Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій оприлюднила позицію щодо належного вшанування жертв нацизму та комунізму у Національному заповіднику «Бабин Яр» у Києві.

Бабин Яр — це не тільки відомий на весь світ символ людиновбивства, одна з найстрашніших сторінок Голокосту, але й пам’ять про те, на що може бути здатна людина в екстремальних умовах і жахливих обставинах. Місце, що змушує пам’ятати не тільки тих, хто зазнав там страждання і невинної смерті, але й про тих, хто наділив себе правом визначати, кому жити, а кому ні. Ділив людей на «вищих» і «нижчих», «правильних» і «шкідливих» і з легкістю вбивав політичних та ідеологічних противників в ім’я ілюзорної ідеї.

Це місце, що об’єднало у своїй біді тих, хто вшановує пам’ять усіх безневинних жертв ХХ століття, чиє життя насильно закінчилося в Бабиному Яру. Жертв Голодомору та сталінських політичних репресій.

Але все ж, Бабин Яр відомий у всьому світі як один із найбільш впізнаваних і найвиразніших символів трагедії Голокосту. Як апогей злочинної нацистської політики та масового вбивства: євреїв, а також ромів, українських патріотів, військовополонених, комуністів, осіб з психічною та фізичною інвалідністю, цивільних заручників, підпільників та в’язнів Сирецького концтабору.

У повоєнні радянські часи Бабин Яр став місцем ще однієї трагедії — техногенної Куренівської катастрофи 1961 року, що забрала життя багатьох сотень людей та призвела до масових руйнувань.

Саме тому меморіалізація пам’яті про усі жерт-ви Бабиного Яру має базуватися на загальнолюдських принципах, уникаючи політизації та ідеологізації. Така пам’ять має стати застереженням для майбутніх поколінь.

ВРЦіРО пропонує при зведенні меморіального комплексу дотримуватися таких принципів:

1. Питання меморіалізації Бабиного Яру потрібно реалізовувати, визнаючи необхідність об’-єднання зусиль українського суспільства, держави, міжнародного співтовариства, міжнародних та українських організацій, які займаються дослідженням та вивченням Голокосту і трагедії Бабиного Яру, спрямованих на збереження та відновлення історичної пам’яті, що має стати постійним нагадуванням того, яку ціну платять народи заради миру.

2. Меморіалізація трагедій повинна відбуватися в рамках інклюзивної моделі спільної пам’яті з урахуванням національного, релігійного та соці-ального складу жертв тоталітаризмів, що покояться на певній території, з дотриманням норм українського та міжнародного права.

3. Реалізовуючи подібні проєкти, слід враховувати не лише високі світові стандарти науковості, а й релігійні почуття та традиції тих конфесій, вірні яких покояться на даній території.

4. Плани і дії, спрямовані на меморіалізацію і гідне вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, не можуть бути використані у вузькополітичній боротьбі або заради тимчасової політичної чи геополітичної кон’юнктури. Також меморіалізація місця трагедії не може служити для задоволення чиїхось особистих амбіцій.

5. Увесь цей процес має відбуватись під гаслом: «Ніколи більше!». Меморіальний комплекс, присвячений трагедії Бабиного Яру, повинен не тільки зберегти пам’ять про страшні злочини проти людяності та належно вшанувати жертви цих злочинів, але й бути запорукою того, щоб подіб-не ніколи не повторилося знову.

Документ підписали:

Валерій АНТОНЮК, голова Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів.

Блаженніший ЕПІФАНІЙ (Думенко), предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України.

Блаженніший Святослав ШЕВЧУК, головуючий у ВРЦіРО, отець і глава Української греко-католицької церкви, верховний архиєпископ Києво-Галицький.

Віталій КРИВИЦЬКИЙ, єпископ Київсько-Житомирський Римсько-католицької церкви в Україні.

В’ячеслав ГОРПИНЧУК, єпископ Української лютеранської церкви.

Григорій КОМЕНДАНТ, президент Українського біблійного товариства.

МАРКОС (Оганесян), єпископ Української єпархії Вірменської апостольської церкви.

Михайло ПАНОЧКО, старший єпископ Україн-ської церкви християн віри євангельської.