В Біляївському районі, де за перемогу над фашистами віддали життя більше ніж 6 тисяч його мешканців традиційно з неабиякою повагою ставляться до пам’ятних дат, пов’язаних із тією війною. Не оминули, звісно, увагою і 75-річний ювілей звільнення міста і району від загарбників.

- Це — традиційне свято для нашої громади, тому, відповідно до плану заходів, проводяться спеціальні уроки в усіх школах, виставки в бібліотеках, — каже заступниця голови Біляївської міської ОТГ Надія Гончаренко. — Але найважливіший захід – це урочисті збори на нашому Меморіалі Слави, де будуть всі мешканці громади. Під час заходу ми увічнюємо пам›ять наших визволителів. У цьому році, з нагоди 75-річчя визволення Біляївки, проводиться ювілейна естафета.

Вона є складовою Всеукраїнської естафети пам’яті «Слава визволителям України».

Естафета проходить по всій території нашої держави, до Біляївської громади вона заходить із Роздільнянського району. Тому до Біляївки вже прибула делегація, яка 7 квітня, у день визволення міста, урочисто передасть естафету. Її доповнять матеріалами про відвоювання Біляївки та Біляївського району, після чого естафету передадуть далі, вже до Овідіопольського району. Таким чином місцева влада вшановує подвиг визволителів, завдяки яким стало можливим подальше мирне життя та існування незалежної України.

Якщо говорити про ветеранів Великої Вітчизняної війни, то їх в Біляївській громаді на сьогодні залишилося тільки троє. Один з них, Микола Семенович Циганок, планує відвідати урочистий мітинг в місті. Також обіцяв прибути визволитель Біляївки Михайло Спи­ридонович Шуляк. Всіх, хто при­сутній на заході, вітатимуть квітами, подарунками. Інших двох осіб , які не зможуть за станом здоров’я бути на масових заходах, відвідає громадськість за місцем їх проживання.

Зараз на території Біляївського району є 38 пам’ятників воїнам Другої світової та братських могил. Всі вони приведені до ладу напередодні урочистих святкувань. Четвертого квітня працівники Біляївського історико-краєзнавчого музею влаштували в міській бібліотеці захід, присвячений воїнам визволителям. Також десятого квітня проводитиметься літературна вітальня «Поети Біляївщини», де згадають авторів воєнної пори та місцевих поетів, які писали про тогочасні події. За рішення Біляївської районної ради ветеранів, кожне село проводитиме святкові заходи в річницю того дня, коли воно було звільнене. Для школярів проводяться екскурсії в музеї та різні просвітницькі заходи, починаючи з четвертого квітня. Напередодні того дня, як 75 років тому звільнили перше село Біляївського району.

Минуло майже три четверті століття відтоді, але досі лишається багато фактів, про які дізнаються лише сьогодні. Багато в чому допомагає мережа Інтернет. Так, директорка Біляївського історико-краєзнавчого музею Євгенія Коваленко серйозно попрацювала з архівом сайту «Пам›ять народу». Вона визначила всіх нагороджених, які були призвані до лав армії Біляївським районним військовим комісаріатом. Внаслідок цього дослідження жінка отримала дуже важливі дані. Адже родини отримували похоронки про загиблого, а про те, що він був нагороджений, нічого не знали. Так було з гвардії майором Іван Даниловичем Рогачком, який зник безвісти у Запорізькій області в березні 1943 року.

- Перед тим Іван Данилович був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеню і медаллю за відвагу, — розповідає Євгенія Василівна. – Після того він потрапив до полону, з якого був звільнений в американській зоні з табору Дахау. А родичі до 1946 року думали, що він загинув і все. Взагалі Рогачко це великий козацький рід, з якого пішло на фронт 57 чоловік. Загинуло з них 35 осіб, 17 — зникли безвісти. Звісно, нікуди вони не зникли — були різні ситуації. Десь про втрати недостовірно донесли, десь документи зникли, десь впізнати не змогли.

У 1941 році близько шести тисяч жителів Біляївщини були призвані до армії. 837 із них зникли безвісти у перший рік війни. Були й такі, що пройшли майже всю війну, але так і не дісталися своїх рідних домівок. З тих жителів району, хто пішов до армії в 1941 році, 57 людей загинули при звільненні свого рідного краю. Шестеро за Августівки, один з Троїцького, двоє з Маяк, тринадцятеро з Біляївки, семеро з Граданиць, один з Широкої Балки… Деякі з них, через роки майже діставшись додому, гинули при звільненні рідного села. Там вони й були поховані. Разом з ними знайшли спочинок тисячі інших воїнів-визволителів, яким теж не судилось повернутися до своїх рідних країв. Пам›ять про них всіляко вшановується, адже без подвигу цих людей ми навряд чи мали б наш світ таким, яким він є зараз.