З огляду на останні події на фінансовому та політичному фронтах України на думку спадає давній анекдот. Учителька просить дітей пояснити різницю між бідою і катастрофою. Перемагає відповідь дівчинки: «Коли кізонька йде містком і падає в річку, то це біда, але не катастрофа. Коли падає літак, в якому летить уряд, — це катастрофа, але не біда».

ГРОШЕЙ НЕ ДАЛИ, ДИСКУСІЇ ПРОДОВЖАТЬ

Українські політики та політологи коментують завершення чергової місії Міжнародного валютного фонду в Україну саме в дусі згаданого анекдоту. Представники МВФ, як відомо, через пандемією до Києва не літали, а переговори з українським урядом, Нацбанком та керів-никами нашої держави вели віддалено, з Вашингтона. Зате довго, з перервами на свята і з можливістю уточнювати дані зі своїх перевірених джерел.

Дипломатично про результат перемовин сказав у своїй заяві глава представництва МВФ в Україні Йост Люнгман: «Переговори були продуктивними, однак необхідний більший прогрес для завершення першого перегляду програми stand-by. Дискусії продовжаться». У перекладі з мови дипломатії на загальнолюдську це означає, що в отриманні екс-треної допомоги за новою програмою Україні відмовлено, а треба дотримуватися умов, узгоджених 9 червня 2020 року.

Тоді для підтримки боротьби з пандемією нашій країні виділили кредит — п’ять мільярдів доларів і практично відразу, в рамках цього кредиту надійшов перший транш 2,1 млрд. доларів. Передбачалося, що в 2020-у Фонд надасть Україні ще два транші, але цього не сталося. Причина — недотримання умов, узгоджених з МВФ у меморандумі. Щодо яких позицій існують розбіжності, можна судити з того, що розповів Йост Люнгман.

Загальна розбіжність поглядів стосується повільного прогресу в проведенні реформ. А конкретніше — недоліків у боротьбі з корупцією з боку української влади, недостатнього просування законодавчих і регуляторних основ банківського контролю. І недостатніх заходів, спрямованих на скорочення фіскального дефіциту. Дискусії з місією МВФ стосувалися також ситуації в українській енергетиці.

За даними українських джерел, ішлося також про схвалення закону про Вищу раду правосуддя, про втручання держави в діяльність НАБУ і САП, про нові поправки до закону про Нацбанк, про необхідність аудиту COVID-фонду, про бюджет України на 2021-й у цілому. А ще — про запровадження обмежувальних заходів на енергоринку, до чого вдався уряд нинішнього року.

У короткому огляді не можна назвати весь справжній або уявний список розбіжностей з МВФ. Тим більше його прокоментувати. Залишається лише гадати, наскільки претензії до України обґрунтовані. І міркувати, чим є для України відмова в терміновій фінансовій допомозі — бідою чи катастрофою.

Щоправда, у цій ситуації є ще й третій варіант. Озвучений у кіно «Слуга народу» президентом Голобородьком, а в реальності — радником президента Зеленського Миловановим. Послати шановних фінансистів в одне місце і закінчити дискусії. Але досвід показує: у те ж саме місце українському уряду доведеться звертатися за грошима. Знову, знову і так багато разів.

БОРСАТИСЯ, ПОКИ МОЛОКО НЕ ЗІБ’ЄМО НА МАСЛО

У кого стане духу запитати: російська агресія для нашої країни — біда чи катастрофа? Відповідь очевидна: вона і те, й інше. А головне — з біди поки що не вибратися, а запобігти катастрофі важко, якщо взагалі можливо.

Сказати, що майбутнє незалежної України досі залежить від фантазій кремлівського фюрера, значить нічого не сказати. Тиждень тому на закритій нараді з редакторами великих ЗМІ на пряме запитання Путін відповів прямо, що Донбас він не кине. І моментально на окуповану територію почали готувати «гуманітарні» конвої зі снарядами, а додаткові команди російських снайперів добровільно вирушили у відрядження. Вбивати українських воїнів.

На тій же нараді Путін дав зрозуміти, що приєднувати частину окупованого Донбасу до Росії він не має наміру. Хоча це було і так зрозуміло. Гангрена тероризму в ОРДЛО потрібна йому не для захисту росіян, а для того, щоб за допомогою «русского мира» інфікувати нашу країну, послабити її і чекати, коли зрадники попросять Кремль навести порядок. Чекати фюрер готовий довго. І він упевнений, що час працює на подібний сценарій.

Що можна протиставити таким планам? Санкції західних країн? Вони, якщо запрацюють солідарно, в майбутньому завдадуть Росії чималих збитків. Це позначиться на добробуті не тільки мільярдерів, а й пересічних громадян. Але таку ціну в Москві заплатити готові. Недарма міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив, що його країна може розірвати відносини з Євросоюзом і покинути Раду Європи.

Сподіватися на те, що Джозеф Байден втрутиться у процес, що матиме вирішальний вплив на звільнення окупованих українських територій, не варто. Виступаючи в Пентагоні, президент США виразно заявив, що застосування сили в міжнародній політиці є останнім кроком. І він не піде на таке. Це сигнал у стилі президента Обами. Такі сигнали свого часу призвели до перемоги диктатора Асада в Сирії, а, за чутками, і до того, що з Вашингтона в 2014 році Україні порадили не чинити опору захопленню Криму.

Українцям, одне слово, треба наслідувати заповіти Мао і спиратися у всьому на власні сили. Борсатися, як жаба в глечику з молоком, поки не зіб’ють молоко на масло. У цьому сенсі можна зрозуміти першого президента України Леоніда Кравчука, який нині очолює Тристоронню групу з врегулювання ситуації на Донбасі. Перед Лео-нідом Макаровичем зараз поставлене завдання, яке впродовж п’яти років вирішував Петро Порошенко. Тобто тягнути гуму, вдавати із себе валянка, але не допустити, щоб абсурд Мінських угод переріс в абсурд масштабної війни.

Заради цього Кравчук щось пояснює в московському телеефірі, коли там же з’являється маріонетка Пушилін. Заради цього Кравчук подає до Верховної Ради нездійсненні пропозиції щодо виборів в ОРДЛО. Заради цього досі очолює ТКГ. А міг би грітися на пляжі в Об’єднаних Арабських Еміратах. Чи не так?