На жаль, за результатами першого туру виборів президента кланово-олігархічна система управління Україною залишається. У першому турі я за Порошенка не голосував (про причини свого рішення писав у номері «Чорноморки» за 28 березня). Обирати достойніших було з кого. І від критики на його адресу не відмовляюся, бо вона базується на фактах. Пройшовши у другий тур, Порошенко отримав задовільний результат.

Але у другий тур потрапив і шоумен, який, вважаю, ні за знаннями, ні за досвідом політичної та державної діяльності, ні за авторитетом по-літичного діяча (як у країні, так і, тим більше, за її межами) для роботи на посаді президента великої держави, яка, до того ж, воює, у такий складний час, з масою складних проблем, не має підстав для обрання. Всі його можливості обмежуються територією одного відомого кварталу.

Не менш важливими є й інші якості чи характеристики цього претендента на керування державою. Зокрема, вкрай низьке володіння державною мовою. І це при тому, що він від народження прожив в Україні не один десяток років. А чи знає він у такому разі українську історію, культуру, традиції? Певний, що ні. Про свою любов до України він однозначно висловився на міжнародному фестивалі-концерті у Юрмалі, порівнявши її з повією. Для мене цього достатньо. А вас, громадяни України, українці, це на принижує? Чи поважаєте ви себе, голосуючи за такого кандидата на пост глави держави Україна?

Відтоді, як у новорічну ніч на одному з центральних телеканалів, перебивши по-хамськи новорічне вітання чинного глави держави, він заявив, що балотуватиметься у президенти, навіть особа із середніми здібностями до навчання могла б вивчити українську, щоб висловлюватися нею з ключових проблем держави, з якими доведеться зіткнутися на президентській посаді.

Повірити ж у його обіцянки, висловлені під час виборчих перегонів і сформульовані як мрії або фантазії, без конкретних планів, дій неможливо. Про такі обіцянки завжди можна сказати: я не це мав на увазі.

А деякі з них є не тільки дивними, а й небезпечними. Як-от про намір вести переговори з керівниками так званих ОРДЛО. По-перше, з ними нема про що говорити, бо вони нічого не вирішують, а по-друге, таким фактом переговорів Україна погодиться з кремлівською ідеологемою, що війна на Донбасі — не агресія РФ, а внутрішній конфлікт з усіма вкрай негативними наслідками для нашої держави. Згодом, щоправда, він уже дещо змінив позицію, сказавши, що запросить на прямі переговори США і Велику Британію. Так вони й побігли! Особливо — Велика Британія. А якщо ці країни не погодяться, то прямі переговори з РФ відбудуться? На колінах?

Або про цю ж проблему той же кандидат — дуже просто: щоб зупинити війну, треба перестати стріляти. Хто має перестати стріляти, за яких умов? Існують же домовленості про перемир’я, наші й перестали стріляти, а війна йде, й українські воїни гинуть. Причому гинуть від забороненого Мінськими домовленостями озброєння. Хотів би я знати: а є озброєння не заборонене, яким можна вбивати?

Вивести інших учасників з переговорного процесу в «норманському форматі» й перевести цей процес у формат «Путін — Президент України» означатиме для України залишитися наодинці з Росією. Невже це не зрозуміло? Про наслідки годі й говорити.

Що вже казати про проблеми науки, освіти, охорони здоров’я, про бідність людей і масовий виїзд з України. Що означає, наприклад, план з програми кандидата «Формування прозорого ринку землі»? Хтось розуміє, що мається на увазі в одному з найважливіших, стратегічних для України питань? Відповім: що завгодно.

Утім, годі про нього. Хочеться лише, щоб він усе-таки здав усі необхідні аналізи щодо алко/наркозалежності. Бо ж сам він цього вимагав!

Дуже шкода, що народ не виявив необхідного рівня національної свідомості й достатньої відповідальності, віддавши у першому турі найбільше голосів за претендента, який, за всіма ознаками, не має підстав обі-ймати найвищий пост у державі.

У цій виборчій кампанії, на мій погляд, висвітилася ще одна дуже велика проблема у нашому сучасному суспільстві. На превеликий жаль, підтвердився факт відсутності сформованої національної еліти. Справжньої, не тієї, яка вважає себе такою за кількістю награбованого майна, а яка здатна поступитися власними амбіціями заради державних інтересів. Якби вона була, то це проявилося б у спільних діях, в об’єднанні навколо того, у кого є шанс зберегти Україну.

І на завершення — резюме. У ситуації, що склалася, треба приборкати в собі образи, цілком виправдані, на чинну владу, вгамувати емоції, покластися на здоровий глузд і вибирати, як кажуть, меншу з двох бід. Причому різниця між ними досить велика. Тому в другому турі я голосуватиму за Петра Порошенка. Щоб не було гірше.

Слава Україні!