За часів СРСР базові сільгосппідприємства практично повністю опікувалися розвитком інфраструктури сіл. Скажімо, у Долинському, про яке й піде мова, будівля амбулаторії зведена колись за кошти колгоспу «Комуніст». З розвалом радянської імперії й реформуванням (на жаль, непродуманим і безсистемним) аграрної галузі почали розвалюватися й великі, економічно міцні колективні та державні господарства. Їм уже було не до допомоги сільським громадам — самі дихали на ладан. А в сільських радах, як завжди, на розвиток інфраструктури, допомогу освітнім, медичним, культурним закладам грошей — що кіт наплакав. Тому рідко кому вдавалося утримувати в належному стані будинки культури, бібліотеки, школи, ФАПи тощо. Так було і так, як не сумно це визнавати, є й нині по всій Україні. Зокрема й у Долинському.

Щоправда, останнім часом тут, як і в інших селах, з місцевого бюджету виділяють певні кошти на впорядкування тих же доріг, освітлення вулиць і т.п. 2019-й, наприклад, у Долинському пройшов під гаслом «Соціально-культурним об’єктам села — підтримка сільської ради». Тоді впродовж року багато що зробили: полагодили водопровідні свердловини та залізобетонні колодязі, надали, хоч і невелику, допомогу дитячому садку, будинку культури, школі, відремонтували центральну алею (на це пішло 804 тис. грн), автостанцію (117 тис. грн, свердловину «Північна» (499 тис. грн).

Робота з благоустрою села активізувалася після децентралізації. Але, як завжди, грошей на всі потреби замало. Тому адміністрації бюджетних установ та організацій змушені звертатися до місцевих підприємців та керівників базових сільгосппідприємств. І багато хто з них, з огляду на свої можливості, відгукується на ці клопотання, бо благодійність для них є нормою життя. До таких належить і власник групи компаній «Трансшип», співзасновник ТОВ «Долинське-Нова» Андрій Іванов.

— На початку жовтня 2019-го, коли вийшла з ладу свердловина «Північна», звідки надходила вода в дитячий садок «Ромашка», — розповідає колишній сільський голова Віктор Готка, — я звернувся за допомогою до Іванова. Буквально через кілька днів він виділив кошти, і на подвір’ї дитсадка пробурили свердловину — так у «Ромашці» з’явилася своя вода. За особисті кошти бізнесмена того ж року зробили ямковий ремонт дороги від Рені до зернотоку. Андрій Ігорович неодноразово виділяв спецтехніку для земляних робіт у Долинському, допоміг закупити фіранки для того ж дитсадка, а деяким тяжкохворим — у придбанні дорогих ліків. Коли два роки тому через посуху «згорів» весь урожай кукурудзи, передав пайовикам і працівникам ТОВ «Долинське-Нова» 100 тонн зерна кукурудзи і по 25 кілограмів борошна на пай.

— Андрія Ігоровича я особисто не знаю, але від багатьох давно чув, що ця людина володіє рідкісними для нашого часу якостями, — каже настоятель місцевого храму протоієрей Михайло. — У нього нема гордині, нема прагнення до слави. А це найкращий показник душевної чистоти. Щиро вдячний йому за фінансову допомогу і всьому селу, і нашому храму. Сам я за допомогою до нього не звертався. Про те, що я збирав гроші на ремонт їдальні при церкві, він, як з’ясувалося, дізнався від менеджерки ТОВ «Долинське-Нова» Олени Медведик і за кілька днів виділив необхідну суму. Ми всі молимося й молитимемося за його здоров’я і за здоров’я всіх людинолюбців, які підставляють своє плече нужденним, важкохворим.

Такі доброчинці повертають у наше життя нині, на жаль, призабуті слова «щирість», «обов’язок, «гідність», «відповідальність», «порядність». Благодійність від душі, а не для особистого піару свідчить, насамперед, про культуру тих, хто ділиться з ближнім. Не важливо, скільки хто віддав комусь іншому чи на спільну добру справу. Важливо внутрішнє усвідомлення необхідності такого вчинку. Як і сприйняття очевидної, безсумнівної істини: велика річка складається з маленьких струмочків.

«Ми й надалі, зважаючи на свої можливості, допомагатимемо селу і людям. Головне — щоб росла економіка підприємства, щоб воно міцно стало на ноги. Завжди підтримуватимемо і місцеву школу», — запевняв мене два роки тому Андрій Іванов. І підтримував. От і зовсім недавно за його дорученням уже згадана менеджерка Олена Медведик передала місцевому освітньому закладу черговий подарунок — комп’ютер і два ноутбуки.

«Ми щиро вдячні Андрієві Ігоровичу за таку підтримку. Ця оргтехніка потрібна нашій школі завжди, а зараз, коли навчання учнів проводиться дистанційно, —особливо, — каже директорка Долинської школи Маріанна Черня. — І це, зазначу, не перший його подарунок. Зокрема, він виділяв кошти для ремонту коридору в школі. Ми щиро вдячні йому за розуміння й постійну допомогу. Іванов — мудрий керівник і щедрий меценат. Побільше б таких і в Долинському, і в усій нашій країні. Але, на жаль...».

Згоден з директоркою школи. На жаль, меценатство у нас, за рідкісними винятками, не надто поширене. Зазвичай спостерігаємо протилежне: чим більший статок — тим людина жадібніша. Ті, хто живе на одну зарплату чи пенсію, не вагаючись можуть свої останні кровно зароблені або відкладені «на чорний день» віддати тим, хто їх потребує більше, а от від злодіїв-олігархів допомоги-порятунку не дочекаєшся. Свою «благодійність» вони демонструють хіба що під час передвиборних перегонів. І на цьому, буває, не лише піаряться, а й намагаються заробити.

До речі, у цивілізованих країнах спонсорство є нормою життя. Не тільки багаті, а всі порядні люди вважають цілком природним 10 відсотків свого часу або грошей спрямовувати на добрі справи — допомогу нужденним чи підтримку перспективних проєктів. Така практика там популярна серед усіх верств населення — і серед небагатих, і серед людей середнього достатку, і серед заможних, включаючи найбагатших. Але це вже, як то кажуть, тема для окремої статті.

Петро ХАДЖІ-ІВАН.

Ренійська ОТГ,

с. Долинське.