ЗВЕРНЕННЯ ДО ПОБРАТИМІВ

Через чотири місяці українці відзначатимуть 30-річчя Незалежності України. Відзначатимемо у досить складних умовах російської гібридної агресії та в непростій економічній і соціально-політичній ситуації, обтяженій пандемією коронавірусу Ковід-19.

На початку 1990-х, на зорі Незалежності, ми мріяли про те, якою стане наша держава через 10—20 років, і мало хто міг собі уявити, що на 30-у році нашої державності ми зіштовхнемося з такими великими труднощами і проблемами в економіці, со-ціально-політичній сфері й у сфері безпеки. Напевно, найменше комусь із нас приходило в голову, що Росія розв’яже проти України загарбницьку війну, в якій загинуть і покалічаться десятки тисяч людей з обох сторін. Напевно, мало хто передбачав, що президент «братської» РФ офіційно стверджуватиме, що «Украина — это искусственное образование, которое не имеет права на существование». Що на 30-у році Незалежності нікуди не подінеться п’ята проросійська колона. Що закон про захист української мови введуть у дію лише два, а не 20 років тому. Що Україна все ще не наблизиться до вступу в Євросоюз та НАТО…

На жаль, економіка незалежної України й дотепер не піднялася на рівень розвитку радянської України 1991-го, коли, за даними Світового банку, наш ВВП становив 77,4 млрд. дол. у тогочасних цінах. Для порівняння: це було більше, ніж у тодішньому Ізраїлі (59,1 млрд. дол.). У 2016-у ВВП України зріс лише до 93,2 млрд дол., тоді як ВВП Ізраїлю за цей же період — до 318,7 млрд дол., і це при тому, що площа цієї маленької країни така, як площа нашої Кіровоградської (прикро, але й досі не перейменованої) області — 20 тис. кв. км, і розташована вона не на родючих чорноземах, а в пустелі. ВВП Польщі й Туреччини приблизно вдесятеро вищий від ВВП України. Наша економіка все ще не є самодостатньою, оскільки залежить від кредитів МВФ. За 30 років Незалежності в Україні так і не спромоглися побудувати нормальні дороги. Більшість з них — у жахливому стані. Комунальні тарифи і ціни на продукти зросли в десятки разів, чого не можна сказати про середньостатистичні зарплати та пенсії. Залишається високим рівень корупції в державних органах влади та суспільному житті. Дається взнаки непослідовність структурних реформ в економіці та судовій си-стемі, що призводить до відсутності справедливого, незалежного судочинства. Нікуди не подівся вплив олі-гархів на владу й політичні процеси в країні. За рівнем життя громадян Україна посідає одне з останніх місць у Європі. Сфери соціального захисту, охорони здоров’я, освіти й науки через недостатній рівень фінансування хронічно перебувають у стані занепаду. Всі ці проблеми роблять Незалежність України достатньо умовною і слабкою. Українці залишаються залежними від бідності, корупції, свавілля олігархів, неефективності та зловживання влади.

В Україні все ще не сформована єдина українська політичне нація. Прояви сепаратизму спостерігаються як на Сході, так і на Заході країни. Серйозною перепоною на шляху розгортання державотворчих процесів залишається те, що в суспільстві, політичних партіях і рухах досі нема згоди щодо того, яку державу ми будуємо, якою хочемо бачити Україну через наступні 10—20 років. Українська національна ідея, як об’-єднуюча, не є загальновизнаною. Українське суспільство залишається розділеним майже навпіл, умовно кажучи, по Дніпру: одна частина орієнтується на євроінтеграцію, інша — на зближення з Росією. Впродовж усіх років Незалежності зберігався вплив Кремля на українську владу. Російський капітал в Україні виконував і, на жаль, усе ще виконує свою деструктивну, підривну роль. Процес трансформації України від пострадянської республіки до розвиненої європейської держави розтягнувся на цілих 30 років, і кінця цьому процесу так і не видно.

І все ж, попри названі й неназвані проблеми, Україна має всі передумови для того, щоб значно покращити ситуацію в країні та вийти на новий, вищий рівень розвитку, чому, передусім, сприяє потужний, освічений людський потенціал. За роки Незалежності відбулося формування активного громадянського суспільства й становлення волонтерського руху. Вдосконалюються засади демократичного урядування та недопущення авторитаризму. Забезпечена свобода віросповідання, відбулося відновлення Православної церкви України та Української греко-католицької церкви. З перших років Незалежності законодавчо захищені права національних меншин. Іде відновлення історичної пам’яті, процес декомунізації. З року в рік посилюється планомірна реалізація євроатлантичного інтеграційного вектора у зовнішній політиці нашої держави. Впроваджуються механізми прозорості функціонування більшості держструктур. Створені національна поліція, нові антикорупційні правоохоронні органи та інституції (НАБУ, САП, НАЗК). Посилюється розвиток укра-їнського культурного середовища (мистецтво, кінематографія, література, культурні осередки та освітні платформи, розширення україномовного сегмента у ЗМІ).

Україна володіє третиною найбагатших у світі чорноземів. За роки Незалежності відбулося розпаювання колгоспних земель, ухвалено закон про приватизацію землі, який, щоправда, неоднозначно сприймається у суспільстві. Збережено виробничий потенціал і конкурентоспроможність у деяких галузях економіки (аерокосмічна, машинобудування, IT-сектор). Триває реформування оборонного сектора та відновлення боєздатності української армії, приведення її до стандартів НАТО. Вже маємо позитивні результати від Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. За підсумками 2019-го країни Європейського Союзу стали головним торговельним партнером України. У цьому році питома вага торгівлі товарами та послугами з ЄС склала 40,1% від загального обсягу. В рамках ринкової економіки створюються сприятливі умови для діяльності малого й середнього бізнесу, хоча, слід зазначити, цей процес відбувається дещо повільно та неоднозначно…

Сьогодні ми хочемо звернутися до тієї частини читачів і дописувачів «Чорноморських новин», яким за 60 і які пам’ятають серпень та грудень 1991 року, коли Україна здобула Незалежність після саморозпаду СРСР. І не тільки пам’ятають, а й виявили тоді громадянську позицію на підтримку Незалежності, брали участь у політичній діяльності — самостійно чи в складі національно-патріотичних рухів та партій. Наразі вже маємо десятки, якщо не сотні, наукових досліджень про здобуття Україною Незалежності в 1991-у, як і про пізніші перипетії, але, гадаємо, читачам «Чорноморки» було б цікаво ознайомитися саме зі спогадами учасників тих історичних подій на рівні сіл, районів, Одеси, нашої області, з тим, як ці події пройшли через їхні розум і серця, які були сподівання, очікування й розчарування. Видається, що особливого значення ці спогади набули б у разі їх документального підкріплення щоденниковими записами, фрагментами з опублікованих статей і партійних документів. Ми просимо наших побратимів поділитися своїми споминами й роздумами про цю епохальну в історії України подію і про прожиті нами 30 років в умовах незалежності — що нам вдалося і що ми втратили, яких допустилися помилок-прорахунків і що маємо робити далі для зміцнення Незалежності й суверенітету нашої держави.

Звісно, учасники боротьби за Незалежність України були різними й до 1991-го, мали різний життєвий досвід. Хтось із них ще задовго до цих подій не сприймав радянську владу і чинив їй опір своїми вчинками, своїм словом. І все ж більшість були радянськими людьми, які, критично сприймаючи радянську дійсність, сподівалися на її покращення-самовдосконалення й не уявляли собі, що великий Радянський Союз може так просто розвалитися. Думаємо, читачам газети було б цікаво дізнатися, як відбувалася їх доволі непроста трансформація від комуністів до націонал-патріотів, особливо в умовах Одеси та Одеської області, де серед значної частини місцевого населення досить відчутними були й залишаються прокомуністичні і проросійські настрої. Іншими словами: життя на зламі двох епох було великим випробуванням для багатьох людей. Частина з них сприйняла Незалежність з радістю і сподіваннями на становлення України як незалежної європейської, демократичної та заможної держави, інша частина не сприймає й до тепер, вважаючи, що всі проблеми посипалися саме внаслідок розвалу СРСР та «разобщения братских народов — русского, украинского и белорусского».

Ми маємо згадати тих діячів Одещини, які доклали багато зусиль до становлення Незалежності у нашому регіоні і в Україні. Як живих, так і тих, кого вже нема з нами.

У незалежній Україні відбулися дві революції — Помаранчева і Революція Гідності. Сподіваємося, що ті з наших побратимів, котрі брали в них активну участь, розкажуть на шпальтах «Чорноморки» про ці визначальні для нашої держави події. Вже восьмий рік триває російсько-українська війна на Донбасі. Тисячі захисників Вітчизни з Одещини брали і беруть участь у ній, більше сотні з них віддали свої життя за свободу й Незалежність України. Сподіваємося, що про них також напишуть до газети, а може, хтось із них відгукнеться і сам.

Відразу після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України 1 грудня 1991 року відбулося формування нових державних структур Незалежної України, в тому числі Збройних сил. Сподіваємося, що колишні офіцери й генерали, які служили в Одеській області, розкажуть про це. Вважаємо, це було б цікаво й повчально для нинішніх військовослужбовців-земляків, курсантів Військової академії, Інституту Військово-Морських сил НУ «ОМА», ліцеїстів Військово-морського ліцею.

На нашу думку, важливо поєднати спогади про початок розбудови Незалежності України із сьогоденням, об’єктивно оцінити як наші здобутки-досягнення, так і невдачі-поразки впродовж 30 років. А головне — спрогнозувати можливий розвиток нашої держави на ближчу перспективу й порадити, як ми, наші діти та онуки маємо виправляти прорахунки і недоліки. При цьому слід критично оцінювати діяльність не лише наших шести президентів, наших урядів та обласного керівництва, а й власну, відповідаючи на питання, що кожен з нас, у міру своїх сил та можливостей, зробив і робить задля зміцнення Незалежності нашої Української держави. Бо, не забуваймо: Незалежність — це, передусім, ми з вами, це всі патріоти України. А нас багато і нас не подолати!

Олексій ВОЛОВИЧ,

кандидат історичних наук,

член Спілки офіцерів України,

дипломат, керівник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень у 2003—2011 рр.

Валерій ШВЕЦЬ,

доктор фізико-математичних наук, професор,

член проводу Одеської обласної організації Народного руху України

в 1993—2002 рр., голова організації в 1994—1996 рр.