ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:
 
Sinoptik - logo

Погода на найближчий час



«ХТО ЯК НЕ Я!»
26.10.2019 / Газета: Чорноморські новини / № 81(22100) / Тираж: 8525

ІСТОРІЯ ВЧИТЕЛЯ І ВОЇНА ВАСИЛЯ ЖУРАВЛЯ

У кожного солдата АТО своя історія, і, на жаль, ми не можемо розповісти їх усі, тому я зібрав для вас деякі факти про незвичайного вчителя історії з позивним «Богун», який захищав і досі захищає українську землю на сході нашої держави.

Ветерани АТО неохоче діляться тим, що їм довелося пережити на війні. Деякі речі розповідати страшно, інші — боляче, часом — соромно. Але іноді вони все ж таки розповідають. Про те, що врізалося у пам’ять, залишивши в душі слід назавжди. Про своїх побратимів, які не повернулися додому. Розповідають, ретельно добираючи слова. Без емоцій. Історії, які раніше ми читали тільки в книжках та бачили у фільмах про Другу світову війну. Тепер вони — з нашого сьогодення. І сприймаються вже інакше.

Та все ж таки частіше ветерани говорять не про війну, а про те, що було з ними до та після неї. У кожного з них — своя дивовижна історія, яку, можливо, самі вони не вважають такою вже й успішною.

Тоді 47-річний Василь Іванович Журавель, уродженець с. Стара Царичанка Білгород-Дністровського району, прийшов на посаду вчителя історії у Петропавлівський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів — ДНЗ (ясла-садок)» Саратського району у серпні 2014-го. Попрацювавши трохи більше двох місяців, вирішив взяти участь у районному турі всеукраїнського конкурсу «Учитель року—2015» у номінації «Правознавство». Саме тоді я вперше познайомився з цією Людиною, саме тоді для мене відкрилася дивовижна історія Богуна.

Під час проведення відкритого уроку Василь Іванович, перебуваючи в образі діда Панаса, демонстрував індивідуальний педагогічний почерк, свою професійну майстерність, креативність, використовуючи інноваційні технології навчання, сучасні інтерактивні методи роботи, багату наочність, мультимеді-йну презентацію. Він довів, що є творчою особистістю з неповторним учительським іміджем. Чесно кажучи, тоді я дуже зрадів, що у Саратський район переїхав педагог із солідним стажем та вагомими освітянськими здобутками.

Закінчивши історичний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова у 1992-у, Василь Іванович Журавель одразу ж пішов працювати в школу. Спочатку це були заклади освіти рідного Білгород-Дністровського району, а потім разом із родиною переїхав на Донбас, де вчителював останні 15 років. Встиг попрацювати на посадах вчителя, заступника директора з виховної роботи, заступника директора з навчально-виховної роботи. Неодноразово пропонували посаду директора школи, але відмовлявся, надаючи перевагу роботі саме з дітьми. У 2007-у переміг у районному турі всеукраїнського конкурсу «Учитель року», який проходив у Волновасі і заслужено здобув звання кращого там учителя історії та правознавства, за що йому позачергово присвоїли педагогічний розряд «Спеці-аліст вищої категорії».

Останнє місце роботи у Донецькій області — Андріївська загальноосві-тня школа І-ІІІ ступенів Волноваського району, де його у 2014-у й застала війна, і він змушений був залишити свій дім та повернутися на малу батьківщину — на Одещину. Не знайшовши роботи в рідному районі, став на облік як переселенець з Донбасу в Сараті. Саму тут йому й запропонували вакантну посаду вчителя історії в Петропавлівському НВК. Цілий рік Василь Іванович долав відстань у 40 кілометрів, їздячи велосипедом у понеділок на роботу до Петропавлівки і повертаючись у рідну Стару Царичанку в п’ятницю.

Дуже добре пам’ятаю той день, коли до мене, на той час мобілізованого військовослужбовця Саратсько-Татарбунарського об’єднаного районного військового комісаріату, звернувся Василь Іванович. Зателефонувавши, просив допомоги «оперативно» пройти медичний огляд, оформити всі необхідні мобілізаційні документи, оскільки це був перед-останній день останньої (шостої) хвилі мобілізації, й він дуже хвилювався, що не встигне. На моє запитання: «Чому ви вирішили піти в армію в такий час?» відповів: «Я не можу більше бути тут, я не можу щодня мирно жити, ходити на роботу… і чути з телевізора про обстріли таких уже рідних для мене Андріївки, Волновахи, Маріуполя… Хто як не я!». Ці слова я запам’ятав на все життя. Це були слова справжнього вчителя історії, слова справжнього патріота.

Прийнявши рішення захищати Україну на фронті, зранку 17 серпня 2015 року він прибув у райвійськкомат, а вже увечері був в обласному збірному пункті, звідки всіх мобілізованих відвезли на полігон «Широкий Лан».

Після проходження двотижневої перепідготовки на полігоні Василь Іванович потрапив у 79-у окрему десанту штурмову бригаду, яка виконувала бойові завдання в зоні АТО, та прослужив у ній 14 місяців.

— У червні 2016-го мені випала честь тримати оборону Мар’їнки. Одного разу, під час масивних обстрілів, створивши живий коридор із солдатів, вивели з підвалу родину (місцева мешканка з дітьми), яка сиділа там уже кілька тижнів. Тільки так, прикриваючи людей від обстрілів своїми тілами, надівши бронежилети, ми могли гарантувати їм збереження життя та евакуювати на мирну територію. Прийняли всіх в нашому бліндажі, напоїли, нагодували, — пригадує Василь Іванович. І таких героїчних випадків було багато.

Після демобілізації 31 жовтня 2016 року Василь Журавель повернувся до Петропавлівської школи, придбав невеличку хатинку у Плахтіївці й продовжив займатися улюбленою вчительською справою.

Але ветерани знають: повернутися з війни нелегко. Повернення в мирне життя для воїнів є важчим, ніж сама війна. Буває, простіше взяти автомат і піти на війну, ніж поставити його на місце й рушити додому. Країна живе у двох паралельних світах: на Сході — війна і смерть, а в інших регіонах — звичайне, мирне життя, де війна — тільки в новинах.

Збройним силам України присвятили себе і рідний брат Василя Журавля — Павло Іванович разом із сином Валерієм, які кілька ротацій провели в зоні АТО/ООС. Донька Василя Івановича Олеся в той час вступила на факультет соціології Маріупольського державного університету. Постійно переживаючи за рідних, уже 23 серпня 2017-го Василь Іванович вирішує знов піти на військову службу і підписує контракт із однією з військових частин, дислокованих у Сараті.

Сьогодні у складі 18-го окремого батальйону морської піхоти «Богун» виконує бойові завдання в зоні проведення ООС в районі с. Гранітне Волноваського району.

— Ми вже восьмий місяць тут, на війні. Тут одноманітні, суворі будні… Страшно те, що ти звикаєш до війни… Ми воюємо за свою землю, щоб не пустити ворога далі. Війна — страшна і підла, історія про Каїна та Авеля не застаріває. Але всенародне підняття патріотичного духу вселяє віру в те, що, нарешті, ми зрозуміли, що разом ми — сила, що вчимося думати самостійно, думати не лише про свою хату, що скраю, а про Україну, яка одна для всіх, — сказав Василь Іванович під час телефонної розмови.

А ще у «Богуна» є мрія — по завершенні війни на Сході повернутися у Саратський район, повернутися до школи й відкрити шкільний театр.

Василь Іванович Журавель є справжнім сином свого народу, палким патріотом, який у важкий для всієї країни час, усвідомлюючи відповідальність перед Батьківщиною і родиною, став на захист незалежної і соборної Української держави.

Його доля — це доля багатьох чоловіків, які стали на захист Вітчизни, на захист нас з вами. Прості українські чоловіки, які виросли в мирний час, працювали на різних посадах і були далекі від думки про те, що їм теж, як дідам і батькам, доведеться брати в руки зброю…

Бажаю усім їм міцного здоров’я, незгасаючого бойового духу, належної підтримки від рідних і держави, а також якнайскорішого повернення додому живими й здоровими. Низький вам уклін! Слава українським воїнам!

Іван ДУДУШ,

методист Саратського районного методкабінету.

(Спеціально для «БессарабіЯ.UA», https://bessarabiaua.media/).

Автор: -

Пошук:
розширений

Одеський зоопарк
Одеський зоопарк розповів, скільки птахів вдалося врятувати після екокатастрофи
Одеський зоопарк підбиває підсумки великої рятувальної операції після екологічної катастрофи, спричиненої ворожим обстрілом наприкінці минулого року. Тоді через витік олії в море на одеському узбережжі постраждали сотні птахів, а до зоопарку доправили близько 300 забруднених пернатих. Завдяки зусиллям працівників зоопарку, ветеринарів, науковців і небайдужих одеситів частину птахів вдалося врятувати та повернути у природне середовище.

29 березня Одеса втратила двох видатних артистів
29 березня померли відомі одеські артисти Володимир Комаров та Віллен Новак

Останні моніторинги:
00:00 19.03.2026 / Вечірня Одеса
00:00 19.03.2026 / Вечірня Одеса
00:00 19.03.2026 / Вечірня Одеса
00:00 19.03.2026 / Вечірня Одеса
00:00 19.03.2026 / Вечірня Одеса


© 2005—2026 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2026 S&A design team / 0.021