Продовження. Початок у номері за 21 березня

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ

Після підписання у 2014-у Угоди про асоціацію з Євросоюзом суттєво посилилися позиції України на міжнародній арені. Значною мірою — завдяки зусиллям Президента П. Порошенка, професійного дипломата. Наш Президент добре знайомий з керівниками провідних країн світу, оскільки зустрічався з ними багато разів. Упродовж 2017—2018 років він здійснив близько 30 закордонних офіційних візитів.

Сьогодні ЄС є основним економічним партнером України. Частка нашого експорту до європейських держав становить понад 40%, і цей показник щорічно зростає. Завдяки рішенню ЄС про безвізовий режим для України із червня 2017-го уже 12 мільйонів громадян отримали біометричні паспорти, з якими можуть вільно мандрувати до 130 країн світу.

Одним з найголовніших досягнень дипломатії П. Порошенка стало створення дієвої антипутінської коаліції у скла-ді США, Канади, Австралії та багатьох європейських держав, які запровадили перші санкції проти РФ ще у берез-ні 2014-го і продовжують накладати но-ві вже протягом п’яти років поспіль.

РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

Незважаючи на російську агресію й окупацію 7% території України, економі-ка нашої держави вистояла, фінансова система, попри загрози гіперінфляції і дефолту, вціліла, соціально-економічна і політична ситуація в країні залишалася відносно стабільною, а макроекономічний потенціал має сталу тенденцію до зростання.

За підсумками 2018-го, порівняно з попереднім роком, номінальний ВВП зріс на 3,4% і становив 3,3 трлн грн (1,5 трлн — у 2014-у). І все ж ВВП України ще й досі втричі менший від ВВП УРСР у 1990-у… Золотовалютні резерви нашої держави зросли із 7,5 млрд дол. у грудні 2014-го до 20,8 млрд дол. на 1 січня 2019-го. За підсумками 2018 року експорт українських товарів і послуг становив 42 млрд дол., що на 5 млрд дол. більше, ніж у 2017-у. Упродовж останніх кількох років відбулося підвищення зарплат та пенсій.

Зменшилася залежність економіки України від Росії і на 30% зріс товарооборот з країнами ЄС. Уже протягом трьох років Україна обходиться без російського газу. Стокгольмський арбітражний суд ухвалив рішення на користь «Нафтогазу» проти «Газпрому».

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

На перший погляд видається, що питання місцевого самоврядування і децентралізації належать винятково до компетенції уряду. Справді, це так, але якщо дослідити це питання глибше, то ми побачимо що Президент П. Порошенко приділяв децентралізації надзвичайно велику увагу. Ще у січні 2015 року він підписав стратегію сталого розвитку «Україна-2020», в якій децентралізація визначена однією із 62 першочергових реформ. Саме він у липні 2015-го подав до Верховної Ради проект закону про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади. За період із січня 2015-го по березень 2019-го на веб-сайті «Децентралізація» (https://decentralization.gov.ua) я нарахував близько 70 виступів П. Порошенка на різного рівня форумах і зібраннях з питання децентралізації.

Сьогодні в Україні вже сформовано 876 об’єднаних територіальних громад, які охоплюють 8,4 млн громадян. За чотири роки децентралізації бюджети ОТГ зросли в 3—5 разів — із 70,2 млрд грн у 2014-у до 233,9 млрд у 2018-у. За цей період в ОТГ уже реалізовано 3400 інфраструктурних проектів. Фінансова підтримка розвитку регіонів та громад зросла із 0,5 млрд грн у 2014-у до 19,3 млрд грн у 2018-у. Загальний обсяг міжнародної підтримки децентралізації в Україні становить 500 млн дол.

П. Порошенко — перший Президент в історії незалежної України, який віддав владу на місця, аби люди самі брали відповідальність за своє місто і село. Завдяки цьому зменшилася кількість ланок так званої вертикалі, завдяки чому зменшилися можливості для зловживань і розкрадання бюджетів.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ І ДУХОВНОСТІ

На завершення переліку деяких здобутків і заслуг П. Порошенка перед українським народом хочу нагадати читачам і про його активну діяльність у сфері розвитку української культури та духовності.

Глава держави часто наголошує на тому, що збереження і примноження нашої культури, мови, духовних скарбів українського народу є святим обов’язком кожного українця-патріота. Сьогодні, порівняно з 2014 роком, частка україномовного продукту на радіо і телебаченні зросла із 5% до 55%. Нині 95% першокласників ідуть в українські класи. Ще 2017-го Президент підписав низку законів, які стимулюють розвиток українського кіновиробництва, на яке торік було виділено 1 млрд грн. За даними Держкіно, у 2018-у завершено виробництво 48 проектів. Практично щомісяця на екрани виходить новий український фільм.

Реальністю стала декомунізація — прощання з пам’ятниками комуністичним ідолам, загарбникам та катам України. Ще у квітні 2015-го Президент підписав чотири законодавчі акти, які засуджували комуністичний режим, відкривали архіви радянських спецслужб, визнавали бійців УПА борцями за незалежність України.

На початку 2019 року завдяки титанічним зусиллям П. Порошенка сталося омріяне українцями впродовж багатьох століть диво — отримання від Вселенського патріарха Варфоломія довгоочікуваного Томосу — документа про створення незалежної від Москви Православної церкви України (ПЦУ). На мій погляд, Петро Порошенко продовжив справу князя Володимира Великого-Хрестителя України-Русі. Створення ПЦУ дозволяє українцям остаточно звільнитися від ідеологічного і духовного московсько-ординського зомбування. Лише одне здобуття Томасу вводить ім’я Петра Порошенка в історію України навіки. Тому, переконаний, хто і як не казився б від люті й ненависті до нього, українці неодмінно оберуть його на другий термін, під час якого він разом з нами зробить ще багато добрих справ для українського народу.

Останнім часом чимало громадських організацій заявляють про підтримку П. Порошенка на президентських виборах. Так, Ініціативна група «Першого грудня», до складу якої входять відомі українські інтелектуали, котрих називають совістю нації, оприлюднила звернення щодо виборів Президента України, де зазначається, що «саме Петро Порошенко може якнайкраще гарантувати безпеку держави». Меджліс кримськотатарського народу також закликав громадян України на виборах 31 березня «підтримати голосуванням кандидатуру Петра Порошенка на новий термін». Відповідний документ оприлюднив голова Меджлісу Рефат Чубаров.

КРИТИКА П. ПОРОШЕНКА

У нас так повелося, що все, що робиться в країні — добре і не дуже, зазвичай пов’язують з президентом. Очевидно, ця традиція тягнеться ще з радянських часів, коли за все відповідав генсек КПРС.

Мало хто з простих громадян знає чи хоче знати, що безпосередня сфера відповідальності Президента України відповідно до Конституції — це безпека та зовнішня політики держави. Все інше — відповідальність уряду. Але насправді Президент змушений займатися всіма питаннями життєдіяльності українського суспільства. Кажуть: хто нічого не робить, той не помиляється. Це прийнятно для пересічної людини, але помилки і прорахунки президента дорого обходяться країні, хоча президент — також людина, яка може помилятися. Як нема у природі ідеальних людей, так само нема і не може бути й ідеальних президентів. І П. Порошенко — не виняток. Для того щоб уберегти президентів від прорахунків і помилок, а іноді — й злочинів, має діяти потужне громадянське суспільство, яке повинно контролювати кожен крок глави держави чи будь-якого представника влади, як центральної, так і місцевої.

Сьогодні лише надто ледачий не критикує Президента, причому дуже часто огульно, без будь-яких підстав. У нас керівників держави або дуже люблять, або дуже ненавидять суто емоційно, не обтяжуючи себе найпростішим аналізом їх діяльності з використанням доступної інформації. Переважна більшість опонентів П. Порошенка як у Верховній Раді, так і за її межами можуть лише жорстко критикувати і навіть ображати його, часто нехтуючи елементарними правилами політичної культури і не звертаючи найменшої уваги на його безперечні здобутки і досягнення. Звісно, інколи з боку притомних політиків звучить і конструктивна критика і навіть бажання допомогти Президентові виправити його якісь не надто вдалі кроки.

Найчастіше П. Порошенкові закидають прорахунки, помилки, бездіяльність і невдалі кроки у таких питаннях: недостатність ініціативних дій (полі-тичних, дипломатичних, воєнних) щодо прискорення деокупації Донбасу; недостатня координація і взаємодія у діяльності державних антикорупційних інституцій, силових і спеціальних структур (НАЗК, НАБУ, САП, ГПУ, МВС, СБУ); повна відсутність прогресу у реформуванні судової системи (за словами генпрокурора Ю. Луценка, «нинішній стан судової системи не дозволяє протидіяти корупції навіть на 10 відсотків»); відсутність позитивних зрушень у процесі деолігархізації економіки і державних структур; затягування остаточного ухвалення проекту нового Виборчого кодексу, зареєстрованого у Верховній Раді ще у жовтні 2015 року і який передбачає перехід на пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками; перебування понад двох мільйонів українських заробітчан у Росії, які зміцнюють економіку країни-агресора; недостатні заходи для збільшення робочих місць в Україні; недостатня боротьба з тіньовою економікою; недостатня робота уряду з метою залучення прямих іноземних інвестицій в нашу економіку; повільні темпи нарощування видобутку енергоносіїв на власній території; неефективна кадрова політика в центральних і місцевих органах влади; інфляція і зростання комунальних платежів; відсутність належного урядового контролю над стихійним ростом цін та Антимонопольного комітету; повільна імплементація соціальних та економічних реформ; необґрунтовано високі зарплати державних чиновників і керівників державних під-приємств високого рангу на тлі тотального зубожіння значної частини населення.

ВІЙНА КОМПРОМАТІВ

Перед самими виборами опоненти чинного Президента активізували проти нього війну компроматів, розглядаючи саме його головною перешкодою на шляху до президентського крісла. Наприклад, Ю. Тимошенко шантажує його тим, що може викласти інформацію про його «таємні контакти» з В. Медведчуком. Можливо, пані Тимошенко хотіла б розповісти про те, що час від часу П. Порошенко зустрічається з В. Медведчуком, який на переговорах трьохсторонньої контактної групи в Мінську має статус спецпредставника СБУ із звільнення українських заручників і полонених, а також виконує роль посередника в контактах між президентами РФ та України. Може, вона заодно розповіла б, як у 2005-у, за словами В. Ющенка, рекомендувала призначити В. Медведчука віце-прем’єром у її уряд. А коли В. Ющенко категорично відмовив їй, то попросила призначити Медведчука «хоча б» послом у Росії. Іншими словами, Ю. Тимошенко хотіла мати в особі В. Медведчука посередника в її контактах з В. Путіним.

У зв’язку з розкриттям журналістами кримінальних оборудок в «Укроборонпромі» Ю. Тимошенко закликала до імпічменту П. Порошенка, а деякі надто радикальні й «дуже чесні» кандидати в президенти погрожували йому навіть розстрілом... У демократичній країні лише суд має довести вину того, хто скоїв злочин і виносити відповідні вердикти. Як відомо, П. Порошенко звернувся до правоохоронних органів з проханням прискорити розслідування оприлюднених фактів про корупцію у сфері ОПК, до чого, можливо, були причетні вже колишній заступник секретаря РНБО І. Гладковський та його син. Глава держави видав розпорядження про проведення в найкоротший термін аудиту «Укроборонпрому» силами ГПУ, СБУ, НАБУ і ДБР із залученням всесвітньо відомої іноземної аудиторської компанії. Вказані структури мають здійснити перевірку й надати правову оцінку викладеним у ЗМІ фактам порушень у сфері оборонних закупівель і про результати поінформувати громадськість. Президент також запропонував розширити склад наглядової ради «Укроборонпрому» за рахунок міжнародних професіоналів із країн, які є членами НАТО. Одночасно він виступив за внесення змін у законодавство з метою усунення надмірного засекречування інформації щодо державного оборонного замовлення.

Розслідування корупційних схем в «Укроборонпромі» ведеться в НАБУ ще з 2015 року, але надто повільно, як, до речі, все, що робиться в цій структурі.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

На мій погляд, у своїй повільній еволюції українська нація нарешті досягла такого етапу, коли їй уже не потрібні харизматичні поводирі, лідери, пророки, месії і вожді, які вели б народ «уперед у світле майбутнє». Відмова від сакралізації і обожнювання державних чиновників високого рангу притаманна українській нації і бере свій початок від козацької демократії. Після двох революцій переважна частина української нації вже знає, куди йти і як будувати майбутнє України для своїх дітей і онуків. Відтепер народ має наймати собі керівників, визначати межі їхніх повноважень та обов’язків і контролювати їх виконання. Не справляється — відставка або імпічмент, але в межах закону, а не псевдореволюційної охлократії, яка також є ворогом демократії, як і автократія.

У Кремлі дуже сподіваються на зміну влади в Україні в результаті президентських виборів («Кто угодно, только не Порошенко!»), а це означає, що ми йдемо правильним шляхом. Про здобутки і прорахунки Президента П. Порошенка можна було б сказати ще багато, але для мене цього достатньо, щоб зробити однозначний висновок: за п’ять років він зробив не все, що хотів, і не все, що планував, але зробив усе, що міг в умовах боротьби на двох фронтах — зовнішньому і внутрішньому. Тому я і мої однодумці, а їх мільйони, голосуватимемо за його переобрання на другий термін.

На моє переконання, переобрання П. Порошенка буде гарантією продовження і незворотності євроатлантичного курсу України. І ми маємо об’єднатися навколо нього, бо він — один із нас. Разом ми будемо непереможними. Якщо Порошенкові за нашої підтримки вдасться реалізувати його програму в період другої каденції, то точка неповернення буде пройдена й Україну вже ніхто не поверне назад до московсько-ординської імперії.