Випадок, коли боєць спецпідрозділу гамселив протестувальника зі словами «лєжать, бандера!», широко обговорювався у соцмережах. Хтось, засуджував, хтось, не розібравшись, захищав «беркутівців» зразка 2019-го, мовляв, нема чого захоплювати відділок поліції...

Але я зараз не про мотивацію працівників МВС. Може, вони виконували наказ, може, хотіли отримати якесь заохочення, підвищення по службі... Суть не в тому. Просто, як людина в тому конфлікті стороння й нейтральна, скажу: вислів «лєжать, бандера!» виразно засвідчує рівень українофобії поліцейського. Додати там більше нічого. Тож не лише його треба виганяти зі служби з вовчим білетом, а й того, хто приймав українофоба на службу. Бо завдання кадровика — насамперед відсіяти тих, хто ненавидить Україну.

Не думаю, що наші сучасники повинні в усьому орієнтуватися на постулати Бандери. Кожна ж бо ідея має свій час. Але точно знаю, що головні вороги Бандери й українського народу в цілому — пілсудчики, гітлерівці, сталіністи — були на порядок жорстокішими. Не може бути українським силовиком той, хто думає інакше.

Часом здається: навіть обговорення подібних випадків у ЗМІ та соцмережах розколює Україну. І зрозуміло, що до крайнощів у підходах вдаються обидві сторони. Хтось вважає любов до України анахронізмом, а хтось, навпаки, хоче повирішувати всі національні проблеми одним рішучим кавалерійським наскоком. А треба ж якось навчитися «зшивати» суспільство і продемонструвати світові й самим собі, що ми здатні рухатися вперед і вміємо засвоювати уроки з будь-якої важливої події.

Зараз знов багато дискусій навколо мовного питання. Як на мене, російська не повинна вважатися ознакою нелояльності. Бо у нас російськомовних патріотів (у тому числі й на передовій) — хоч греблю гати! Але вже настав час ефективно мотивувати наше суспільство: українська має стати «наступальною» мовою. Часу на розкачування нема — ворог біля наших кордонів. Скільки він там простоїть — невідомо, але цей час треба використовувати ефективно. Всі повинні жити за принципом: «Сьогодні української стільки-то, а завтра на 10% більше».

Ворогом є не російськомовні громадяни (як правило, вони не проти вчити українську), а російські шовіністи. Саме цією категорією і треба займатися передусім. Пам’ятаючи, що й український радикалізм може шкодити не менше. Він хороший у сутичках з активними імпер-шовіністами, а робота з лояльними російськомовними громадянами повинна будуватися так, щоб конфліктів не було.

Свого часу газета «День» чимало писала про міського голову Дніпра Бориса Філатова. Писала позитивно. Але багатьох здивувало те, що він виступив проти назви «Січеславська область».

Зрозуміло, що пан Філатов орієнтується на російськомовну більшість Дніпра. Та й коріння у нього суто російське. Сам про себе він пише так: «Я росіянин до останньої клітинки тіла. Російський мер найбільш українського міста на планеті Земля...».

Справді, Борис Філатов робить багато корисного для міста і для України. Але, орієнтуючись на більшість, він не повинен забувати, що в Дніпрі є 8% україномовних і 32% тих, хто спілкується обома мовами. Разом це 40%. От і варто розробити таку програму, щоб ці люди могли вільно розмовляти українською на вулицях міста. І розписати план по місяцях... Діяти за згаданим вище принципом: «Сьогодні української мови стільки-то, а завтра — на 10% більше...». Щоб дніпряни-українофіли повірили в добрі наміри мера. І решті 60% містян пояснити ефективність та бажаність такої політики для всієї України.

Те ж саме і в Одесі, і на всіх зросійщених південно-східних теренах нашої держави. Тут потрібно якомога швидше створити умови для самореалізації україноцентричних громадян. І «компромісна наступальність», як на мене, — це те, що влаштує більшість.