Це фото зробив учора. Йшов собі по вулиці Коперника (а вона у Львові майже центральна) з наміром забігти в університет. Хотів занести відомому професору Лизанчуку «Чорноморку» зі статтею «Добрі справи українського Півдня». Оскільки згадую в матеріалі і самого Василя Васильовича, то попередив, що сьогодні зайду і віддам примірник. Але не думав, не гадав, що газету доведеться «розбирати» і віддати йому лише частину.

Несподівано у натовпі помітив знайоме обличчя. Де й коли бачив цю жінку? Ага, вона ж із «Прозерка»! Здається, саме так називається громадська організація, в яку об’єдналися шанувальниці української культури з Червонограда. Прозерок — це одна з народних назв підсніжника. Там дівчата особливі: їх хлібом не годуй – дай лишень про культуру поговорити. І не лише говорять, а й об’є-днують у гурти творчих людей за темами: вишивка, писанкарство, кераміка... Це їхнє. «Прозерчанки» переконані, що саме культура здатна змонолітнити українське суспільство. Ніщо так не єднає, як культура!

Наздоганяю активістку і першим починаю розмову. Разом, доповнюючи одне одного, пригадуємо обставини нашого знайомства. Галина Фесюк (на знімку) з початком війни уже багато разів побувала на Донбасі. Вони там реальними справами доводять, що культура таки здатна об’єднувати. Я пропоную і про південь згадати, про Одещину. Пані Галина з цікавістю переключається на одеську тему. А коли дізнається, що у мене із собою є січневий примірник «Чорноморських новин», просить хоча б показати. З цікавістю гортає... Раптом натикається на статтю «Косівська мальована кераміка — культурна спадщина людства» і не може приховати свого задоволення: «От молодці одесити, що про таке пишуть... Це саме те, що нам потрібно — пізнавати одне одного!».

Тут лише в одному номері дві цікаві статті для галичан. А в попередньому скільки було?! Скільки в наступному буде?!

Свого часу в СРСР газети друкувалися величезними накладами. Якщо й не мільйонами примірників, то сотнями тисяч. От воно й давало результат. До суспільства доносилася думка партії. І Черчилль під час Другої світової війни категорично відмовився скорочувати видатки на культуру. Хоч Британії тоді було нелегко — вона воювала з гітлерівською Німеччиною. А хіба ми не воюємо? От би й нам доля послала українського Черчилля!

М. ЛЬВІВ.