ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
Последнее видео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:




Я — РОСІЙСЬКОМОВНИЙ, АЛЕ МЕНЕ НЕ ТРЕБА ЗАХИЩАТИ!
27.08.2020 / Газета: Чорноморські новини / № 66(22184) / Тираж: 8525

Десь у другій половині липня (час біжить швидко, дата загубилася в повсякденних клопотах) до редакції «ЧН» зателефонував читач із Рені, аби поділитися власним досвідом боротьби за державність української мови.

Літній чоловік схвильовано, але з відчутною ноткою радості в голосі повідомив: «Я навіть не сподівався, але мою відповідь на відвертий випад проти української мови опублікували у нашій «районці». Приємно, що в «Ренийском вестнике» надали мені слово, а відтак мої земляки змогли прочитати й альтернативну думку щодо мовного питання в Україні — нашій державі. А я твердо стою на тому, що в Україні державною мовою має бути саме українська».

Вислухавши співрозмовника, а це був Володимир Петрович Ясько, людина шанованого віку — має за плечима 84 прожитих роки, попросила передати той його допис у районній газеті і в «ЧН». Бо ж, упевнена, що і в Кодимі та Чорноморську, і в Роздільній та Миколаївці, і в Ізмаїлі та Іванівці — в усіх куточках нашої області, як і за її межами (а «Чорноморку» читають і в Україні, і за морями-океанами), цікаво знати позицію мешканця міста, до якого, буває, намагаються приклеїти кліше «росі-йськомовного», «ватного», а то й «антиукраїнського»…

Ми ж бо знаємо, що й у цьому куточку нашої Одещини живуть прекрасні люди, які люблять свій край, люблять державу, де народилися вони, їхні діти-онуки, де отримали прихисток і можливість розвиватися їхні діди-прадіди — різного роду і народу походженням. Так, тут панує багатоголосся. Тут часто-густо в одній родині мають кілька комплектів національного вбрання, адже в змішаних шлюбах зливаються україн-ська, болгарська, російська, молдовська, гагаузька і т.д. і кров, і, відповідно, традиції… Тут люблять чесну працю і вміють працювати-творити. І все це об’єднує, а не роз’єднує! І все це збагачує і нашу Бессарабію, і нашу Одещину, і нашу Україну!

Запропонувавши Володимирові Петровичу надіслати ту його публікацію в «Ренийском вестнике» до «ЧН», попросила, звісно, написати й кілька слів про себе, аби читачі газети ближче познайомилися зі своїм побратимом-однодумцем (бо ж «Чорноморка» таки об’єднує тих, чиї серця в любові до України б’ються в унісон).

Лист до редакції пошта везла довго. Чесно кажучи, вже не те що чумаки на волах його доставили б, а й пішки можна було принести з Рені до Одеси. І все ж, подолавши всі перепони «діджиталізованої» країни, конверт таки потрапив за адресою. А відтак маємо нині нагоду познайомити вас, шановні читачі, з міркуваннями нашого земляка із Рені. Йому й слово (оригінал був опублікований російською мовою, тож переклад наш, «ЧН»).

«Добрий день, редакціє «РВ»! Висловлю свою думку щодо статті М. Григораша про примусову українізацію. Спочатку кілька цифр. За останнім переписом, українців було 37,5 млн осіб, росіян — 3,3 млн, відповідно, 78% і 17%. 5,5 млн українців назвали російську рідною мовою, це 15%. 300 тис. росіян рідною назвали українську, це 0,04%. Я не буду доводити, зіставляти ці дані. І так видно, хто кого примушував.

У 1945-у я пішов у перший клас. Наступного року приходжу в школу — вона вже російська. Продовжував вчитися. Десь після четвертого почали пояснювати, що був Пушкін, Чехов, Толстой і т.д. Потім я дізнався, що у мене був нерідний дідусь Ленін і є нерідний батько Сталін. Що всі вони говорили російською мовою. Після сьомого класу чув, що є Берія, Меркулов, Вишинський, теж росіяни, але їх боялися. Вчителька російської нам постійно дуже наполегливо говорила про велику й могутню російською мовою. Вона нібито розвиває, покращує, очищає. Чомусь називала її слабенькою.

Закінчив школу, вступив до будівельної школи. Навчання — російською. На вечірній перевірці співали гімн СРСР. Потім — робота, скрізь — російська. Потім —армія, теж усе по-російськи. Там стався один випадок. На вечірній прогулянці старшина наказав співати пісню. Всі мовчать, а я візьми та й затягни: «Розпрягайте, хлопці, коней…». А старшина як закричить: «Відставити! Радянську, армійську!». Я знав солдатські пісні, але сказав, що не знаю. Ганяв він нас довго. Поки хтось не заспівав: «Артиллеристы, Сталин дал приказ!..».

Після армії — робота, знову скрізь — по-російськи. Аж до заслуженого відпочинку. Я не можу сказати, що мене хтось примушував, заставляв. Ні, звичайно. Дочка закінчила росі-йську школу, внучка, вже в незалежній Україні — теж російську. Ні я, ні вони не володіємо українською мовою, хоча ми — українці (наші предки — українці з 1850 року). Чому так? За радянської влади в Конституції нічого не писалося про державну мову. А російська була скрізь. Було поставлене завдання зблизити всі нації й народності. Подобалося це українцям? По-різному було. Протестували, виступали. Скрипник, Хвильовий, Гамарник не витримали —застрелилися. Гірник, Макух — спалили себе. А скільки українців поміняли місце «проживання» на Воркуту, Красноярський край! Стус помер у в’язниці...

У 1920 — 1930 роки українська інтелігенція постраждала жорстоко. Хтось чув про чекіста-капітана Михайла Матвєєва? Так ось, він особисто розстріляв 1111 людей за п’ять днів. По 220 — за робочий день. Це було зроблено на честь річниці жовтня в 1937-у. Серед тих 1111 осіб — значна частина українців: письменники, музиканти, художники, вчені... (Про жертв ката Матвєєва, а це, зокрема, Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний — загалом 203 особи; чиї життя обірвалися в урочищі Сандормох, можна прочитати тут: https://www.radiosvoboda.org/a/24477308.html — Прим. О.С.).

Що стоїть за Голодомором 1932 — 1933 років? Знищувався етнічний код, український в основному. Тут і культура, й історія, й мова. У СРСР навіть заохочувалося незнання української мови. Яким чином? Дозволялося не ходити на уроки україн-ської. У табелі писалося «не вивчав». Внучка, коли навчалася, казала, що українську мову їм читають російською. Це було за Януковича. З’явилися борці за нацменшини. Симоненко, Ківалов, Бойко, Шуфрич, Новинський, Мураєв, Труханов і багато-багато ще. Вони що, боролися за кримчаків, карелів, ромів, гагаузів чи за поліщуків, яких, цілком ймовірно, вже нема? Помиляєтеся. Вони ведуть боротьбу за нову «національність» — російськомовних, до яких належу і я, українець.

Звідки вона взялася, ця «нація»? Це результат повільної і, можна сказати, м’якої примусової русифікації тих 5,5 млн українців та інших 128 нацменшин України. Вони що, фанатично закохалися в мову Пушкіна, Лермонтова, Леніна, Сталіна? Звісно, ні. Завдання таке: Росія закі-нчується там, де закінчується росі-йська мова. Гасла «Смерть українській мові» нема, але якщо узаконити російську другою державною, то через три-чотири покоління української не буде. Білорусь — ось вам приклад.

На каналах «1 + 1», «Україна», в передачі «Стосується кожного» часто виступають гості в студії. Ви тільки послухайте, як вони розповідають свої історії понівеченою україн-ською мовою. Хіба це розмова і мова? Як-от: «Я мєчтав з нею познакомиця, у 85 год встрітив, познакомився, влюбився...». Це результат того, як російська допомагає «розвиватися» українській. І таких слів, фраз — тисячі!.. Хто-небудь замислювався над тим, а чи є в українській мові мат? Уже є, і він весь — росі-йський.

Примусової русифікації я не відчував. Російська увійшла в мене тому, що навколо була російська політика. Зараз — незалежна Україна. Держава зі своїми кордонами, столицею, прапором, гербом, гімном і мовою. Без цього не може бути країни. Примусу не було російського. А образи, приниження, навіть погрози за українську нині зустрічаються. Приклади? Коли підкреслюю, що я — українець, кажуть: «фашист». Коли дізнаються, що читаю офіційно зареєстровану, дозволену газету «Свобода» — «фашист». Заходжу в магазин, знайомий продавець, кажу: «Дай мені найдешевшого зошита». Він здивовано дивиться і відповідає: «А що це ти перейшов на іноземну мову?». Побачили емблему Державного прапора — кажуть: «Зніми». На браслеті написано «Слава Україні!» — «То ти, виявляється, націоналіст?!». Якось один прямо так і сказав: «Говори людською мовою, російською!»…

Я хочу запитати: чи росіяни потрапляли в такі ситуації, чи ображали їх українці? Нема нічого принизливого, поганого в тому, щоб знати мову держави, в якій ти живеш».

Надсилаючи цей свій виступ у «Ренийском вестнике», Володимир Петрович звернувся до «ЧН» з проханням додати наприкінці ще такий

абзац:

«Звертаюся до всіх захисників російськомовного населення в ультимативній формі: не потрібно мене ні рятувати, ні захищати, ні піклуватися, ні підтримувати. Я — українець! Це ви винні в тому, що в повсякденному житті я вживаю не рідну мені мову. Захисники Рабинович, Бойко, Мураєв, Пальчевський, Труханов, Скорик, Шуфрич! Коли будете десь виступати, говоріть, що є людина — російськомовний українець Володимир Петрович Ясько, який не потребує захисту. І Путіну, і Зеленському це передайте. При всіх переписах я завжди відповідав: рідна мова — українська».

А ще нашого земляка непокоїть право випускників з окупованих територій вступати до вищої школи України без іспитів. Особливо до військових закладів освіти. «Де гарантія, що серед них не буде, м’яко кажучи, розвідників з «того боку»?» — хвилюється Володимир Петрович і додає: «Більше нема ні сил, ні терпіння. Шкода, що мені вже стільки літ. От якби було хоча б років із 70…».

Автор: Ольга СІРА
Поиск:
расширенный

Артём Филипенко
ЦВЕТ ПОБЕДЫ — ЖЕЛТЫЙ
На президентских выборах в Молдове побеждает проевропейский кандидат.

Національний День дівчат у технологіях вперше відбувся онлайн: віртуальні екскурсії до провідних STEM-компаній
CSR Ukraine, експертна організація Центр “Розвиток КСВ” і UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення у рамках ініціативи #ДівчатаSTEM провели Національний День дівчат завдяки фінансовій підтримці уряду Швеції. Партнером заходу виступило Міністерство цифрової трансформації України.

Последние мониторинги:
00:00 24.11.2020 / Вести
00:00 24.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 24.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 24.11.2020 / Вечерняя Одесса
00:00 24.11.2020 / Вечерняя Одесса


© 2005—2020 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2020 S&A design team / 0.046