Нещодавно у столиці Румунії — Бухаресті — відбувся міжнародний конкурс комп’ютерних проектів «INFOMATRIX-2019», в якому 785 учнів із 36 країн світу представили 347 проектів у сфері інформатики та інформаційних технологій. Серед переможців престижного комп’ютерного змагання — учні Одеської загальноосвітньої школи № 65.

Про те, як креативні ідеї дітей можна поєднати із сучасними інформаційними технологіями, — наша розмова з учителем інформатики цієї школи, котрий, власне, й готував вихованців до конкурсу, Олегом Пустовойтом.

— Якби мені колись сказали, що працюватиму вчителем у школі, та ще й в Одесі, — не повірив би. Адже до того 17 років віддав роботі у системі позашкі-льної освіти міста Донецька. Моє життя, як багатьох інших мешканців східної України, круто змінилося у 2014-у. Переїхавши до Одеси, почав викладати інформатику в загальноосвітній школі № 65. Тут, думаю, стався той випадок, коли «професія сама мене знайшла».

Учителювання мені приносить радість, задоволення, творчу реалізацію… Тож вирішив здобути другу вищу освіту, педагогічну, адже за першим дипломом я математик. Кілька місяців тому отримав диплом магістра, закінчивши Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського.

— Зараз активно впроваджується освітня реформа. Яким, на вашу думку, має бути вчитель «Нової української школи»?

— Ця реформа назріла давно. В інших країнах усе модернізується, постійно працюють над вдосконаленням освітніх процесів. Учитель НУШ повинен застосовувати індивідуальний підхід до кожного учня. Для дитини школа має стати другою родиною, де їй комфортно й цікаво. Тоді формується позитивна громадська думка про авторитет конкретної школи. Як результат — до школи йдуть сильні учні, які спонукають педагогів відповідати високому рівню соціального запиту.

На сучасного педагога покладається чимало завдань, він, зокрема, якоюсь мірою має бути й психологом. Треба зрозуміти, що дитині до вподоби, і намагатися розвинути її талант. Це щось схоже до профорієнтації на ранньому етапі навчання. Такий підхід може вберегти від помилок у виборі професії, допоможе зрозуміти, якій справі дитина хоче присвятити життя. Чимало пріоритетів роботи НУШ спрямовані саме на досягнення цієї мети.

Але жодна реформа не матиме успіху, поки не буде поваги до професії вчителя. У Фінляндії, наприклад, дуже великий конкурс до педагогічних вишів, а якщо дитина вступає туди — нею пишається вся родина. Авторитет учителеві дуже потрібний, аби учні йому повірили. А повірять вони лише тоді, коли бачитимуть перед собою щасливу людину. Саме цей елемент довіри сприяє встановленню партнерських відносин педагога з учнями і, як результат, зацікавленості дітей у навчанні.

— Як вважаєте, а вам є чому повчитися у своїх учнів?

— Буває на уроках, коли проходимо якусь тему, відверто кажу дітям, що навчаюся цьому разом з ними. У такій ситуації важливо не боятися ризикнути й показати учням, що ти теж вивчаєш щось нове для себе. Учитель не повинен викладати предмет, його завдання — навчити вчитися.

Сучасна школа має модернізуватися, адже у нас росте поколі-ння аудіовізуалів, дітей, у яких «кліпове» мислення. Тому, аби їх зацікавити чимось, треба цю інформацію візуалізувати, щоб, переглянувши такий відеофайл, вони взяли для себе щось корисне. У світі сьогодні нема професій, де не треба постійно вдосконалювати свої знання, відкривати щось нове... Особливо це відчувається у сфері ІТ, де період «старіння інформації» — два роки. Тобто, якщо на такий період ти «випадаєш» з професії, повернутися у неї вже вкрай складно. Тож налаштовую своїх учнів на те, що здобуття нових знань — процес безперервний упродовж усього життя.

— Нещодавно ваші вихованці здобули перемогу на престижному міжнародному конкурсі. Розкажіть, будь ласка, детальні-ше про цей успішний виступ.

— Цьогоріч команда України уже вдесяте представляла свої проекти і продемонструвала високий рівень та результативність, виборовши три «золоті», чотири «срібні» та сім «бронзових» медалей. Учасники змагалися у номінаціях: «Програмування», «Апаратне управління», «Комп’ютерне мистецтво», «Короткометражний фільм», а також у різних напрямках робототехніки. Журі конкурсу оцінювало завершеність роботи, можливості її практичної реалізації та застосування у повсякденному житті. Особлива увага приділялася проектам, що мали соціальне значення.

Приємно, що серед призерів є й наші учні. Скажімо, дев’ятикласниця Софія Кирилова у номі-нації «Комп’ютерне мистецтво» за авторську розробку «Залежність від гаджетів» нагороджена «срібною» медаллю, десятикласники Данило Дунаєнко і Марина Золотарьова за авторські розробки «Пошук колориметричних барицентрів» та «Анатомія кохання» вибороли «бронзові» медалі у категоріях «Програмування» та «Комп’ютерне мистецтво».

Варто зазначити, що участь у цьому конкурсі, як і в інших міжнародних та всеукраїнських змаганнях, завжди відбувається за підтримки департаменту освіти та науки Одеської міської ради. Ось і цього разу фінансову допомогу на проїзд команди було надано за рахунок коштів міського бюджету, передбачених цільовою програмою розвитку освіти Одеси на 2017—2019 роки.

Такий успіх для нас не був несподіванкою, бо проектною діяльністю ми займаємося вже не перший рік і бачимо, наскільки творчо й відповідально школярі ставляться до цієї роботи. Висока честь представляти нашу країну на такому престижному міжнародному конкурсі — гідна оцінка їхніх старань. І це — не одноразова акція, а систематична копітка праця, результат якої — високі відзнаки міжнародного рівня.

В основному, мої вихованці презентують проекти з комп’ютерної графіки та анімації. Ось, наприклад, є у нас проект, пов’язаний з мистецтвом, — математична модель, що дозволяє художникам зрозуміти, чи правильно вони збудували баланс кольору та композиції на своїх полотнах. Цікавим мені здається проект «Еліптичний більярд», який потребує ще завершеності. Проте, у жодному з трьох проектних інститутів, куди ми зверталися, нам не змогли допомогти вивести математичні формули, необхідні для його подальшої реалізації.

Постійно запрошую учнів на конференції вчителів інформатики, де можна презентувати свої проекти. І бачу, як у них горять очі, адже багатьох творчість «лікує»: дає можливість утекти від побутових негараздів, непорозуміння з ровесниками, відчуття соціальної нерівності… Діти занурюються у яскравий світ, де їм багато чого вдається, де вони дізнаються чимало цікавого. Моє ж завдання — підтримувати цей вогник натхнення від творчої самореалізації у відкритих до всього нового дитячих серцях.