Украдливий голос з мобілки пропонував: «Миколо Тихоновичу, ми даємо вам за винайдений метод 200 тисяч рублів». Абонент відповів незгодою. Через деякий час знову пролунав виклик і той же голос підвищив ціну до 300 тисяч рублів. Крім того, обіцяв підтримку програмістів-комп’ютерщиків.

Номер, з якого дзвонили, не означився. Але Микола Ковальчук здогадується, що телефонували з Росії. Ще до війни на Донбасі він відправив в одне з відомих росі-йських наукових видань статтю про власні математичні дослідження. Російська агресія порушила звичний плин життя, і доля статті невідома. «І все ж, — каже дослідник, — я хочу, щоб моя праця, якщо вона заслуговує на те, стала корисною для науки. Для української науки. Торгувати ж з іноземцями для мене неприйнятно».

«Прорив у математиці» — так Микола Ковальчук називає свій здобуток і гостро потребує розлогої публікації про свої математичні пошуки і надбання, аби вчений світ гідно оцінив його доробок. На щастя, добрі люди обіцяють посприяти в розміщенні його публікації в одному з університетських видань, яке індексується науково-метричними базами України та світу. Хтозна, можливо, ми стоїмо біля витоків сенсації — нового звершення українських математиків.

Цікаво, що в родині Ковальчуків ніхто, крім пана Миколи, математикою не захоплювався. Батько Тихон Іванович був механіком, майстром, як кажуть, «золоті руки», мати Олена Степанівна — домогосподаркою. У цій сім’ї 1938 року й народився Микола — четвертим із п’яти братів.

З покоління в покоління рідні передають історію про відвагу голови родини. Беручи участь у Першій світовій війні, батько був відзначений трьома Георгіївськими хрестами. Цими нагородами дуже пишався, і в 1925-у вийшов з ними на першотравневу демонстрацію. Ті відзнаки за хоробрість викликали люту зневагу у прибічників жовтневого перевороту 1917-го: вони позривали їх з батька, а його самого кинули за ґрати. Щоправда, згодом випустили на волю, але бойові нагороди зникли назавжди.

Ген хоробрості перейняв і Микола, дитинство якого випало на роки Другої світової. Нацистська окупація завдала Ковальчукам великого горя, болю і злиднів. Під час евакуації неподалік стався вибух і всі члени сім’ї отримали контузії, а найменший син загинув. Голоду і знущань від загарбників зазнав Микола. Він намагався хоч якось зашкодити окупантам — розбивав на машинах стоп-сигнали та лампочки, за що разом зі своїм ровесником Всеволодом мало не поплатився життям. Після чергової диверсійної витівки їх помітили охоронці. Хлопці кинулися навтьоки і сховалися в собачій будці, чотирилапу господарку якої застрелили німці, лягли на долівку. Автоматні кулі, випущені їм навздогін, просвистіли над головами…

Потяг до математики Микола відчув уже по війні. Після школи закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту, працював інженером у Чорноморському центральному проектно-конструкторському бюро. За якийсь час повернувся до альма-матер, яка вже змінила назву на Одеський національний морський університет, де працював на кафедрі опору матеріалів, а потім — викладачем нарисної геометрії.

Зо двадцять років тому вирішив переселитися з метушливого мегаполісу в село Мар’янівка Овідіопольського району, де квітують сади і тече тихоплинна річка Барабой.

Микола Тихонович охоче ділиться своїм математичним даром зі здібними місцевими дітьми. Вів математику в гуртку «Вулик» при Овідіопольському ліцеї, на сайті «Будь розумним», допомагав і допомагає багатьом школярам глибше пізнати точну науку. «Всі діти, з якими я займався, вступили до вищих навчальних закладів, здобули навички дослідницької роботи», — з гордістю каже він. Як ілюстрацію показує працю свого учня Анатолія Мамулата з Йосипівки, в якого був науковим керівником.

Ця робота називається «Знаходження останніх цифр періоду числа простого». Ось відгук на неї професора, завідувача кафедри комп’ютерної алгебри і дискретної математики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Павла Дмитровича Варбанця: «Робота присвячена побудові алгоритму визначення чисел періоду дробу 1/р при розкладі його в нескінченний десятковий дріб. Учень знайшов метод побудови останніх цифр періоду, який рецензентові досі був невідомий. Зауважимо, що ця проблема має застосування в криптографії. Вважаю, що робота Анатолія Мамулата може бути рекомендована до друку в журналі МАН».

Микола Тихонович — цікавий співрозмовник. Попри те, що народився в українському селі, яке в 1940-у приєднали до Молдови, там же закінчив школу, де не вивчалася українська мова, а потім тривалий час жив у зросійщеній Одесі, самостійно вивчив україн-ську. Як це зробив — секрету нема: допомогло читання творів Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка та інших письменників.

— Миколо Тихоновичу, — прошу його, — розкажіть, будь ласка, якомога популярніше, у чому ж полягає ваш «прорив у математиці».

— Треба розпочати здалеку. У 1773 році швейцарський математик Йоганн ІІІ Бернуллі надрукував у журналі Берлінської академії таблицю простих дільників новодин. Новодина — математичний термін, що означає повторену одиницю, в англійському варіанті — реп’юніт. Бернуллі вдалося вирахувати дільники від початку до позначки R31 (число, записане 31 одиницею). Це була воістину титанічна праця, зважаючи на те, що тоді не існувало комп’ютерів. Але йому не вдалося розкласти числа R11, R17 та R29. Крім того, він сумнівався в окремих розрахунках, які позначив зірочками. Наступники Бернуллі заповнили деякі прогалини, але згодом інтерес до цих досліджень спав і лише у ХХ столітті набув нового сплеску. На сьогодні, як витікає з праці американського дослідника С. Єйтса «Реп’юніти і десяткові періоди», повністю розкладено числа до R150 включно. Мені вдалося зробити прорив у цій справі, подовживши перелік розкладених простих чисел до R177, крім R163, яке поки що мені не підкорилося. Я винайшов метод, який значно пришвидшує розрахунки, і рухаюся далі.

— Для прикладу назвіть якесь із розкладених чисел.

— Будь ласка. Просте число із 265 одиниць має такий вигляд: 90000 (повторюється 10 разів), потім йде 90090 (11 разів) 99090 (10 разів) 99099 (10 разів) 991.

— Це вражає! Але, зізнаюся, це важко усвідомити…

— Так, це число дивує, але є ще приголомшливіші числа. Наприклад, недавно вчені відкрили найбільше число з простих, відоме на сьогодні. У ньому — 23 249 425 цифр, що розтягується на 23 мільйони знаків, а цього достатньо для того, аби заповнити книжку із 9000 сторінок. Воно звучить так: два у 77 232 917-му ступеню мінус один.

— Перепрошую, але навіщо нам таке число, яке розтягується на мільйони знаків?

— Найбільше число наука, мабуть, справді не скоро використає, але без великих чисел нам не обійтися. Вони покликані не тільки сприяти розвитку нових технологій, а й збереженню їх безпеки. Зокрема, арифметичні коди слугують основою для винайдення методів перешкодостійкості кодування в комп’ютерній техніці. Це дуже важливо для оборонної, банківської та інших сфер, де користуються криптографією. Коротше кажучи, чим більші числа, тим безпечніше шифрування.

— Що сприяє вашим математичним пошукам?

— Коли Ньютона запитали, чому він такий талановитий, той відповів: «Я стою на плечах гігантів». Я в жодному разі не порівнюю себе зі славнозвісним ученим, але можу відповісти те ж саме. Мої вчителі — математики світу, починаючи з античних часів — Піфагор, Евклід, Архімед, Ератосфен, Діофант і так до наших днів. До речі, мені дуже пригодилися Діофантові рівняння, не випадково цього давнього грека називають батьком алгебри.

— Чи перейняв ваш дар хтось із нащадків?

— Ми з дружиною Тетяною, котра, на жаль, вже пішла з цього світу, виростили і вивели в люди четверо дітей. Вони йдуть своїм шляхом.

— Як багатогранно складається наше життя: комусь на роду написано захоплюватися малярством, другому — риболовлею, третьому — філателією, а ви уподобали математику. Чи не надокучує ламати голову над цифрами?

— Я теж люблю посидіти край річки з вудкою і з шести років займаюся філателією, але більшого захоплення, ніж математика, не знаю. Як і праця художника, світ загадкових цифр дарує натхнення і пристрасть.

— І ви отримуєте від цього задоволення?

— Це не просто задоволення, це — щастя.