Чому світиться Чорне море і чи можна його підпалити? Воно швидше мертве чи живе? Чи мешкають у ньому морські коники і кити?..

Відповіді на ці та інші запитання можна знайти у науково-популярній книжці «Секрети Чорного моря», яку створили науковці Інституту морської біології НАН України. Видання складається з 28 коротких цікавих історій, кожна з яких доповнена великою кількістю ілюстрацій.

Ідея «Секретів…» належить директорові Інституту морської біології Борису Александрову, який трагічно загинув наприкінці минулого року під час пожежі в будівлі на Троїцькій. Борис Георгійович встиг підготувати частину текстів, а закінчив написання книжки колектив із майже 30 науковців — біологів, хіміків, гідрологів.

З української «Секрети Чорного моря» перекладені на англійську, грузинську та російську мови. Книжка написана дуже просто й доступно, а відтак, сподіваються упорядники, буде цікавою і дітям, і дорослим.

За словами координаторки проєкту, кураторки екологічної групи «Фани Чорного моря» Олени Марушевської, видання є проміжним результатом досліджень, які проводилися у рамках програми Європейського Союзу «Посилення екологічного моніторингу Чорного моря: вибрані заходи» (EMBLAS-Plus). На судні, яке рухалося маршрутом від Одеси до Батумі, науковці брали проби води на різних глибинах, біоти та донних осадів. І майже скрізь у зразках донних відкладень знаходили частинки мікропластику, а от у центральній частині Чорного моря зафіксували цікавий факт: на поверхні води є велика сміттєва пляма, а на дні частинок пластику не виявилося. «Це навело нас на думку, — цитує пресслужба НАН України Олену Марушевську, — що там, у безкисневому середовищі (нижні шари Чорного моря заповнені сірководнем), можуть існувати мікроорганізми, які харчуються мікропластиком».

Безкиснева зона розташована на глибині 90—160 м і займає приблизно 87% об’єму моря. За останні 20 років сірководневий шар піднявся на 20—25 м. Цю негативну тенденцію у 2016-у підтвердили спільні чорноморські дослідження EMBLAS-II.

Дослідники збираються перевірити своє припущення, отримавши живі зразки мікроорганізмів з цього регіону. Однак перед ними постає чималий виклик, адже умови на поверхні та в безкисневій товщі на дні моря докорінно відрізняються.

Океани Землі та навіть сусіднє Середземне море мають власні сміттєві острови й забруднені мікропластиком. Чорне море також не виняток. Забруднювачі потрапляють у нього разом з найбільшими річками — Дунаєм та Дністром — в Україні, Доном у РФ та Ріоні у Грузії. Однак, як пояснила Олена Марушевська, є деякі відмінності: «Частинки мікро-пластику з водами Дунаю потрапляють безпосередньо в Чорне море, а от на Дніпрі є каскад водосховищ, тому важкі частинки осідають у їх донних відкладеннях».

У центральній частині Чорного моря були знайдені великі концентрації плавучого сміття. Воно, як відомо, потрапляючи у море, є загрозою для всіх його мешканців, але найбільшої шкоди завдає мікросміття, більша частина якого складається з мікропластмас, що разом з водою та їжею потрапляють у живі організми й отруюють їх.

Окремий розділ книжки присвячений питанню майбутнього нашого моря в умовах змін клімату. Зокрема, як зазначається, «зміни клімату зумовлюють підвищення солоності вод Чорного моря, що приваблює середземноморські види морських мешканців, серед яких є й інвазивні, тобто ті, що витісняють місцеві».

Про один із «секретів» Чорного моря — його світіння у темряві, про чорноморських акул, крабів та молюсків, про виникнення та еволюцію Чорного моря тощо читайте на сторінках проєкту https://science-ukraine.com й у фейсбук-спільноті «Фани Чорного моря».