ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
Последнее видео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:




ДОБРА ПАМ’ЯТЬ — ЯК ПРОДОВЖЕННЯ ЖИТТЯ
20.08.2020 / Газета: Чорноморські новини / № 64(22182) / Тираж: 8525

Минув рік, як не стало Валентина Щегленка — колеги по газеті й за фахом, друга і товариша, чоловіка й батька та дідуся (от не ліпиться це слово до Валентина — завше тримав форму, виглядав моложаво, був бадьорий та повсякчас готовий до професійної, творчої роботи).

Ця нотатка, утім, не є некрологом. Це згадка про презентацію його книжок у літньому дворику Центральної міської бібліотеки ім. Івана Франка в рамках Всеукраїн-ського форуму «Українська книга на Одещині».

Пішов із життя, кажемо сумно, та чи завше замислюємося над глибоким драматизмом цього поняття, що є вже усталеною фразою, над безмірним горем близьких і рідних, печаллю друзів, колег… Над пам’яттю, зрештою, бо ж відомо: як довго пам’ятають про людину — так довго вона живе у серцях та спогадах.

Валентин Щегленко був фаховим журналістом. З тих, котрі зникли в надрах минулої епохи, що відійшла. Так, то був час, м’яко кажучи, не надто придатний для нормальної демократичної журналістики. Був шкідливим для творчого, психічного здоров’я чесних, порядних, а головне — правдивих журналістів. Для справжніх профі. Та немало було й таких, котрі тримали цю високу планку. Утім, слід зазначити в дужках, нинішній час, мабуть, є ще гіршим для людей високих фахових якостей — він розбещує, значно знижує та знецінює критерії. Ці твердження аж ніяк не є висловом жалю за тією епохою — боронь, Боже. Нинішньої пори колеги часом такі вихиляси дозволяють собі, що вже й не дивина. Правда для них — порожній звук, поняття чести, професійної гідности та порядности — архаїчні, незрозумілі слова; а вже про такі речі, як українськість (кордоукраїнськість — скажемо так), питання об’єктивности тощо, то й говорити не варто.

Мова, втім, не про них (хоча йшлося на презентації і про це), а лишень затим, щоби чіткіше вияскравити на цьому тлі постать колеги, з яким удвох з десяток років ділили просторий редакційний кабінет — по діагоналі. І якого добре знали ті колеги, що прийшли на презентацію.

Дивовижна це все-таки професія — журналістика, хоч, на позір, ніби й нічого особливого. Кажуть, газета живе один день. Може й так — у її фізичному вимірі (про архіви зараз не йдеться). Новини викидаються в спам, як мовиться, чи в корзину — ще сонце й зеніт не перейде. Але ж не лише новинами виповнена газета, і не важливо, чи це друковане видання, чи віртуальне (one line — найчастіше уживане сьогодні поняття). До слова, чомусь не хочеться вірити, що невдовзі може зникнути друкована форма журналістики, як, скажімо, вже майже заступила цю професію нова, знову таки чужомовна, назва — блогерство. Сумнівно, щоби з тих нинішніх недовговічних блогерських подач можна було укласти, скажі-мо, книжку. А от з газетних чи інших друкованих, ефірних матеріалів — глибоких, високоякіс-них, цікавих, майстерних, від серця творених… (читачі можуть продовжити цей перелік) — уповні можна. Лише з таких — тоді книжка буде цікавою. І саме такою є книжка Валентина Щегленка «Твої імена, Україно!», укладена і видана вже, на жаль, у пам’ять про автора його дружиною Любов’ю Миколаївною та родиною доньки — Наталі й Олександра Волохотьків. Як і попередня — «Гроно часу», що вийшла за життя Валентина Петровича.

Гроно часу… Здається, важко придумати більш вдалу назву для книжки (а це добрячий том великого формату) журналістських матеріалів, колись уміщених на газетних шпальтах. Писані були в різний час, за різних обставин, про людей і події, про явища та небуденні факти. Властиво, про різні грані життя. Життя, яке він любив найбільше, у всіх його проявах, а в ньому, звісно, свою родину. Це відзначали всі, хто хотів сказати кілька слів про Валентина Щегленка. І редактор газети «Чорноморські новини», заслужений журналіст України Іван Мельник («Майстерно володів пером, був обов’язковим, дуже скромним, порядним, сумлінним…»). І колега по газеті Оксана Поліщук, заслужена журналістка України — обоє закінчували факультет журналістики Національного Шевченкового університету («Дуже любив природу, що нас найбільше єднало, звісно, крім роботи, то це — риболовля і ліс… Не любив суєтности, метушні, не виставлявся, як кажуть…»). І колега з газети «Вечерняя Одесса»), сусідка по будинку Марія Стерненко («Був небагатослівний, а ще — всіма шанованим добрим сусідом…»). І заступник редактора газети «Чорноморський гудок» Оксана Крижанівська («За його редакторства в колективі панувала дружня, щира атмосфера, кожен відчував його підтримку, в редакції поза очі його називали «мудрий Петрович»…). А найсильніша людина Одеси — й це таки не перебільшення — майстер спорту із самбо і рукопашного бою Микола Пасічник запевнив, що проведе змагання пам’яті свого багатолітнього друга Валентина Щегленка. До слова, на робочому столі Валентина Петровича завжди на видноті лежав зав’язаний богатирем у вузол цвях-двохсотка.

Шанують пам’ять нашого колеги і в Одеському коледжі транспортних технологій (бо ж не один рік професійного життя журналіста Щегленка тісно переплетений з транспортниками, передусім — залізничниками), група студентів якого на чолі із соціальним педагогом Валерією Зелевицькою завітала на презентацію, аби познайомитися (хоч уже, на жаль, не особисто, а зі сторінок його книжок, спогадів про нього) з людиною-прикладом фахової відданости, порядности, послідовности у відстоюванні правди.

Пізнавальною, передусім якраз для юних гостей свята, була й оповідь господині зустрічі — директорки Центральної бібліотечної системи для дорослих Наталії Кликової, яка коротко розповіла про історію книгозбірні ім. Івана Франка — однієї з найстаріших в Одесі, і про партнерські стосунки з медійниками, і про важливість книжки у житті кожної людини.

На столі — книжки Валентина Щегленка. Про ту, що вийшла вже по його відході, варто сказати окремо. «Твої імена, Україно!» — короткі нариси з двох частин: «Будівничі вільної України» та «Українці, які вразили світ». Динамічні, стислі й насичені. Усі, хто брав слово, відзначали енциклопедичність цих розповідей. У другому розділі автор вповідає про тих українців, котрі в різний час могли отримати Нобелівську премію — властиво, були вже за крок до цього, але… Не було тоді в українців своєї незалежної держави, тож і прав не було ніяких ні у себе вдома, ні на міжнародному рівні, хоч талантом своїм спромоглися і на великі відкриття, і на світового рівня творчі здобутки.

Цією прекрасно виданою книгою, як і «Гроном часу», автор міг би заслужено гордитися. Але… Знову, оте трагічне «але»…

Загальновідомо, що майже в кожному журналістові захований письменник — прозаїк або ж поет, й лише від людини самої залежить, чи розвинеться той талант, чи виллється у щось дійсно літературне. Свою першу поетичну книжечку «Кошик яблук» Валентин Щегленко видав, уже вийшовши на пенсію, — відомо ж бо: журналістика — жінка амбітна, не залишає часу для іншої музи; журналіст залишається ним і на відпочинку, й удома, і, тим більше, на пенсії. В редакції всі знали, що Петрович пише вірші, не було такого свята в колективі — чи то день народження, чи ювілей, чи поповнення в родині, чи ж весілля або якесь інше свято, щоби він не написав віршоване привітання — дуже поетичне, зазвичай з гумором…

Дивовижна річ — пам’ять. Ми пам’ятаємо якісь дрібниці, деталі… Але саме деталі зчаста і є будівельним матеріалом для журналіста, саме з деталей, здавалось би — з дрібниць, постає перед внутрішнім зором і подія, і людина, яку неможливо забути.

Автор: Роман КРАКАЛІЯ, заслужений журналіст України.
Поиск:
расширенный

Артём Филипенко
ЦВЕТ ПОБЕДЫ — ЖЕЛТЫЙ
На президентских выборах в Молдове побеждает проевропейский кандидат.

«Відгомін лихоліття: нестихаючий біль голодоморів»
До Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні

Последние мониторинги:
00:00 26.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 26.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 26.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 26.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 26.11.2020 / Вечерняя Одесса


© 2005—2020 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2020 S&A design team / 0.048