За старою звичкою, дехто усе ще пов’язує цю нашу книгозбірню — першу публічну бібліотеку на терені України — з ім’ям російського пролетарського письменника; згадують і орден, яким колись вона була нагороджена… Що ж, у кожної епохи — свої маркери, та в сучасних оцінках маємо підходити з позицій української державности, керуючись національними пріоритетами. Пам’ятаючи про те, що одна рука підписувала указ про відзначення державною нагородою, а інша — вказівку про запроторення певних націєтворчих видань до книжкової в’язниці — «спецхрану»… Історія не обходила бібліотеку своєю увагою, і що було — те було. А що буде — можемо бачити вже тепер: контури майбутнього книгозбірні означені були саме у ці ювілейні дні.

Минулої середи велику читальну залу ОННБ, де завжди в цілковитій тиші за зручними столами працюють читачі (а читання, добування інформації так само є працею) й чути лише шурхіт сторінок та зрідка стриманий шепіт, заповнили гості. Властиво, такі самі читачі, бо навчатись потрібно все життя, і ті, хто прийшов привітати бібліотеку, все своє життя саме й керуються цим правилом.

— Уперше я ступив до цієї величної зали 60 років тому. Відтак немало часу провів у ній, і можу сказати, що ті години, віддані тут книжці, дуже багато дали мені у житті.

Це — Валентин Симоненко, Герой України, колишній міський голова (якщо по-сучасному), якого Одеса пам’ятає, любить і шанує.

— З розвитком інформаційних технологій, — продовжив між тим знаний гість, — бібліотека не відійшла на другий план, бо вона дає знання.

Знання рухає вперед людину і суспільство в цілому, це загальновідома істина. Бібліотека на вулиці Пастера давно стала одним із символів Одеси.

— 190 років тому було прийняте мудре рішення, — це з виступу ректора Одеського екологічного університету Сергія Степаненка, голови ради ректорів. — За роки, що минули, вона стала не лише хранителькою книг, а й центром освіти.

І, без сумніву, одним із чинників швидкого розвитку Одеси. В тодішній імперії вона стала другою після столиці і першою на українському терені публічною бібліотекою, створеною саме з ініціативи прогресивної, як тепер кажуть, громадськости. І той же граф Воронцов, тодішній губернатор, певне, був знайомий зі змістом тих 600 томів французьких класиків, подарованих ним бібліотеці. А міський голова Маразлі, таки ж, не за бюджетні чи витиснуті з багатих підприємців гроші побудував для книгозбірні спеціальне приміщення — нині це Археологічний музей, також окраса Одеси.

— Бібліотека давно стала центром виховання людей, здатних критично мислити, докопуватися до правди і розпізнавати неправду, — сказав у своєму привітанні представник Міністерства закордонних справ України в Одесі Сергій Орлов. — Тут особлива енергетика — це енергетика знань.

Президент Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін і голова Книжкової палати України Микола Сенченко спеціально приїхали зі столиці, щоб особисто привітати колектив ювілярки, як і належить давнім та щирим друзям. А дружба ця почалася ще два десятиліття тому під час отієї найпершої всеукраїнської виставки-форуму «Українська книжка на Одещині», й звідтоді обидва щороку приїздять сюди на цю подію. З нинішнім ювілеєм бібліотеку вітали парою, хоч вони й не близнюки і навіть не брати Капранови.

— Хоч і кревні родичі, бо ж єдина система — видавці та бібліотекарі, — за їхніми ж таки словами. Обидва переконані: розвитку передують знання, і ці знання мають люди, які ходять до бібліотеки.

— Ті люди й повинні керувати розвитком суспі-льства. Треба, щоби держава, нарешті, визначила своїм головним пріоритетом людину фахову, освічену, розумну. А проте, сьогодні навіть на Печерських пагорбах можна почути твердження, що, мовляв, через п’ять років книг не буде. Але ж якраз в інформаційному суспільстві книга стає дедалі потрібнішою, бо дає можливість людині визначитися у стрімкому потоці інформації, — впевнені інтелектуали. На їхню думку, свято першої книгозбірні на терені сучасної України мало би стати національним.

Прикметний пам’ятний сувенір — зображення сови як символу запозиченої з книжок мудрости — подарувала бібліотеці Ярослава Різникова, заступник начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації.

А Ольга Оганезова, народна артистка України, перед тим як порадувати присутніх своїм чарівним голосом, сказала, що саме в цій біблі-отеці підготувала дві дисертації та успішно захистила їх…

До слова, було б дуже навіть доречно, якби артисти, котрі вітали ОНББ зі святом, заспівали таки щось українське.

Книжки також мають свою долю — так само, як люди. Та от халепа: якщо людський життєпис ще можна встановити (та й то не завжди) за архівними документами, спогадами сучасників, родинними переказами, то долю книжки відновити практично неможливо. А це ж так цікаво було б знати! Адже книжковий вік значно довший, аніж людське життя, й вони так само зазнають злетів і падінь, любови й ненависти, так само перетинають кордони, й так само є джерелом пізнання істини.

Ось книга французького інженера й відомого картографа де Волана «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн». Як пише дуже гарно виданий буклет «Скарби України: цифрова колекція книжкових пам’яток у фонді Одеської національної наукової бібліотеки» (Київ, «Мистецтво»), праця ця становить «цінне історичне джерело для вивчення України ХVІІ ст. «Опис…», який відкрив Україну для західноєвропейського читача, залишався протягом тривалого часу цінним джерелом інформації про Україну та її народ». А вперше ця книга була перекладена українською лише 1981 року.

Восени 1890-го у Львові вийшла друком «Ілюстрована історія Русі від найдавніших до нинішніх часів» Олександра Барвінського, громадсько-полі-тичного діяча, історика, педагога. Примірник її знайдено у приватній колекції Михайла Комарова, чий фонд зберігається нині в ОННБ.

А ось перша українська лексикографічна робота, що з’явилася на знак 10-річчя людоїдського валуєвського указу про заборону українського письменства — «Словниця української (або югової-руської) мови», праця Фортуната Піскунова. Словник цей, що став тоді незаперечним аргументом існування української мови, вийшов в Одесі 1873 року і є тепер бібліографічною рідкістю.

Названі видання — у числі перших рідкісних, залучених до оцифрування книжкових пам’яток.

Від самого початку свого існування бібліотека перебувала в різних приміщеннях. І лише 1907 року український архітект Нештурх спроєктував цей книжковий палац по вулиці Пастера, до якого давно звикли одесити і який став одним із архітектурних та культурних символів Одеси. Про це можна прочитати на меморіальній таблиці поруч із головним входом до ОННБ. Під ту пору це була унікальна споруда, сучасна — з урахуванням найновітніших технологій у будівничій галузі. Понад те: будівельники взяли під увагу всі новітні тоді тенденції та врахували їх розвиток у майбутньому. Щоби комфортно було там і працівникам, і відвідувачам, і книжкам…

Традиція брати під увагу все нове, перспективне, надсучасне — сьогодні притаманна ОННБ. Новітні технології… Два цих слова нині характеризують діяльність бібліотеки. Сьогодні, як підкреслювалося на всіх святкових заходах, чи не найголовнішим завданням колективу є оцифрування книжкових пам’яток. Це рукописні книги, стародруки, українські видання 1801—1945 та іноземні — 1801—1900 років, окремі колекції, зокрема бібліофільських та мініатюрних видань тощо. Це дасть, передовсім, широкий доступ до національно-культурного надбання, а по-друге — збереження та раціональне використання цінних видань.

Проєкт «Скарби України: цифрова колекція книжкових пам’яток у фонді ОННБ» — уже другий у цьому напрямку. Першими були оцифровані старовинні гравюри майстрів XVI— XІX століть, які зберігаються у фонді бібліотеки. До слова, обидва проєкти здійснюються за підтримки Українського культурного фонду.

Успіх задуму з гравюрами дав поштовх рухатися далі. Цифрова колекція друкованих пам’яток уже становить 5000 книжкових сторінок, у тому числі творів українського письменства. Багатьом здається, що тут не було українців, а проте, на цих теренах розвивалося бурхливе українське життя, виходили літературні збірники та книжки. Згадаймо хоч би першу українську книжку «Маруся: казка», що вийшла в Одесі ще 1834 року у першій міській друкарні, заснованій 1814-го.

А ще в ОННБ плекають мрію оцифрувати старі газети, адже газетний папір найбільш вразливий до руйнівної дії часу.

І, безперечно, до нових інвестиційних проектів уповні можна віднести щорічну Всеукраїнську виставку-форум «Українська книжка на Одещині», а також проєкт «Літера» — літню читальню під відкритим небом.

Ідея проведення виставки-форуму народилась у 1999-у, коли була велика проблема з книгорозповсюдженням. Видавці тоді їздили по країні та поширювали свої книжки. Некомерційний форум — на відміну від інших — зібрав тоді 29 видавництв. У цьому році, на ХХ Інтелект-форумі, їх було вже 80.

Від травня 2018 року почав діяти інноваційний проєкт «Літера» у відкритому дворику книгозбірні. Це модернізований бібліотечний простір. Тут вільний і доступний вхід, безкоштовний і без читацького квитка, поточна періодика, вай-фай, буккросинг — вільний обмін книжок, зустрічі з цікавими творчими людьми, кава. У планах — створення дитячого куточка. «Літера» приступна для кожного…

Про все це йшлося в бібліотеці у ці ювілейні дні, адже такі дати — не лише святкування та урочистості, а, передовсім, відкритий погляд у майбутнє.