ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
Последнее видео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:




ЗАЛЮБЛЕНИЙ У ГОРИ І МОРЯ
28.04.2021 / Газета: Чорноморські новини / № 31-32 (22250-22251) / Тираж: 8525

МАРІУШ ЗАРУСЬКИЙ ТА ОДЕСА

8 квітня минуло 80 років від дня смерті в Херсонській в’язниці Маріуша Заруського, надзвичайно популярної в Польщі постаті — бригадного генерала, письменника-мариніста, яхтсмена, альпініста, засновника польської гірсько-рятувальної служби та організатора вітрильного спорту.

17 квітня Одеська національна наукова бібліотека разом з Одеським ім. А. Міцкевича відділенням Спілки поляків в Україні та кафедрою археології й етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова провела віртуальну відеомандрівку, під час якої учасників ознайомили із подвижницьким шляхом цієї видатної особистості. Значна частина життя легендарного поляка пов’язана з Україною і, зокрема, з Одесою.

Народився Маріуш 31 січня 1867 року в селі Думанові, що розкинулося над річкою Смотрич трохи на північ від Кам’янця-Подільського. В цьому селі його батько орендував маєток і вів добротне господарство. Родина Заруських — а це батько, Северин, мати Єфросина, брати, старший Станіслав, середульший Маріуш і молодший Болеслав, та дід Йозеф — мешкала в просторому будинку неподалік від російсько-австрійського кордону. Це була родина з великими патріотичними традиціями, батько і дядько Стефан брали участь у антиросійському повстанні 1863 року. Дитинство Маріуша якраз припало на період переслідування поляків після того повстання. Клопотання дворян і місцевих селян, які стверджували, що під час цих подій «пан адміністратор» не виїжджав з дому, дозволили батькові уникнути заслання до Сибіру.

Тож сім’ю Заруських не розлучили, й у Маріуша було щасливе дитинство. Він читав «Робінзона Крузо» та твори Жуля Верна, грався з ровесниками в індійців... Батьки намагалися дати дітям ґрунтовну освіту. Спочатку Маріуш навчався у приватному пансіоні Мілковських у Могилеві-Подільському, потім — у Кам’янець-Подільській гімназії, по закінченні якої в 1885 році разом зі старшим братом стали студентами фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. В той час, коли хлопці були на другому курсі, пожежа знищила їхній будинок у селі. На щастя, ніхто з рідних не постраждав. На канікулах брати поїхали у Думанів, щоб допомогти відновити оселю.

Невдовзі помер батько, і сім’я Заруських переїхала до Одеси, поселившись у будинку на вулиці Базарній (на жаль, він не зберігся). Відтак Одеса стала для Маріуша другим домом, і він поринув у бурхливий вир життя в цьому місті. Саме тут юнак назавжди закохався у море: навчався в морській школі, виходив на яхтах, а під час літніх канікул простим моряком здійснив свою першу подорож на вітрильнику «Мева» на Далекий Схід через Єгипет, Сирію, Індію, Китай та Японію.

Навчаючись в університеті, Маріуш Заруський займався нелегальною роботою, підтримував зв’язок з польськими рухами «Польська ліга» та «Сокіл». Щоб уникнути підозри, вступив волонтером до царського війська і через рік звільнився у званні прапорщика. Та царська поліція натрапила на слід органі-зації, й Маріуша вислали на п’ять років до Архангельська. Там діяла польська громада, де він познайомився з Тадеушем Галецьким, відомим під літературним псевдонімом Анджей Струг, з яким тривалий час підтримували стосунки. За сприяння громади Заруський видав збірку «Із Надсона — вибрана поезія».

Там, в Архангельську, домігся від губернатора дозволу вийти в плавання матросом на кораблі. Гарантією повернення стало чесне слово. Перше плавання здійснив на шхуні «Держава», а після повернення закінчив тамтешню морську школу й отримав звання штурмана каботажного судноплавства. Уже навесні 1899-го як штурман повів вітрильник «Надія» до Норвегії. Враження від подорожі відобразив у поетичних збірках «Морські сонети» та «Північні моря».

Після терміну заслання повернувся до Одеси, де одружився з Ізабеллою Кетлінською, донькою відомого лікаря, господаря квартири, в якій проживала його мати. У 1901 році молода сім’я переїхала до Кракова, де Маріуш закінчив мистецьку школу. Через фінансові труднощі та здоров’я Ізабелли подружжя перебралося у гірське містечко Закопане. Там Маріуш створив рятувальну групу, яка в 1909-у переросла у «Татрську добровільну рятувальну службу» — першу гірсько-рятувальну службу в Польщі. Із 1912-го й до початку Першої світової війни Заруський бере активну участь у нелегальній воєнізованій організації «Стрілецький союз». У 1914-у йде на службу в 1-й кавалерійський полк Польського легіону, який воює на боці Австро-Угорщини проти Росії, а через деякий час стає командиром цього полку. 1 жовтня 1917-го його ув’язнюють у Перемишльській фортеці за відмову присягнути на вірність німецькому кайзеру та австрійському цісарю.

Після розпаду Австро-Угорщини Маріуш Заруський — активний учасник воєн 1918 — 1921 рр. Польщі за незалежність. Поступивши у національну армію солдатом, він за три роки пройшов шлях від рядового до генерала і був особистим ад’ютантом президента Польщі Станіслава Войцеховського (з 1923-го до 1925-го). Воював на кордонах з Чехословаччиною, Білоруссю, Литвою. За взяття залізничного вокзалу у Вільно нагороджений орденом «Virtuti Militari». Однак, не бажаючи брати участі в інтригах у вищих ешелонах влади, на початку 1926-го подав у відставку.

Відставний генерал вирішив присвятити залишок життя своїй юнацькій мрії — морю. У 1923-у він організував «Морську і річкову лігу» та «Польський яхт-клуб», активно долучився до заснування інших морських організацій у Польщі. На посаді генерального секретаря Комітету народного флоту об’їздив усю країну з метою популяризації мореплавства. На пожертви населення було придбано вітрильний фрегат «Дар Поможа», яхти «Феміда І» та «Феміда ІІ». Як капітан цих суден Маріуш Заруський здійснював навчальні морські рейси для молоді. Після ліквідації у 1932-у згаданого комітету генерал знайшов сили продовжити займатися улюбленою справою. На початку 1930-х він підготував три посібники з мореплавства, активізував діяльність з молодим поколінням, високо цінуючи виховне значення й можливості харцерства (скаутської організації). Перша навчальна харцерська шхуна «Завіша Чарни» з’явилася у 1934-у, й на посаду капітана запросили саме Заруського. Екіпаж, який більш як наполовину складався з підлітків, здійснив перший рейс за маршрутом Копенгаген — Лондон — Антверпен. До серпня 1939-го шхуна виконала 26 рейсів.

Друга світова війна не дозволила Маріушу Заруському втілити все задумане. Рятуючись від фашистів, він виїхав до Львова, куди вже у вересні 1939-го уві-йшли радянські війська. Підрозділи НКВС одразу розпочали арешти «неблагонадійних буржуазних елементів», до яких зарахували й 72-літнього генерала. Його засудили до п’яти років заслання і перевели до Херсонської в’язниці №2 НКВС для подальшого етапування у Сибір. У в’язниці генерал занедужав і 8 квітня 1941 року після тяжкої хвороби та виснаження помер. Постановою Львівської обласної прокуратури від 21 червня 1989-го Маріуша Заруського було повністю реабілітовано.

В Україні про генерала вперше заговорили лише на початку 1990-х. У 1999-у за допомогою краєзнавців Херсона вдалося виявити місце поховання в’язнів місцевої тюрми та встановити надгробок на могилі Маріуша Заруського. Згодом у дар католицькій громаді Херсона були передані дзвін «Генерал Заруський» та пам’ятна дошка з написом: «Для того, котрий полюбив гори і моря, а понад усе — Вітчизну і цієї любові навчав своїх вихованців». У цьому південному місті у вересні 2020-го проведено вже десяту регату пам’яті генерала Заруського на кубок президента Республіки Польща.

Значний духовний вплив на формування поглядів і життєвої позиції Маріуша Заруського, безперечно, мали роки його навчання та перебування в Одесі. Однак, на жаль, і наш університет, і місто загалом мало піклуються про увічнення пам’яті видатної людини.

Автор: Василь ВЕЛЬМОЖКО, член Національної спілки краєзнавців України.

Поиск:
расширенный

Сергей Гриневецкий
РОЗДУМИ ДО ЗАУВАЖЕННЯ: КОНСЕНСУС ЧИ КОНФЛІКТ?
Нещодавно Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь зауважив на необхідності привести у відповідність до мовного закону гімн Одеси, у якості якого рішенням Одеської міської ради затверджено "Песню об Одессе" з оперети Дунаєвського «Біла акація», і це змусило мене у черговий раз замислитися про ситуацію, що склалася сьогодні в Україні навколо мовного питання.

«Історії, які залишаться з нами…»
Напередодні Дня пам’яті та примирення в Україні та Дня перемоги над нацизмом у Європі у Другій світовій війні, 6 травня в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася презентація книжки «Історії, які залишаться з нами…» та зустріч з авторкою Вікторією Коритнянською, молодою талановитою письменницею, журналісткою, членом Одеської літературної студії «Зелена лампа».

Последние мониторинги:
00:00 06.05.2021 / Вечерняя Одесса
00:00 06.05.2021 / Вечерняя Одесса
00:00 06.05.2021 / Вечерняя Одесса
00:00 06.05.2021 / Вечерняя Одесса
00:00 06.05.2021 / Вечерняя Одесса


© 2005—2021 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2021 S&A design team / 0.029