Минулого тижня три з чотирьох учасників так званої «нормандської четвірки» фактично припинили підтримувати Мінські угоди, хоча не заявили про це публічно. Президент Франції Еммануель Макрон, канцлер ФРН Ангела Меркель і президент Росії Володимир Путін погодилися зустрітися в режимі відеоконференції без Президента України Володимира Зеленського.

ХОВАТИ НЕБІЖЧИКА ПЕРЕДЧАСНО

На віртуальній зустрічі, як повідомив прес-секретар Путіна Пєсков, обговорюватимуть широке коло питань, зокрема й укра-їнське. Але, судячи з дипломатичної артпідготовки з боку Кремля, саме українське питання займе в переговорах центральне місце. З боку європейських лідерів фактично йдеться не про існування «нормандського формату», а про те, як, не втрачаючи обличчя, організувати цьому формату пристойні похорони.

На думку Москви, ховати небіжчика передчасно. Поки труп на очах у всіх розкладається, цивілізовані країни побоюються великої війни. Вони не заганятимуть орду Путіна в кут, на за-проваджуватимуть галузевих санкції проти російської економіки, не відключатимуть російські банки від міжнародної системи Свіфт і не переслідуватимуть на своїй території російських мільярдерів, що відмивають награбовані гроші.

З часом, сподіваються в Кремлі, пристрасті, пов’язані з порушенням міжнародного права, вщухнуть, до захоплення Криму звикнуть, бандитів на частині Донбасу перестануть вважати терористами і відновиться «дружба народів» у формі взаємовигідного бізнесу від Лісабона до Владивостока. З огляду на настрої політиків Старої Європи, такі надії не безпідставні. Втілити їх у життя заважає лише існування незалежної України та готовність укра-їнського народу чинити опір російській агресії.

«Нормандський формат» у червні 2014-го був придуманий європейськими лідерами для того, аби готовність українців до опору задушити в рукостисканнях Путіна і Порошенка. Обидва президенти на 70-річчі операції «Оверлорд» у французькому Бенувілі представляли (в очах тих, хто запросив) радянську державу. Союзника у війні з гітлерівською Німеччиною. Ніхто не підозрював, що історія тільки починається, що попереду — Іловайськ і Дебальцеве. А Парижу і Берліну доведеться кілька разів виступити в ролі посередника між воюючими державами. Гарантами «Мінська-1» і «Мінська-2».

Роль посередників, скажемо прямо, для французів і німців виявилася непосильною ношею. І зараз, схоже, настав час від ноші звільнитися. Тим більше, що зобов’язання Парижа і Берліна щодо «Мінська-2» не закріплені на папері підписами лідерів. Можна послатися на відсутність прогресу в переговорах, а роль посередника остаточно передати ОБСЄ, яка сяк-так цю роль виконує. І залишити президента Росії з Президентом України віч-на-віч.

Така ситуація цілком влаштовує Путіна. І зрозуміло, чому. У союзі з ядерною валізкою та величезною боєздатною армією господар Кремля може диктувати умови господареві Банкової. Аж до повної і беззастережної капітуляції. У Зеленського в союзниках тільки «нормандський формат». І Захід як символ. Роз’єднаний, але готовий надавати моральну підтримку, навчати військових і в обмежених кількостях постачати Україні зброю.

Позиції, як бачимо, для особистого спілкування нерівні. І все ж, глава Української держави досі намагається зазирнути в пащу до російського звіра і вибратися на свободу живцем. Після того, як на Паризькому саміті лідерів «нормандської четвірки» в грудні 2019 року Зеленський продемонстрував неготовність здаватися, Путін від особистої зустрічі і від переговорів сам на сам з Президентом України відмовлявся. І відмовляється досі. Вичікує, коли обстановка стане для нього сприятливою.

КВАРТЕТ ІЗ ТРЬОХ МУЗИКАНТІВ

27 липня 2020 року в рамках Мінської Тристоронньої контакт-ної групи з врегулювання ситуації на Донбасі було досягнуто угоди про режим повного і всеосяжного припинення вогню на лінії розмежування сторін. Інтенсивність обстрілів і кількість жертв відтоді знизилися в рази, і це дозволило стверджувати, що передвиборні обіцянки президента України («просто перестати стріляти») виконані.

Однак затишшя на фронті не зміцнило позицій глави Україн-ської держави. У внутрішній політиці його команда робила помилку за помилкою. Це знижувало популярність партії «Слуга народу», а рейтинг Зеленського падав з надзвичайною швидкістю.

Тим часом чи не з більшою швидкістю зростала популярність проросійської партії Медведчука «Об’єднана платформа — За життя!» (ОПЗЖ). Зауважимо, що в політичному житті країни ця партія та її лідери відігравали непропорційно велику роль. Наскільки законно розправилися з цією партією, як закрили телевізійні канали, пов’язані з Медведчуком, наскільки виправдані санкції, застосовані проти нього та його оточення Радою національної безпеки і оборони, написано багато, але ця тема виходить за рамки огляду.

Нам же важливо відзначити, що з нового 2021 року риторика президента Зеленського радикально змінилася у бік войовничого патріотизму. Всередині країни це тимчасово додало президентові симпатій правої частини політичного спектру. Але на міжнародній арені, скоріше, спантеличило його союзників. Причому скрізь. Як у США, так і в Європі. 46-й президент Сполучених Штатів зараз бореться на декількох внутрішніх і зовнішніх фронтах відразу. Поєднати з гострою конфронтацією, фактично торговельною війною, з Китаєм гостру політичну і військову конфронтацію з Росією щодо України у Джозефа Байдена нема ні сил, ні можливостей.

У Європейському Союзі та в НАТО політики і військові ще не прокинулися від ізоляціонізму Трампа. Вони зміцнюють втрачені за чотири роки зв’язки, а Україну, грубо кажучи, мають на увазі разом з «нормандським форматом». Якщо до цього додати проблеми, пов’язані з пандемією, то дивно, що в Парижі та Берліні не забули, з якого боку глобуса знаходиться Донбас.

Минулого тижня Зеленський постарався партнерам по «нормандії» про це нагадати. Якщо не знаходите часу поспілкуватися у форматі квартету, запропонував він, давайте поговорю з кожним по черзі. Окремо. Путін на українську ініціативу не реагував. А Макрон і Меркель погодилися на віртуальну розмову. З Путіним. Але без Зеленського. Хотілося б думати, що так вийшло випадково.

Але такий випадок в історії був. У 1938 році на зустріч Даладьє і Чемберлена з фюрером президента Бенеша теж не за-просили.