За радянської доби, опинившись у багатьох сферах суспільного життя на периферії, українська мова прагнула зберегтися як життєвий організм. Утім і зі становленням України як держави мовна політика, на жаль, була хиткою: крок уперед — два назад. Переважно це питання збуджувалося в період виборчих кампаній. Спочатку на ньому спекулювали комуністи, згодом — «регіони», зараз — «Опоблок».

Ще в 1989 році був ухвалений закон «Про мови в Українській РСР». Уже не існувало Української Радянської Соціалістичної Республіки, а він продовжував діяти, бо численні суперечки у політикумі не надали жодному із законопроектів (а таких було чимало!) сили нового закону.

Традиційно про Схід і Південь говорили як про край, де мешкають прихильники російської мови (хоча, попри багатонаціональність, 62,7% жителів Одещини — українці). Відтак, скориставшись своїм політичним становищем, представники тодішньої Партії регіонів Ківалов та Колесніченко зареєстрували законопроект «Про засади державної мовної політики», за який «регіональна» більшість Верховної Ради проголосувала 3 липня 2012 року, а 8 серпня його підписав тодішній президент Віктор Янукович. Закон одразу ж почали активно втілювати в життя.

І першими це зробили в рідній для Сергія Ківалова Одесі. Незважаючи на відпустковий період, тодішній міський голова Олексій Костусєв скликав позачергову сесію міськради для вирішення одного-єдиного питання — «мовного». На тій сесії російській мові надали статус регіональної — з усіма наслідками, які з цього випливають, пояснюючи це тим, що Одеса є багатонаціональним містом і представники нацменшин спілкуються російською. Як наслідок вона, витіснивши українську, безрозді-льно запанувала в усіх органах влади, школах, комунальних підприємствах, на рекламних вивісках. До речі, той же О. Костусєв невдовзі після свого обрання заборонив звертатися до нього українською, більше того — наказав, щоб усі ділові папери йому подавали лише російською мовою.

Й ось, нарешті, 28 лютого 2018 року «закон Ківалова-Колесніченка» було визнано неконституційним. Це рішення — правильне. І підтвердження цьому знаходимо у результатах соціолінгвістичного опитування на теренах Одещини, а саме у Захарівському районі. Нас цікавила думка школярів про рідну та державну мови, чи розмежовують вони ці поняття, яку мову обирають для спілкування в різних життєвих ситуаціях і якою повинна бути мова освіти в Україні. Ось результати цього дослідження. На запитання «Яку мову вважаєте рідною?» 92% опитаних учнів Затишанського НВК, серед них і з поліетнічних сімей, відповіли, що українську, Перехрестівського НВК — 84,6%, Оленівської ЗОШ — 87,5%.

Школа має значний вплив на формування національної самоідентифікації особистості. Адже більшість опитаних звертається до вчителів саме українською: 92% респондентів Захарівського НВК, 84,6% — Перехрестівського НВК, 81,2% — Оленівської ЗОШ, 80,6% — Затишанського НВК. З однокласниками теж більшість спілкується українською. Навіть ті респонденти, які в повсякденному житті розмовляють російською, не обрали її окремим варіантом відповіді на питання «Якою мовою спілкуєтесь з однокласниками?» (учні Оленівської ЗОШ). Також більшість опитаних школярів відповіли, що краще пишуть українською. Це пояснюється тим, що всі предмети в навчальних закладах викладаються українською, відтак учні краще знають її граматику.

Важливість мови для країни розуміють майже всі респонденти: 100% опитаних Перехрестівського НВК та Оленівської ЗОШ, 99% Захарівського НВК, 97,8% Затишанського НВК вважають, що державною повинна бути українська мова.

Загалом мовна ситуація у Захарівці, Затишші, Перехрестовому та Мар’янівці є стабільною. Українська переважає майже у всіх сферах життя. Навіть представники поліетнічних сімей у більшості питань віддають їй перевагу. Це і не дивно, адже вони ідентифікують себе як українці.

Результати нашого невеличкого дослідження показали, що молодь серйозно переймається питанням своєї ідентичності. Цьому, крім освіти, сприяють нові якісні україномовні фільми та серіали, прекрасна українська музика, яка нині звучить на радіо й телебаченні. Розмовляти українською стає модним. І слава Богу, що канув у Лету горезвісний «закон Ківалова-Колесніченка».