Пріоритети в політиці змінюються. Якщо вчора головним для «великих гравців» по обидва боки Атлантичного океану було знищення Ісламської держави, боротьба з глобальним потеплінням і порушення Росією норм міжнародного права (саме в такому порядку), то тепер Євросоюз стурбований виходом Великобританії з ЄС без договору, а США проблемою номер один вважають стримування Ірану, проблемою номер два – торговельну війну з Китаєм. Російська агресія проти України серед загроз для США і ЄС відійшла не на третє, а на тридцять третє місце.

ГРАНАТА З ВИСМИКНУТОЮ ЧЕКОЮ

Про те, як розвиваються події в Україні, як на ці події впливає продовження війни з Росією, наші західні союзники знають мало. А вищою мудрістю вважають прислів’я «не буди лиха, поки спить тихо». З Парижа, Берліна чи Вашингтона обстрілів на лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях, певна річ, не чути, а на повідомлення про бойові втрати українських військовослужбовців готова стандартна відповідь: в автокатастрофах зараз жертв більше.

Доводиться відповідати, що ДТП не є приводом для війни і не загрожують існуванню держави. А от гібридний терор на сході України загрожує не лише нашій країні, а й усьому світу, як та граната, з якої висмикнули чеку. І спроби вставити чеку на місце навіть небезпечніші, ніж гранату взагалі не чіпати. Але сапери західні і сапери східні дедалі ближче підбираються до «остаточного вирішення» проблеми окремих районів Донецької та Луганської областей.

За Порошенка (і завдяки йому особисто) вирішено було гранату не чіпати, а Мінські угоди використовувати як інструмент для оголошення перемир’я і збереження «статусу-кво» на лінії розмежування. Розмитість формулювань у внутрішній і зовнішній політиці, відсутність слова «війна» у зв’язку з росі-йською агресією дозволяли приторговувати як з окупованими територіями, так і з країною-агресором. Дозволяли українським олігархам і чиновникам виводити в тінь і привласнювати колосальні обсяги доходів. Західні партнери теж брали участь у тіньовій і «сірій» торгівлі, перепродуючи в Україну «російське» вугілля, видобуте на захопленому Донбасі.

Утім, упродовж п’яти років ситуація мінялася. Добровольці й українські військовослужбовці гинули не для того, щоб маржа на торгівлі вугіллям та інша контрабанда збагачувала мародерів. Канали нелегальної торгівлі поступово перекривалися, а лінія розмежування, незважаючи на голосіння «там теж наші люди», ставала дедалі більше схожою на державний кордон.

Логіка подій, згідно з якою проблема ОРДЛО не вирішувалася ні мирним, ні воєнним шляхом, повинна була призвести до ізоляції територій, захоплених терористами за допомогою Росії, до встановлення суворого пропускного режиму і до підвищення готовності Збройних сил України чинити опір у разі просування агресора на захід. Рано чи пізно така політика дала б позитивний результат. Але на президентських виборах 2019 року переміг Володимир Зеленський.

ЗУСТРІЧАТИСЯ НІХТО НЕ ХОЧЕ

Однією, а можливо, головною складовою перемоги Зеленського на виборах було небажання трьох чвертей українських виборців визнати сам факт війни з Росією. Шостий Президент України став заручником настроїв своїх виборців. І всю політику щодо ОРДЛО формував у цьому руслі. Гасло «просто перестати стріляти» за межами України спочатку прийняли з погано прихованим задоволенням. На заході — що скоро там буде мир. У Росії — що ми свого домоглися.

Як показав час, миру на сході України гасло ніяк не наблизило. І Росія теж свого не домоглася. З допомогою гасла зруйнувати нехай і не досконалу, але дієву оборону країни, вибудувану ціною важких втрат, неможливо. Це доводить історія з формулою Штайнмаєра, витягнута на початку вересня з нафталіну міністром закордонних справ Вадимом Пристайком.

Суть пропозицій нинішнього президента ФРН (у 2016 році він був міністром закордонних справ в уряді Ангели Меркель) у тому, щоб уможливити реалізацію закону про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей. Для цього, прописано у формулі, слід провести місцеві вибори в ОРДЛО, а якщо вони пройдуть відповідно до стандартів ОБСЄ, визнати їх результати і перейти до виконання інших пунктів Мінських угод.

У формулі Штайнмаєра із самого початку було закладено протиріччя. Стандарти ОБСЄ не припускають виборів без гарантій безпеки, у присутності незаконних збройних формувань і під їх контролем. Причому, без дотримання законів держави, де ці вибори проводяться. У 2016 році в Адміністрації Президента Порошенка і в комітетах Верховної Ради цю формулу відмовилися навіть обговорювати.

Пристайко, який у 2016-у займав високі пости в МЗС, а потім очолював місію України при НАТО, був у курсі причин відмови в обговоренні. Але через три роки про це забув. Ба більше, заявив, що формула Штайнмаєра була узгоджена з Порошенком, а тепер узгоджена і з Зеленським. 2 вересня 2019 року в Берліні на нараді політичних радників, представників країн «Нормандської четвірки», згадану формулу представили як загальну позицію Росії й України. Чим усіх ввели в оману і спровокували дипломатичний скандал.

У Кремлі «спільну позицію» прийняли на «ура», на радощах потирали руки і погодилися як на особисту зустріч Путіна і Зеленського (17 вересня), так і на зустріч «Нормандської четвірки» після тої двосторонньої розмови. Президент Франції Емманюель Макрон уже готувався прийняти саміт «четвірки» в Парижі, а єдиним скептиком виявилася канцлер ФРН Ангела Меркель, яка сказала, що до організації саміту «четвірки» попереду ще багато роботи.

Меркель як у воду дивилася. «Спільна позиція», якщо така взагалі була, розсипалася швидко. Зустріч Путіна і Зеленського 17 вересня не відбулася. Шостому Президентові України хтось, очевидно, пояснив, що застосування формули Штайнмаєра за своїми наслідками гірше за будь-яку капітуляцію. Терористи та їхні спільники легальним шляхом отримають владу в Україні. І згодом нарівні зі «слугами народу» засідатимуть у Верховній Раді.

Переговори в Тристоронній контактній групі 18 вересня в Мінську закінчилися тим, що формула формулою, але спочатку потрібно припинити вогонь і вивести війська. Одне слово, граната з висмикнутою чекою залишилася недоторканою і лежить на колишньому місці.