З депутатами, заклопотаними тільки власним переобранням, неспроможними приймати важливі рішення, нездатними законодавчо забезпечувати реформи.

Якщо вибір українців зупиниться на слабкому або недосвідченому кандидатові в президенти, державне управління за півроку може бути розбалансоване, і картковий будиночок утратить стійкість. Якщо вибір українців зупиниться на кандидатові-популісту, мета якого — влада і тільки влада, картковий будиночок впаде без всяких катастроф і землетрусів. Новий Президент у такому разі сам буде катастрофою для України.

Внутрішні політичні ризики сьогодні дуже великі, а найгірше те, що тільки деякі політики та політтехнологи усвідомлюють це і в просуванні своїх кандидатів намагаються піти відійти серйозних проблем, на користь примітивних гасел.

КАРТКОВИЙ БУДИНОЧОК ЗЗОВНІ

Перейдемо тепер до справ зовнішніх за умови, що катастрофи не станеться. Для карткового будиночка навіть у цьому випадку є низка загроз, на які варто звернути увагу.

Уже зараз зрозуміло, що обіцянку повернути окупований Крим жоден з кандидатів у Президенти без військової допомоги ззовні виконати не зможе. Але й не зможе заявити про це офіційно, відмовитися від обіцянок. Тобто престиж будь-якого глави Української держави (старого чи нового) на багато років наперед у світі буде підірваний. Друзі і недруги сприйматимуть його, в кращому разі, як залежного, в гіршому — як маріонетку.

Зарадити тут нічим не можна. Можна тільки заплющити очі і сховати голову в пісок, для вигляду зберігаючи гідність. Нинішньому Президентові, дипломату за освітою, це непогано вдається. Але чи вдасться новому — велике питання. Ситуація з окупованою частиною Донбасу — ще гірша. Доти, поки можна було викручуватися-воловодитися і робити вигляд, що «дивна війна» нас майже не стосується, а мир тримається завдяки Мінським угодам, престиж верховної влади якось зберігався.

Якщо ж, піддаючись передвиборному тиску парламенту (а такий тиск наростає), Президенту доведеться відмовитися від «Мінська», ситуація, швидше за все, погіршиться. Тому що Кремль в жодному замиренні з Україною і навіть із Заходом загалом зараз не зацікавлений. Будапештський меморандум там вважають папірцем, який ні до чого не зобов’язує, а Заключний акт Гельсінської угоди та Великий договір з Україною — документами, що не відображають нинішніх реалій.

Звісно, фаворити президентських перегонів пропонують свої проекти повернення частини Донбасу, але без згоди Путіна жоден з таких проектів втілити не вдасться. Крім того, зрозуміло, який пропонує «п’ята колона». Тобто капітуляції відповідно до програми Медведчука, включення окупованих територій в Україну фактично на правах Конфедерації.

З великою імовірністю можна припустити, що в разі переобрання нині-шнього Президента російська позиція щодо Криму й Донбасу не зміниться. А тиск на Україну продовжиться в сфері економіки (з повним припиненням транзиту російського газу через нашу територію і з торговою блокадою там, куди дотягнеться російський вплив). Це важко, але не смертельно для нашої країни. До таких умов ми останнім часом частково навіть звикли і до них адаптувалися.

Якщо ж оберемо нового Президента, нового Головнокомандувача, нову людину, яка відповідає за оборону, безпеку і зовнішню політику країни, наші колишні «брати» можуть ризикнути і використати проміжок передачі влади в Україні. Нехай не для масштабної війни, а для «маленької переможної». На зразок виходу з Криму до Дніпра та анексії невеликого коридору для постачання водою окупованого півострова.

У разі успіху такої операції (за слабкої реакції західних союзників і міжнародних організацій) ми втратимо не тільки надію повернути Крим в осяжному майбутньому, втратимо надію не тільки звільнити Донбас від терористів і російських найманців. У нас зникне надія на себе й упевненість у власних силах.

Сподіватимемося, що нічого подібного не станеться. Що через півтора місяця ми зробимо правильний вибір.