«Вперед не суйся, сзади не оставайся, в середине не болтайся, но инструкцию выполняй».

«Слезами недостачи не перекроешь». «Я 17 лет на этой бензоколонке работаю и, кроме благодарности, никаких взысканий не имею».

«Не смеши людей, балерина!» «Увезут! Шоб мне до пенсии не дожить, у-ве-зут!»

Хто ж не пам’ятає зворушливого і простодушного начальника бензоколонки Панаса Петровича, персонажа з кінофільму «Королева бензоколонки», якого відмінно зіграв Андрій Сова.

Актор народився 1912 року в Одесі. Після школи вступив до Одеського морехідного училища. Згодом працював мотористом на легендарному судні «Цюрупа». В рейсах почав виявлятися талант майбутнього артиста: в закутку біля трюму збиралася вільна від чергування команда (це місце жартома називали брехалівкою) і часто чулося: «Совушко, підкинь трошки гумору. Зобрази парочку речей із власного життя».

1935 року Андрія Сову зарахували на акторське відділення Одеського театрального училища. За своє життя він встиг зіграти більше ніж в сорока фільмах. Найзнаменитіша ж його роль саме Панаса Петровича з «Королеви бензоколонки».

Але більшу частину життя Сова присвятив сміху — сміху особливої стихії.

Це був сміхотворець справді багатогранний. Як його тільки не називали, і чаклуном веселого настрою, і лицарем сміху, і творцем театру сатиричних мініатюр. Польові стани порожніли, а колгоспна техніка простоювала, коли тим чи іншим селом котилося: «Сова прилетів!»

Ніколи по слово в кишеню не ліз. І ніколи не зазіхав на великі театральні майданчики. Його «особистим театром» завжди була лише сторінка тексту (гуморески, фейлетони, байки). Сам же Андрій Корнійович казав: «Гумореска має бути обов’язково дотепною, легкою для сприйняття. А коли це сатира, то й ціль повинна бути визначена чітко».

Нещодавно на будівлі Одеського театрального училища, що по вулиці Торговій, з’явилася меморіальна дошка народному артисту України, відомому акторові театру і кіно, артисту естради, одеситу Андрію Корнійовичу Сові.

На відкритті були присутні дочка Валентина Сова та племінник. Родичі Андрія Корнійовича подарували літературному музею бронзовий бюст актора.

Дошку мали встановити ще у 2012 році та присвятити 100-річчю від дня народження Андрія Сови. Але з різних причин це змогли втілити тільки цього року. З міського бюджету на її створення виділили 11 585 грн.

«Смійся, читачу!» – сказав би цей бешкетник з незабутнім тембром та усміхненим обличчям. І розпочав би чергову потішну історію про непутящу тещу, бюрократа або сварливого кондуктора.