Весна по Одесі крокує впевнено й стрімко. На «Привозі», хоч це й заборонено, продають першоцвіти, на пляжах, в Аркадії, на Ланжероні, в Лузанівці, у будні й вихідні — безліч людей, що виходять погрітися на сонці та подихати свіжим морським повітрям…

Важко й повірити в те, що просто зараз у цьому мирному місті в головах і серцях людей точиться війна, інформаційна битва, мета якої — вплинути на свідомість і почуття, зробити нас слабкими та залежними. За даними, оприлюдненими Київським міжнародним інститутом соціології, саме Одещина разом з Харківською та Донецькою областями — у непочесній трійці лідерів в Україні, де жителі продовжують довіряти російській пропаганді.

Так склалося, що одеський медіаринок перенасичений різними засобами масової інформації, як «Привоз» — продавцями. Існування великої кількості ЗМІ пояснюється передусім політичними та амбіці-йними інтересами їх власників — за такої конкуренції зробити медіа прибутковим бізнесом украй важко. Тому можна сміливо стверджувати, що, споживаючи інформацію, яка надходить до нас з одеських телеекранів, газет та сайтів, ми, скоріш за все, наповнюємося не стільки новинами чи фактами, скільки отримуємо певні «щеплення» у вигляді думок, опіній, почуттів, які вигідні тим же власникам. Як у тому страшному фільмі, у нас всередині поселяється хтось «чужий» і починає керувати нами й жити нашим життям...

Ще в 2013—2014 роках деякі одеські медіа були переповнені люттю, брудом і відвертою брехнею. На місцевих сайтах не лише водилися, а просто «жирували» проросійські тролі, які у своїх коментарях розпалювали почуття ненависті у людей.

Дмитро КОЛЦУН, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, у минулому — головний спеціаліст управління

комунікацій та інформаційної політики Одеської облас-ної державної адміністрації, згадує:

— Основні меседжі, якими послуговувалася Росія в пропаганді кілька років тому, залишилися й сьогодні: у Києві відбувся антиконституційний переворот, до влади в Україні прийшла хунта, український і російський народ — брати, йде громадянська війна, Росія воює не з українським народом, а з хунтою. Нині дедалі частіше використовується ще й тема розпалювання міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі, зокрема на ґрунті отримання Українською православною церквою томосу, Південь Одещини — багатонаціональний регіон, і цим намагаються скористатися. Скажімо, з’являються фейкові новини про те, що українська влада заборонить вести службу в церквах мовами нацменшин. Румунська православна церква щодо цієї теми дуже занепокоєна. Міжетнічне протистояння — це не нова методика, вона й раніше застосовувалася росі-йськими спецслужбами: сприйняття агресора витісняється через образ іншого агресора. Нам нав’язують думку про те, що румуни — наші ідеологічні противники і що Румунія несе реальну загрозу для півдня України.

Переглядаю місцеві ЗМІ. Знаходжу десяток сайтів, які, на мою думку, мають проросі-йську позицію. Аналітик Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя СТЕБЛИНА підтверджує мої припущення:

— Нещодавно ми робили аналіз газети «Слово» та сайта «Репортер». Там постійна тема — «зубожіння народу». І, звичайно ж, розрадою на цьому тлі виступає людина, яка контролює ці ЗМІ, — Сергій Ківалов. При цьому на сайті «Репортер» проросійські меседжі теж є, але висловлюються вони дуже обережно. Підбір новин теж своєрідний. Якнайбільше криміналу і для контрасту — «джинси» про Сергія Ківалова. Тобто провідний меседж про «зубожіння» підкріплюється постійним звертанням уваги на різноманітні негативні події. Відповідно, створюється враження, що «ми живемо у страшні часи», що «в нас розгул кримі-налу» і т. п. А от у газеті «Слово» — інша картина. Там ми бачимо і мову ворожнечі, і традиційні меседжі про Україну як державу, що не відбулася. Усе це викладається у блоговому форматі: ніби позиція звичайної людини, простого одесита. Хоча очевидно, що ця «звичайна людина» виконує конкретне замовлення.

Цікаво було проаналізувати сайт «Таймер», який і досі пов’язують з іменем проросійського політика, колишнього нар-депа Ігоря Маркова. У квітні 2015 року, за даними прес-служби СБУ, цей сайт був закритий за підозрою в поширенні закликів до посягання на територіальну цілісність України. Сьогодні він успішно працює і навіть є другим за популярністю в Одесі: за інформацією SimilarWeb, має понад мільйон переглядів на місяць.

З першого погляду здається, що новини на сайті — звичайні, але, переглянувши його сторінки, розумію: підібрані вони тенденційно, переважно висвітлюють негатив, що стосується українських військових, влади, учасників Майдану. Заголовки новин одразу створюють негативну картину: «В центрі Одеси побилися активісти: не поділили салон ігрових автоматів», «Одеські прихильники Майдану пересварилися через російський орден Жванецького», «Турки пустили одеситів на свій фрегат». Відтак не дивно, що під такими інформаціями — брудні коментарі тролів, які, хапаючи новину, обливають тим брудом одеситів, і турків, і Жванецького, й активістів, і всіх, хто потрапляє у їхнє поле зору.

Так само тенденційно подаються всеукраїнські та закордонні події. Якщо новина стосується Президента України, депутатів, інших представників чинної влади — її заголовок обов’язково викликає певні негативні почуття. Наприклад: «Гончаренко, Курінний, Фаєрмарк та Унгурян закликають в Україну закордонних військових» (йдеться про голосування у Верховній Раді); «Генштаб: Росія готова вдертися в Україну з трьох напрямків». Відверта критика влади виноситься у розділ «Блоги» з позначкою: «Цей матеріал опублікований на правах блогу», що знімає з медіа відповідальність за зміст. Усі негативні матеріали-«роздуми» на теми української полі-тики підписані псевдонімом. І на довершення до негативу — політична реклама проросійського кандидата в президенти, який, за соціологічним опитуванням компанії Seetarget, нібито є лідером президентських перегонів на півдні та сході країни.

Як наслідок з різних фрагментів складається картинка, яку хочуть вкласти нам у свідомість: в Україні дуже погано, на чолі країни нерозумні, жадібні та корумповані політики, народ зубожів, п’яні майданівці пересварилися, не можуть поділити між собою казино і намагаються зірвати концерт Жванецького. Але при всьому цьому є надія: президе-нтське крісло посяде хороша людина, «промінь світла у темному царстві», що врятує нас від зла, яке несуть із собою названі вище особи. Ось така завершена картинка має сформуватися в того, хто читає інформацію на сайті.

Наталія Стеблина вважає:

— Проросійські меседжі завжди мають «прив’язку» до актуальних подій в Україні. Безвіз чи томос — подібні здобутки завжди супроводжуються пропагандистськими залпами. Раніше — у 2014 та 2015 роках — розгортання пропагандистських атак залежало від інтенсивності бойових дій на фронті. У проросійських інтернет-ЗМІ дуже агресивні тексти траплялися в публіцистичному форматі. Сьогодні ж дискредитація України, реформ, окремих українських політиків чи активістів триває, однак це відбувається в інформаційних жанрах. До цього додайте «джинсу» проросійських політичних сил. І мені здається, що подібна подача новин впливовіша. Адже пересічні читачі не геть усі новини на сайті. Їм здається, що ось цей текст — звичайна новина. Але насправді це як наживка, яку спеціально приготували. Те, що ми бачимо в Одесі, дуже цікаво: сама по собі така пропагандистська замітка пишеться за всіма канонами жанру, журналіст — нейтральний, усі думки — тільки в цитатах, є бекграунд. Проте маніпуляції відчуваються у тенденційному підборі новин.

До честі одеситів, варто сказати, що тепер на такого зразка сайтах коментарів набагато менше, ніж було кілька років тому, а один-два записи — навіть якщо вони неприємні — погоди не роблять.

«Ситуація з пропагандою в Одесі, та й у всій Україні, змінилася. Схвалені Верховною Радою закони щодо ЗМІ, робота спецслужб, ситуація з воєнними діями на території країни — сьогодні політики й господарі ЗМІ вже не можуть відкрито і явно висловлювати свої проросійські погляди. Можна сказати, що «русскій мір» вже не в моді, — вважає медіа-експертка Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА. — Тролі перенеслися переважно на відкритіші платформи, такі як Ютуб, та в соцмережі, де їх виловити і знешкодити значно важче. Напередодні президентських виборів брудна пропаганда та агі-тація посилилися. Критика і дискредитація української влади, армії, цінностей Майдану — головні теми новин, у тому числі й на Одещині. Активізується меседж щодо територіального розпаду України і територіальних претензій сусідніх держав. Загалом, головна мета пропаганди — посіяти ворожнечу, розділити людей на непримиренні табори. При цьому пропагандисти використовують дуже давні меседжі».

…35 років тому, вступивши до Одеського університету, я з обуренням почула, що людей тут ділять на «справжніх одеситів» і «рагулів» — тих, хто приїхав із села, щоб отримати прописку, квартиру, роботу — одне слово, «вибитися в люди». Такі поділи існували і в інших великих містах, але в Одесі антагоністами «справжніх одеситів» ще в ті далекі часи були «вінницькі рагулі».

Тож здивуванню моєму не було меж, коли цими днями на одному із сайтів зустріла «новину» під довгою назвою: «Розмова рагуля в одеській маршрутці: вони — одесити — царі, а ми — українці — собаки». Історія, написана від імені «справжньої одеситки» й нібито спочатку викладена у Фейсбуці, висміювала «вінницького рагуля», який, приїхавши з села, говорив українською мовою і зустрівся з повним неприйняттям «справжніх одеситів». Закінчується ж вона висновком «одеситки» про те, що Одеса — російське місто, що тут «русский мир», Росія, і побажанням: «Втікайте, рагулі, з Одеси. Вам тут ніколи не прижитися».

Переглянувши Фейсбук, я знайшла лише перепост цієї історії із згаданого сайта. Тобто те, що ця історія — фейк, написаний мовою ворожнечі і спрямований на розпалювання конфлікту між людьми, — не викликає сумнівів. Попри те, що метод «поділяй і пануй» зовсім не новий, діє він досить результативно. Розділяти людей на національності, місце проживання, віросповідання — улюблені методи російської пропаганди.

Слід відзначити, що тема, яка розкручувалася ще кілька років тому — «Одеса — це Новоросія, нині зникла з ефірів, не виправдавши себе. Дуже мало тепер згадують і про події 2 травня 2014-го на Куликовому полі як «вбивство фашистами і бандерівцями справжніх одеситів». Змінилося наповнення теми «Одесса — город-герой», яка сьогодні звучить трохи інакше: «Одеса — вже не город-герой, бо здалась бандерівцям. Одесити — боягузи, згадайте колишню славу: Катерину Другу, Суворова, героїчну оборону і визволення Одеси». Тролі у соцмережах задають один одному риторичне запитання: доки бандерівці топтатимуть священні береги?

Як можна вирізнити і протиді-яти інформаційній агресії, адже, незважаючи на те, що пропаганда стала прихованішою, вона продовжує результативно діяти на людей?

Дмитро Колцун вважає:

— В Україні працює чимало дослідницьких інституцій, фахівців, працюють також спецслужби, які стараються не пропускати таких моментів. Чимало залежить від процесу органі-зації цифрового мовлення на кордонах з Молдовою, Придністров’ям, оскільки там поширені канали російського телебачення. Успіх залежатиме від того, наскільки оперативно ми перекриємо ці канали як механізм розповсюдження проросійської пропаганди. Ще один інструмент протистояння загрозам — робота інститутів громадянського суспільства. Вони швидше за державні установи реагують на виклики та фейки російських спецслужб. Тому держава через механізми підтримки проектів інститутів громадянського суспільства може створювати умови для громадського спротиву проросійській пропаганді.

Наталія Стеблина переконана, що кожен з нас самостійно може протистояти пропаганді:

— Перше — стежимо за своїми емоціями. Якщо певний текст вводить вас у якийсь надто збуджений емоційний стан, це, ймовірно, маніпуляція. Фарби навмисне згущують, аби вибити з-під ваших ніг ґрунт. Не піддавайтеся на таке. Друге — не читаємо новин із будь-яких сайтів, лінки на які знайшли у соцмережах або на різноманітних порталах. Звертайте увагу, який це сайт, яка у нього інформаційна політика. Це як з продуктами в магазині: перш ніж їх купити, ми дивимося, хто саме їх виготовив, з чого вони зроблені. Те саме робимо й з інформацією. І третє: аналізуємо якість новини. Чи є інша точка зору? Журналіст нейтральний? Чи наявні посилання на джерела? Чи є контекст? І тоді вами ніхто не зможе маніпулювати.

І не питайте, де живуть російські тролі. Поки ми не навчимося критично й відповідально мислити — вони житимуть у наших серцях і думках...