Неоголошена війна на Донбасі триває вже майже вдвічі довше, ніж Друга світова, і путінська Росія продовжує блокувати перспективи мирного врегулювання цього кровопролитного конфлікту. З його початком, у лютому 2014 року, тисячі молодих українців пішли захищати Батьківщину від осатанілого й підлого ворога. Чимало жителів нашої Любашівщини воювали в АТО, а нині відстоюють нашу Незалежність на східних рубежах країни у складі ООС. Серед них — багато жінок і дівчат.

Недавно Верховна Рада підтримала законопроєкт №2325, який перейменовує День захисника України, що відзначається 14 жовтня, на День захисників та захисниць. Бо ж наразі військову службу в наших Збройних Силах проходять близько 32 тисячі жінок, і їх серед захисників дедалі більшає.

У Любашівському військкоматі розповіли, що зараз близько 20 наших землячок нарівні з чоловіками служать у ЗСУ. Дехто воює в окопах на Донецько-Луганському плацдармі. Є серед них й офіцери. Це, зокрема, лейтенант Ганна Левицька з Маловасилівки — цьогорічна випускниця Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

— У нашому випуску було 48 дівчат. Вони, як і я, мріяли стати офіцерами. Й ось позаду залишилися напружені роки навчання, попереду — важкі будні військової служби, — розповіла лейтенант Левицька. — Скажу відверто, що труднощі мене не лякають.

На випускному параді начальник Національної академії Сухопутних військ генерал-лейтенант Павло Ткачук у напутніх словах новоспеченим офіцерам сказав, що «на ваших плечах — золоті офіцерські погони. Вони — символ звитяги всіх поколінь захисників нашої землі, мужності та героїзму сучасних українських вояків, які боронять незалежність і територіальну цілісність нашої держави».

Випуск молодих офіцерів відбувся у червні, й наша юна землячка вже влилася у 24-й штурмовий баталь-йон «Айдар». Служить на посаді заступника командира батареї з морально-психологічного забезпечення. І, не сумніваюся, виправдає своє офіцерське звання.

Її сестра Наталя з липня 2020-го проходить військову службу за контрактом. І вже побувала на передовій. Вона – геодезист, тобто навідник реактивних артилерійських батарей. Учасниця бойових дій Наталя Левицька, як і її сестра Ганна, також мріє здобути офіцерське звання у Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Їхня мати — сержант Наталя Левицька — санінструктор 24-ї механізованої бригади імені короля Данила. Вона вже врятувала життя багатьом своїм побратимам, надаючи їм, пораненим, першу медичну допомогу на передовій.

Не хоче відставати від сестер і брат – молодший сержант Іван Левицький, який служить на посаді начальника радіостанції. Наступного року також планує скласти іспити до військової академії. Ще один нащадок роду Левицьких – Ігор –пов’язав свою долю з морською піхотою, має звання старшого матроса й вирішив продовжити навчання у сержантському коледжі.

Їхній батько – Михайло Левицький – кілька років тому теж поповнив лави одного з одеських підрозділів морської піхоти. Отримав звання майстра-сержанта (по-старому — старшого прапорщика).

— Так розпорядилася доля, що майже вся моя родина складається з військових. А віднедавна ще й молодший брат Ігор отримав звання старшого прапорщика. Мабуть, гени предків взяли своє, бо в нелегкі для Вітчизни часи Левицькі споконвіків бралися за зброю, щоб захистити від ворогів свою землю, — сказав у розмові Михайло Левицький.

Любашівська територіальна громада.