Птахом-символом 2019 року в Україні став грак (Corvus frugilegus) — досить чисельний та помітний представник пернатих, що гніздується на деревах колоніями. На жаль, в останні десятиріччя відбулося суттєве скорочення кількості гніздових колоній граків, а в багатьох місцях вони просто зникли. Відтак цей птах потребує нашої уваги та охорони.

Ареал грака простягається Євразією від Скандинавії на схід до узбережжя Тихого океану. В Україні трапляється як гніздовий або зимуючий вид на всій території, крім гір.

Грак — типовий мешканець культурного ландшафту. Найохочіше селиться в старих парках і лісопарках, невеликих гаях, придорожніх лісосмугах, нерідко — на прилеглих до населених пунктів узліссях, на окремих групах дерев і навіть на вуличних насадженнях. У населених пунктах біля старих доріг на деревах часто можна натрапити на «граківники» — колоніальні поселення, в яких від кількох десятків до сотень гнізд, що використовуються птахами впродовж багатьох років. Граки тяжі-ють до панівних за висотою дерев, що ростуть на підвищеннях, надають перевагу старим та розлогим, але не уникають і середньовікових насаджень.

Це досить великий птах (довжина тіла — 44—46 см, розмах крил — 81—99 см, вага — 330—600 г) компактної статури, при цьому витягнутої форми. Оперення — блискучо-чорне, з фіолетовим відливом. В основі загостреного дзьоба шкіра в дорослого грака гола, а в молодого — оперена, що відрізняє його від крука та чорної ворони.

Грак є суспільним птахом — усе життя проводить у товаристві собі подібних, іноді складаючи численні (сотні особин) групи. Політ важкий, з ледачими помахами крил, але буває маневровий, часто ширяючий. Здобуває поживу переважно на землі, відшукуючи безхребетних, як правило, черв’яків і комах, частини рослин, насіння, дрібних хребетних, падаль, харчові залишки, місцями — фрукти, насіння хвойних, волоські горіхи, жолуді.

Як й інші представники родини воронових, граки наділені високими розумовими здібностями, вищими не тільки за інших птахів, а й за більшість тварин. Численні спостереження доводять, що вони керуються не лише інстинктами, а й інтелектом, який, зокрема, виявляється у розумінні ними деяких фізичних процесів та вмінні рахувати кількість речей. Так, в одному з досліджень граки не могли дістатися до хробака, який плавав у вузькій високій склянці з водою. Її неможливо було перекинути, тому птахи здогадалися кидати камінці у склянку. За досить короткий час вони збагнули, що чим більші камінці будуть у воді, тим швидше підніметься її рівень.

Попри поширені негативні стереотипи, граки відіграють важливу роль в екосистемах, слугуючи природним регулятором надлишкової чисельності гризунів та комах. Їхні гнізда використовують для виведення власних пташенят малі хижі птахи.

Грак перебуває під захистом Бернської конвенції, що передбачає сувору заборону руйнування його гнізд, знищення кладок та пташенят.

На відміну від усіх воронових, грак, як уже мовилося, гніздиться колоніями, що можуть налічувати до 3000 гнізд. Оновлювати їх граки активно починають наприкінці березня — на початку квітня. Надзвичайно сильно прив’язуються до місць гніздівлі, і якщо їхні житла розоряють, вони з невтомною завзятістю відбудовують їх знову. В цей час колонія наповнена несамовитим галасом, оскільки постійно відбуваються бійки за краще місце на дереві або за будівельний матеріал.

Гнізда досить масивні, споруджуються із сухих гілок і сучків та використовуються кілька років, а відтак регулярно добудовуються і збільшуються. (Якщо гніздо з якоїсь причини не займається, будівельний матеріал швидко розтягують «сусіди» для спорудження нових «квартир»). Глибокий лоток рясно вистилається сухою травою, мохом, ликом, вовною, пір’ям. Нерідко серед цього матеріалу трапляються нитки, клоччя, дрібні ганчірки, обривки паперу тощо.

Місцями гніздування у містах зазвичай є алеї, старі парки, кладовища, придорожні смуги. Лісових масивів граки уникають, оскільки місцем годуються на відкритих луках та полях, де іноді завдають шкоди сільському господарству, але віддячують сторицею, знищуючи велику кількість хрущів, цвіркунів, дротяників, довгоносиків.

У кладці — 4—5 зеленувато-бурих із цяточками яєць. Висиджує самка, а самець приносить їжу. З появою пташенят вся територія «граківника» забруднюється послідом, шкаралупою, гілками, тому часто виникають ситуації, коли мешканці населених пунктів «воюють» з колоніями граків.

Цікаві спостереження про граків знаходимо у книжці Леоніда Семаго «Птахи» (1994):

«У граків настільки сильна прихильність до місць, обраних першими поселенцями, що вони і до цього часу живуть там же. Розрослися міста, і щоб прогодувати пташенят, доводиться нинішнім мешканцям міських граківників літати туди, куди їхні предки й не заглядали. Але ніяк не хочуть ці містяни переселятися ближче до полів. У багатьох гніздах перші прутики давно зотліли на трухлявину, від щорі-чної добудови вони стають непомірним тягарем для дерев, обламуючи товсті гілки. Два, три гнізда і більше можуть бути побудовані так близько один до одного, що видаються знизу однією спорудою, а самки, що сидять на яйцях, можуть дотягнутися одна до одної дзьобами. Бували випадки, коли на одному дереві (ясені) на гілках було 96 грачиних гнізд. І це, звісно ж, не рекорд. У степових, малолісних районах не так уже й рідко вперемішку з граками поселяються чаплі і сокіл-балабан, а в закинутих гніздах граків виводять своїх малюків кібчик, боривітер, крижень. У щілинах між сусідніми гніздами облаштовуються горобці.

Громада граків — дуже стійке утворення, в якому багато птахів знають один одного в обличчя. Доросле населення великого граківника на перельотах і зимі-вниках не змішується навіть з сусідніми колоніями. Пташині земляцтва продовжують існувати в багатотисячних збіговиськах вороння, яке злітається восени у великі міста. Вони не розсіюються навіть за надзвичайних подій, при панічних нічних переполохах, що зумовлюються чи то святковими феєрверками, чи навмисною стріляниною. Навесні, повертаючись на батьківщину, колонія може вирушити в дорогу й сама, але частіше — гуртом, коли здіймається з місця весь величезний зимівник, вливаючись у загальний потік. Але, підлітаючи до своїх гніздівель, колонія граків залишає попутників, немов випадкових знайомих.

…Грак здавна заслужив добре до себе ставлення. Весняний і осінній супутник орача, він рятує чималу частку врожаю, знищуючи чотириногих і шестиногих шкідників посівів. В одного з граків, що летіли з кормом для пташенят, під язиком було набито півсотні клопів-черепашок і ще кілька жуків та метеликів. В іншого в роті був клубок з двохсот гусениць совки. Не проґавить грак нагоди схопити мишу, хом’яка, полівку. Навесні 1956 року в Кам’яному степу граки тамтешніх колоній виловлювали до десяти тисяч сірих полівок за день. Коли в дібровах починає шкодити дубова листовійка, оголюючи тільки дуби, які щойно розпустилися, граки прямо по-синичому збирають гусениць з гілок.

Узимку їдять що трапиться. Потроху крадуть поживу у запасливих ворон, підглядаючи, куди ті ховають на потім зайві шматки. Потроху починають і самі приховувати те, що не можуть з’їсти на місці або забрати з собою. Тільки роблять це не просто невміло, а як вийде, іноді засовуючи всі шматки в одне місце поруч з тим, де знайшли їх. А потім сваряться один з одним, бо кожен вважає себе єдиним власником захованого».

Джерело: сайт «Пернаті друзі»

(http://pernatidruzi.org.ua).