У КОДИМСЬКОМУ РАЙОНІ ВІДРОДЖУЮТЬ ЧУМАЦЬКУ ІСТОРІЮ ШПАКОВОГО ШЛЯХУ, СТВОРЮЮЧИ ОДНОЙМЕННИЙ КУЛЬТУРНО-ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ

(Закінчення. Початок у номерах за 28 серпня і 3 вересня)

Прадавніми шляхами, але сучасними селами

На карті подорожі позначено чимало сіл, причетних до багатої чумацької історії. У них шанують прадавні традиції, майже скрізь збереглися побудовані й оформлені у стилі минулих століть хати, побутові речі предків.

Туристи зможуть побачити самобутні історичні та природні принади Кодимщини: панський маєток, диво-вітряк, козацькі хрести, вапнякові шахти, яри, печери та цілющі криниці. Тип мандрівки — кільцева. Передбачені автомобільний, автобусний та велосипедний маршрути.

Що ж саме можуть подивитися туристи?

У Кодимі є цікавий «ламповий» музей, у якому проведуть екскурсію епохами й відкриють деякі таємниці перших власників цієї будівлі, відомої як «маєток Розенфельда».

У Пиріжній для відвідування готове місце під назвою «Жолоби»: джерело з цілющою водою та каплиця «Демкові криниці» — місце православного паломництва.

Село Івашків стало відомим завдяки щорічному етно-екофестивалю «Кодима-фест». Тут розмістилися фестивальні локації, споруджені стилізовані будиночки та трипільська хата. Прадавня історія місцевості пов’язана з тим, що під час однієї з розкопок археологи знайшли тут останки мамонта.

У переліку цікавих місць — старовинне село Будеї, що розкинулося на горбах та в ярах, глибоких вибалках. Його рельєф був зручний для пересування на волах, оскільки оберігав людей і худобу від нападів грабіжників. Сюди звідусіль стікалися чумацькі валки й вирушали в далеку дорогу.

Будеї прославилися дерев’яною церквою Святої Параскеви та єдиним у регіоні незламним свідком сивої давнини — дерев’яним вітряком. Млин зберігся справним донині — його жорна, як і колись, можуть молоти борошно. Вітряк побудований без жодного цвяха, його вага — 10 тонн, висота — 10 метрів, а розмах крил — 16 метрів.

При виїзді із села є місце під назвою Грушка. Тут колись стояла корчма на Шпаковому шляху. У ній зупинявся видатний український письменник Анатолій Свидницький, який із Тернівки їздив у Круті на навчання в духовне училище. Ще кілька десятків років тому історичне дерево жило і давало плоди, але й до нього час виявився невмолимим. Тож залишилося лише місце, яке й досі називають зупинкою «Коло грушки».

Будеї вважаються малиновою столицею Кодимщини. У пору дозрівання ягід у туристів є можливість взяти участь у їх збиранні.

Назва села Лабушна пов’язана з легендою про розбійників-циган, які «накладали лабу» (тобто руку) на чуже добро. Більшість тутешніх джерел мають лікувальні властивості, а урочище Жолубець визнане найдавнішою на Одещині стоянкою первісних людей, яку відносять до епохи пізнього ашелю (1,5 мільйона — 150 тисяч років тому).

Шершенці за гористу місцевість звуть нашою Швейцарією. Це село увібрало традиції українців та молдован. Зокрема, тут можна отримати майстер-клас з приготування голубців від кухарки Параски Олей. За традицією, у Шершенцях їх крутять дуже маленькими, загортаючи в листя капусти чи винограду, і називають майже як у Грузії — дольма. Начиняють шершенецькі голубці пшеничною, кукурудзяною або ячмінною крупою, присмаченою смаженою цибулею зі шкварками.

Шершенці славляться також старою церквою кінця ХІХ століття і двома водяними млинами на річці Білочі, один з яких працює.

Село Круті відоме колишнім духовним училищем, де навчався Анатолій Патрикійович Свидницький — письменник, фольклорист, громадський діяч, автор роману-хроніки «Люборацькі», який Іван Франко назвав «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

У Сербах діє церква Святого великомученика Дмитра Солунського, у якій встановлений єдиний у світі іконостас, виконаний у рідкісній техніці флоромозаїки. Виготовив його за життя місцевий художник Петро Сазонович Козловський. Роботи цього автора є у багатьох куточках планети, в тому числі у Торонто і Ватикані.

Село Грабове увійшло до туристичного маршруту як місце з дивовижними джерелами-ізворами, покладами вапняку, глини та піску.

Далі на шляху — село Загнітків, де теж багато цікавих місць. Так, на глибині 50 метрів під ним є розгалужена мережа шахт з видобування каменю-вапняку, які діяли багато десятиліть. Нині видобуток припинено. Унікальним вважається і глибокий Загнітківський яр, рельєф якого схожий на карпатський. На дні яру несе свої води до Дністра невеличка річечка Майстриха.

За історичними даними, тут є печера народного месника Устима Кармелюка, в якій він переховувався. Пагорб Горпинина гора пов’язаний з народними переказами про відьму. До речі, ця постать з легенди стала персонажем роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем».

Під час гастрономічного туру гості знайомитимуться з автентичними стравами сіл на Шпаковому шляху. Скажімо, у Загнітковому зможуть скуштувати так звану насипану капусту та бабу-негру, в Пиріжній — кашу-ляпу, в Лабушному — книші, у Шершенцях — смажені пражатури і мамалигу з різними мачанками, у Крутих — копчені ковбаси та бринзу. У кожному селі подаватимуть «свої» голубці, які готують з різними начинками та листям, традиційні вареники, паляниці, пиріжки, вертути, борщ, рибну юшку, капусняк, завиванці (налисники), страви з картоплі, овочі домашнього посолу, сало, м’ясні й молочні вироби та мед з місцевих пасік. Кожна така страва, попри загальні рецепти, має якусь свою «родзинку».

Тож Шпаків шлях, який історично поєднував землі сучасної України із західноєвропейськими країнами, є тим ланцюжком, який може об’єднати нас і тепер, не позбавивши власних культурних рис, а ще — створити умови для ефективного використання потенціалу місцевих громад у культурному відродженні та економічному розвитку регіону.

Фото Павла КАТЕРИНИЧА, Наталії ПАЛАШЕВСЬКОЇ, Олени МАЗУР.