30 вересня у нашій державі відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Уперше за багато років Петродолинська сільська бібліотека не святкуватиме його галасливо-весело змішаною дитячо-дорослою аудиторією. Її, бібліотеки, разом із сільською бібліотекаркою, тобто зі мною, просто не існує…

Бібліотека у селі — із 1948 року. У 1979-у розташувалася в приміщенні нового будинку культури, тоді ж увій-шла до складу Овідіопольської ЦБС. Починаючи із 1983-го, була однією з найкращих у районі. Про заходи, які проводилися для жителів Петродолинського (дорослих і дітей), розповідають шість томів папок історії книгозбірні, що збиралися завідувачками Ольгою Олексіївною і Заліною Хасанівною. Жили матеріально багато й комфортно, співпрацюючи з гуртками будинку культури та школи.

Провідним напрямком масової роботи бібліотеки була пропаганда літератури та минувшини рідного краю. Проводилися зустрічі з письменниками, істориками, презентації їхніх творів. Так, у різні часи у нас відбулися неодноразові презентації книжкової серії «Берег Овідія» за участю краєзнавців-патріотів Овідіопольщини В. Левчука, С. Аргатюка, І. Русєва, зустріч з авторами збірки «Виноградний дощ» А. Ройченком, М. Ліщенко, В. Груднєвим, О. Тельпіс, М. Деревенчою, а підтримував їх поет С. Стриженюк. Побували в нашому селі одесити: дитяча письменниця С. Зубко, воїн-афганець і поет М. Кучеря, шевченківський лауреат В. Рутківський, повний кавалер ордена «За заслуги» О. Різників, представники чорноморського літературного товариства «Сузір’я», поет, волонтер В. Демиденко, керівник Південного відділення Інституту національної пам’яті України, воїн-доброволець С. Гуцалюк, казкарка Л. Матвієнко і членкиня НСПУ, жінка, яка за активну просвітянську роботу нагороджена медаллю «Будівничий України», В. Сидорук…

Утім, повернуся у часовому просторі трішки назад до наших проблем. Улітку 2007 року у зв’язку з капітальним ремонтом приміщення будинку культури бібліотеку виселили за його межі, і на прохання голови Овідіопольської РДА Н.А. Чегодар її прийняла під свій дах місцева середня школа. Весь книжковий фонд, який тоді нараховував 16 тисяч екземплярів, не вміщався в одній класній кімнаті, тому йому визначили місце у підвальному приміщенні бойлерної. Ми всі сподівалися, що це тимчасово…

А тепер — про нинішнє. У результаті реформи з децентралізації село Петродолинське перейшло до Великодальницької громади, а я як завідувачка сільської бібліотеки-філії наказом директора Овідіопольської ЦБС звільнена «за згодою сторін» з 18.01.2021 р. Наївно чекаю вирішення тієї «згоди», вже з боку Великодальницької сільської ради. Чекаю місяць, другий, третій… Уже й пів року пролетіло. Кілька разів зверталася до голови Великодальницької сільради Дениса Григоровича Ткаченка з питанням: як бути і що робити? Він невтішно розводив руками, посилаючись на правові порушення при передачі. Далі кілька разів особисто зверталася у методвідділ обласної бібліотеки ім. М. С. Грушевського, в телефонному режимі спілкувалася з провідними фахівцями департаменту культури ОДА. Там мені порадили написати листа у Міністерство культури та інформаційної політики.

Замість листа я зателефонувала на урядову «гарячу лінію». Не для того, щоб на когось скаржитися, а щоб, врешті-решт, знайти вихід з непростої ситуації — як зберегти книгозбірню в нашому селі та що робити з моїм «золотим», як я його називаю, читацьким активом?

Незабаром, незадовго до Дня Незалежності, приїхали троє. Крім великодальницького сільського голови, двох я не знала, а самі вони не назвалися. За моїм розумінням, вони приїхали готувати відповідь щодо мого дзвінка на урядову «гарячу лінію». Спочатку я запросила їх у те підземелля, де ще в 2007-у була складена частина книг. З минулої зими, коли школа перебувала на карантинно-дистанційному навчанні й приміщення не опалювалося, книжки набрали плісняви та неприємного запаху. Звичайно, побачене шокувало присутніх. Але не моя в цьому вина, що книжки в такому стані.

Піднявшись у приміщення бібліотеки, я надала за вимогою такі документи: п’ять інвентарних книг, за якими ведеться кількісний облік книжкового фонду, книгу сумарного обліку бібліотечного фонду і книгу обліку майнових матеріальних цінностей від Петродолинської сільської ради і від Овідіопольської ЦБС на 01.01.2021 р. Все майно є.

Як школярка отримала «домашнє завдання»: зробити повний переоблік книжкового фонду, того, що в підземеллі, — тільки «нехай школярі й депутати допоможуть усе повиносити звідти». А куди ж, цікаво, його повиносити? Просто неба? Ще про деякі нюанси нашого спілкування з членкинями комісії розповідати вже не буду. Але я все сподівалася, що вони хоч запитають, як же тепер відбувається спілкування на лінії «бібліотека — читач (користувач)»? Що відповідати на допитливі дитячі оченята: «А чому ми не можемо взяти потрібну книжку?». І що казати людям із 20 — 30-річним читацьким стажем на запитання «Чому бібліотека досі не працює у звичному режимі?»…

Й ось уже після 1 вересня мені на-дійшов лист від Великодальницької сільської ради з управління освіти, культури, молоді та спорту. Це була відповідь на моє звернення на урядову «гарячу лінію». Тепер уже я була в шоковому стані. Такої образи і морально-емоційного приниження за всі роки праці ні від кого не отримувала. Прочитайте, будь ласка, абзац 4-й листа. І що особливо боляче — це підпис під листом: його поставила людина, яка ніколи й ні разу не була в Петродолинській сільській бібліотеці!

Як своєчасно й сучасно підходять до мого теперішнього стану душі слова поета Олекси Різникова:

Шукання Правди і Добра,

Мозольний мозок, збиті ноги

І решето душі від ран.

Де край тому?.. Немає краю…

Але мої «ходіння по муках» і на цьому не завершилися. Адміністрація школи просить звільнити приміщення, бо воно їм потрібне для облаштування нового, сучасного кабінету хімії. Ну що ж, за народною приказкою: з чужого коня треба злазити серед дороги… А куди вибратися? І яким чином? Майно так ніким не перевірене і не прийняте, місцевий старостат не має коштів на незавершений ремонт будинку культури, а депутатський тріумвірат (їх, петродолинських, у Великодальницькому депутатському корпусі троє) продовжує жити за принципом «моя хата скраю»… Та і я все-таки вже дев’ятий місяць ніхто… Тому можна мене і неробою, і транжиркою державного майна показати…

Ольга ГЛУШЕНКО, ветеран праці, колишня завідувачка Петродолинської

сільської бібліотеки, володар медалі «За працю і звитягу».

P.S. Прізвища всіх осіб, які згадуються у листі, не вказую з етичних міркувань: одні з них шановані і знані люди, інші — посередині свого трудового шляху…

О.Г.

Великодальницька територіальна громада,

с. Петродолинське.

Від редакції. В листі-відповіді, який згадує авторка цього звернення-болю, йдеться про те, що: «Ра-йонні та обласні ради зобов’язані прийняти рішення про передачу об’єктів спільної власності до комунальної власності за зверненням відповідної сільської, селищної або міської ради» (цитата з листа, підписаного заступником начальника профільного управління Великодолинської сільської ради, яка, власне, й мала б подати клопотання про передачу активів бібліотеки).

А в тому абзаці, який найбільше вразив пані Глушенко, написано: «…встановлено факт відсутності інвентаризаційних описів, незадо-вільний технічний стан об’єкта передачі, виявлено ряд порушень. Наразі майно не підлягає передачі через відсутність первинних документів, облікових регістрів (цитуємо дослівно. — Прим. «ЧН») та інших документів, у яких зазначено вартість його придбання».

На одній із світлин, наданих редакції Ольгою Олексіївною, — брошурована історія бібліотеки, починаючи із 1948 року, та інвентаризаційні зошити, на іншій — стелажі сільської книгозбірні, один з яких присвячувався 80-літтю журналіста і письменника, нашого «чорноморця» і друга петродолинських книголюбів Романа Кракалії.

А ще Ольга Глушенко надала «ЧН» список з підписами петродолинців, які просять зберегти бібліотеку й відновити її повноцінну роботу. Один із підписантів на полях аркуша наголосив: «Жити без книги, бібліотеки — не мислимо».

А як мислять ті, хто нині приймає рішення як у Великодальницькій сільраді, так і в інших громадах області (про байдуже, а іноді й варварське ставлення до сільських бібліотек «ЧН» у же не раз повідомляли)? Як думають депутати вищих рівнів, за яких голосували люди, котрі не мислять свого життя без книги?

«Чорноморські новини» завжди відкриті до дискусії і запрошують усі зацікавлені сторони висловити свої позиції щодо порушеної проблеми.