ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
Последнее видео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:
 




І В ЕСТОНЦІВ НАУЧАЙТЕСЬ...
07.01.2022 / Газета: Чорноморські новини / № 1-2(22324-22325) / Тираж: 8525

Досвід Естонії — найуспішнішої країни з числа колишніх радянських республік — нещодавно вивчали одеські журналісти. У гості до морської столиці України завітали Катрі Райк — міський голова Нарви та Андо Ківіберг — колишній міський голова Вільянді (2013 — 2019), провідний експерт Естонського центру східного партнерства. Зустріч відбулася у форматі колективного інтерв’ю.

Спочатку естонські гості розповіли про себе.

Катрі Райк (1967 р.н.):

— Я історик за фахом. У своєму житті встигла побувати викладачем університету в Тарту, директором коледжу в Нарві, віцеканцлером Міністерства освіти та науки Естонії, ректором Академії внутрішніх справ, міністром внутрішніх справ, депутатом Рійгікогу (парламенту Естонії). Із грудня 2020 року — мер Нарви.

Нарва — третє місто Естонії (57 тисяч осіб). Ми — маленька країна, з населенням 1,3 мільйона, де майже всі знають одне одного. З Андо ми знайомі з часів студентства. Нарва розташована на самому кордоні Естонії з Росією, це початок або кінець Європейського Союзу, як кому подобається. 2014-го до нас прибула сила-силенна журналістів з усього світу, які цікавилися, чи Нарва буде наступною після подій у Криму й на Донбасі. Думаю, що наш досвід і наша ситуація, де 96% жителів міста розмовляють російською, стане для вас у нагоді. Також вас може зацікавити, як у нас вирішуються питання мови та громадянства. Забігаючи наперед, скажу, що на людському рівні в нас усе гаразд.

Андо Ківіберг (1969 р.н.):

— За фахом я викладач музики, вокаліст, за другою освітою (Тартуський університет) — державний управлінець. Два роки був заступником головного директора департаменту пам’яток старовини. На посаду мера потрапив майже випадково: моя партія через один скандал втратила свого кандидата, перед фінішем його терміново замінили мною, і я несподівано, з великим відривом, переміг конкурентів. Погодився бути мером лише на один термін, бо мені більше до вподоби моя професія. Я займаюся організацією найбільшого в країнах Балтії «Вільянді фолк-фестивалю». Окрім того я засновник Центру фольклорної музики Естонії у Вільянді, який працює для всієї держави, підтримує вчителів музики, організовує концерти. У нас є чудовий концертний зал та музична бібліотека.

— Коли вас обирали, чи не було шпильок від конкурентів, що ви, мовляв, музикант і не справитеся з містом?

— Звісно, були. Мені закидали, що я не господарник і нічого в цьому не тямлю. Та я мав аргумент, адже з 1993 року організовую великий музичний фестиваль, а це — логістика, будівництво, техніка і бюджет. Я займався спорудженням Центру фольклорної музики, а це масштабна будів-ля з концертним залом на 400 місць, загальною площею 1800 кв. м.

Тож моїм суперникам було занадто важко переконати виборця в тому, що я нібито не розуміюся на будівництві.

Я дуже люблю моє старовинне, середньовічне місто, яке розкинулося на мальовничих пагорбах над озером. В Естонії чотири міста були членами Ганзи — могутнього торгового союзу: Таллінн, Пярну, Тарту і наш Вільянді. Ми розташовані на середньовічному торговому шляху між Німеччиною та Московією.

Сьогодні в місті працюють металообробні підприємства, виготовляються якісні меблі, вікна й двері. Після повернення виробництва з Китаю значно зріс випуск ковдр і подушок, якими традиційно славиться Вільянді.

ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ І ЯК ПОВЕРНУТИ ЗАРОБІТЧАН?

— Які джерела доходу мають ваші муніципалітети?

Андо Ківіберг: — Місцевий бюджет формується здебільшого з відрахувань із заробітної плати. Із 20% прибуткового податку з працівника 12% залишаються на тій території, де він працює. Крім цього, кожен муніципалітет за законом має право взяти кредит у комерційному банку. Його розмір не може перевищувати 65% річного доходу місцевого бюджету. При цьому за рік банку треба виплатити лише від 1 до 5%. А ще допомагає Євросоюз. Можна виграти грант, якщо допомога піде на розвиток соці-альної інфраструктури. Свого часу Естонія цим активно користувалася, спрямовуючи ці кошти на об’єкти освіти та охорони здоров’я. Тому в країні так багато сучасних дитячих садків, шкіл і лікарень. Завдяки підтримці Європейського Союзу в країні побудована нова система водопостачання та очищення стоків. Вода вже не така, як у 1999 році, коли через її низьку якість в Нарві не можна було випрати білі речі. Економіка Естонії щорічно зростає.

— Відомо, що багато естонців працюють в інших країнах ЄС, а дехто туди переселився…

Андо Ківіберг: — Так, коли ми вступили до ЄС, багато наших чоловіків поїхали на заробітки в Норвегію та Фінляндію — працювати на будівництві чи водити вантажівки. Половина водіїв автобусів у Гельсінкі — естонці. Сім’ї ж залишалися самі. Зараз чимало наших громадян повертається. Життя в своїй країні завжди щасливіше, ніж десь далеко, серед чужих людей. За статистикою, маємо тенденцію приросту населення, зумовлену реіміграцією. Повертаються, зокрема, й тому, що в нас дуже сильна система освіти, ми отримуємо високі результати на міжнародних тестах, а відтак батьки дбають, щоб їхні діти здобували естонську освіту. В останні роки ми створили умови, щоб чоло-віки й батьки поверталися додому. Розвиток робочих місць у регіонах для нас дуже важливий.

СКІЛЬКИ ГЕНДЕРУ ПОТРІБНО ДЛЯ ЩАСТЯ?

— Як у вас з гендером? Чи жінок і чоловіків у владі має бути порівну? Чи, може, є інші квоти й обмеження?

Катрі Райк: — Це хороше питання, але в нас нема жодних квот, і маю надію, що їх ніколи й не виникне. У Рійгікогу — нашому парламенті — 101 депутат, з яких 27 жінок. У північних країнах — Данії, Швеції, Фінляндії, яких естонці мають за приклад, — ставлення до гендеру в політиці сер-йозне, в нас з цим дещо простіше. Ми часто чуємо: «Голосуйте за жінок!», «Жінки більше потрібні!», «За рівновагу в політиці!». Це все так. Та особисто я не вірю, що в маленькому суспільстві за допомогою квот можна щось вирішити, чогось досягти.

Я очолювала Академію внутрішніх справ, займалася підготовкою полі-цейських і рятувальників. Спочатку на мене дивилися трішки здивовано, мовляв, звідкіля ти, квіточко, сюди потрапила? Та я заставила себе поважати, а коли відкрила рота, чоловіки змовкли. Я була міністром внутрішніх справ Естонії, там також спершу дивилися на мене зі здивуванням: «Звідки взялася на нашу голову ця жінка середнього віку, не дуже тендітна, й чого їй від нас треба?». Для жінки в політиці дуже важливим є вигляд — вага, зачіска, фасон та колір сукні. Жінкам у політиці значно важче, ніж чоловікам, але квоти тут не допоможуть, я в таке ніяк не вірю. Серед депутатів міської ради Нарви жінки становлять десь третину.

ЯК ВОНО, БУТИ МЕРОМ НАРВИ?

— Перед нами — мери двох дуже різних міст. Один з них, Андо, перебуває в комфортних, майже тепличних умовах, а Катрі, етнічна естонка, очолює місто, де 96% російськомовного населення. Катрі, коли ви опиняєтеся у колі мерів-естонців, вони, напевно, вам співчувають. Як воно, бути мером Нарви?

Катрі Райк: — Іноді співчувають. Я оселилася в Нарві 22 роки тому, коли тут відкрили філію Тартуського університету. Мала тоді 30 років. Моя держава відновила незалежність, мені стало скучно в Тарту, захотілося пригод. Минув час, мене обирали мером, і до моєї кандидатури було дві найбільших претензії: перша — що я естонка, а друга — що я народилася в Тарту, тобто не з місцевих. А ще їх бентежило моє ставлення до 9 травня. Тут це надзвичайно чутлива тема. Я з типової естонської родини: половина моїх дідів-прадідів у Другу світову опинилася на німецькій стороні, а половина — на радянській. Моїх дідуся з бабусею 1941 року розстріляли німці, дідусь не був комуністом, був просто активною людиною. Це складна, але дуже типова естонська сімейна історія.

Я вирішила 9 травня не ховатися від людей. У нас, у Нарві, були мери, які їздили відзначати цю дату до Росії та, обвішані георгіївськими стрічками, марширували вулицями Пітера, були й такі, хто здаля спостерігав за тим, що відбувається. У мене — третій варіант: я, мер цього міста, пішла разом з народом, поклала вінок, стояла поруч з генконсулом Російської Федерації. Отже, вінок я поклала, була в червоній сукні, промови не виголошувала. Ми всі розуміємо, що це кінець війни, кінець жахіття, це для нас усіх важливо. Також 9 травня ми вперше в Нарві відзначили День Європи. У міський простір ці обидва свята помістилися. Звісно, була дискусія, до мене було чимало запитань як від естонських, так і від російських медіа. Проте, як би не коментували, я там була і крапка.

Ви чуєте, що російською я розмовляю з великим акцентом і з помилками, але одна з моїх ініціатив припала до душі більшості містян.

КОРАБЛИК, ЯКИЙ ЄДНАЄ

Катрі Райк: — За 13 кілометрів на північ від Нарви є курорт Нарва Йиесуу, з широкими пляжами з білого піску, розташований на березі Фінської затоки. Місто Нарву з цією чудовою місциною впродовж 150 років сполучав кораблик (річковий трамвай). Маршрут відкрили ще 1872-го, а проіснував він до середини 1990-х з перервами на Першу та Другу світові війни. Його не було лише останніх 20 років. Ми відновили популярний рейс — це моє досягнення. Цей кораблик — наша історія. Сьогодні він іде вздовж кордону Європейського Союзу і Російської Федерації. В Естонії такі прогулянкові судна є лише в Пярну і Тарту. Це магніт для туристів, наш річковий трамвайчик «Кароліна».

Бізнесмена, який придбав кораблик, я «мотивувала» своїми безперервними дзвінками. Але за зроблене для міста безмежно вдячна йому. Щотижня я проводжу на «Кароліні» одну безкоштовну екскурсію тривалістю годину й 15 хвилин. Я — історик за фахом, розповідаю в мікрофон цікаве з історії Нарви, це моя тема. Щоразу мене слухає понад 100 людей, які потім кажуть: «Диви, вона ж любить Нарву, навіть російською розмовляє». Через такі екскурсії я знайшла шлях до сердець людей, адже цей кораблик був частиною їхньої ностальгії. Він ходив тут у радянські часи, а тепер повернувся. Зустріла якось на палубі подружжя, яке познайомилося на кораблику ще в 1969-у, мені тоді два рочки було. Тому цей корабель — хороший символ часу, ностальгія, якій 150 років. Люди, яким зараз 50, з трепетом згадують свої випускні вечори, весілля чи літо, проведене в піонерському таборі.

Кожне естонське місто бореться за свого туриста, намагається створити цікавинку для нього. І якщо Вільянді приваблює туристів музичним фольклорним фестивалем, то наш туристичний магніт — річковий трамвай «Кароліна». А ще з його палуби видно два береги — естонський і російський. Цей кораблик поєднує часи: це й період царської Росії, і період Естонської республіки 1920 — 1930-х, і період СРСР. З кожного з тих часів у людей є позитивні спогади.

Андо Ківіберг: — Так, радянські часи — це втрата нашої самостійності, було багато несправедливості, але… Я дедалі більше вірю у людей, які за своєю натурою є творцями-будівниками, які борються за щось, а не проти чогось. Бо, як на мене, це набагато конструктивніше. Безперечно, боротися необхідно, коли на тебе чи на твою країну напали, коли інших варіантів нема. Але в мирний час варто зосередитися на розвитку. На тому, що людей об’єднує. Ностальгія. На протилежному березі від Нарви — Росія, містечко Івангород Ленінградської області. Місцеві люди звикли їздити й ходити на той бік: перейшов міст, а в них деякі товари дешевші, ніж у нас (алкоголь, тютюнові вироби, пальне. — Прим. авт.). Водночас, вони бачать, як живуть люди в ро-сійському Івангороді, а різниця між рівнем життя тут і там величезна — вона на нашу користь.

ЩО З ВІЗАМИ?

Катрі Райк: — Візи є. У самому центрі Нарви, перед в’їздом на міст, розташований прикордонний перехід. КПП зі шлагбаумом, тут проходить державний кордон. Серед жителів Нарви 48% — громадяни Естонії, 36% — громадяни РФ та 13,6% — особи без громадянства. Останні, на відміну від інших, можуть безперешкодно переміщатися без віз як до Росії, так і до ЄС. Наприклад, людина, син якої живе в Пітері, а донька — в Берліні, може до обох їздити без візи. Декому просто не потрібне естонське громадянство. У них є лікувальна каса, право на освіту та працю (крім державної служби). Негромадяни не мають права голосувати на парламентських виборах. Вони не мають права обиратися, а голосувати можуть лише на місцевому рівні, тобто місцеву владу в Нарві обирають громадяни Естонії, громадяни Росії і негромадяни, а балотуватися можуть лише громадяни Естонії. Це не загальноестонська ситуація — це Нарва. Всього в Естонії 28% російськомовного населення (сюди входять росіяни, деякі українці, білоруси, татари та інші, хто вдома спілкується російською). Подвійного громадянства в Естонії нема. Стати громадянином можна, склавши іспити на знання естонської мови та конституції країни.

Андо Ківіберг: — Ми дуже ліберальна країна. Вважаю неправильним, що в Естонії російські громадяни мають право голосувати. Щоб отримати ці голоси, у передвиборній кампанії деякі політики часто використовують речі, вкрай небезпечні для нашого суспільства. У сусідній Латвії не можливо, щоб ти мав російське громадянство і голосував на місцевому рівні. Хочеш обирати — стань громадянином Латвії.

Катрі Райк: — А я, навпаки, нічого жахливого тут не бачу, позаяк ці люди обрали Естонію своїм місцем проживання, це місто — і їхнє. Коли ми їх виключаємо з міського життя, це також недобре.

Далі Катрі звернулася до свого колеги Андо:

— Знаєш, коли в Нарві все добре, в тебе у Вільянді також буде спокійно.

«А ДЕ У ВАС «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»?»

Катрі Райк: — Як я вже згадувала, 2014 року, одразу після російської окупації Криму, журналісти провідних світових ЗМІ примчали до нас, цікавлячись, чи буде Нарва наступною. Ми за це, чесно скажу, їх ненавиділи. Вони запитували: «А де у вас «зелені чоловічки»?». Ми відповідали: «Нема й не буде!». Інші типові запитання: «Покажіть мені людину без громадянства і людину з громадянством» або «Покажіть мені естонця з Нарви», «Як після останніх подій змінилися відносини між естонцями й росіянами?». Насправді, після вторгнення Росії в Україну навіть стосунки у багатьох сім’ях змінилися, залежало, звідки люди родом. Нарва — найбільш російськомовне місто Європейського Союзу. Перші тижні тут справді була напруга, були особи, які погрожували: «Ось скоро прийде Путін і покаже тобі твоє місце!». А я питала: «А звідкіля Путін знає, що ви росіянин, а я естонка?». А через кілька тижнів усе втихомирилося, і ми далі живемо спокійно.

ЯК ЗДОЛАТИ КОРУПЦІЮ?

Андо Ківіберг: — За корупцію, якщо впіймають, неодмінно посадять. В Естонії нульова толерантність до корупції. Чому? Бо корупція заважає нормальному життю. У нас — ринкова економіка, а це означає, що конкуренція повинна бути чесною. Лише той, хто пропонуватиме найбільш які-сну послугу чи товар за доступнішими цінами, отримає свій прибуток. А корупційні дії знищують ринкову систему, унеможливлюють чесну конкуренцію. Хтось отримує монополію, і йому стає ліньки старатися й розвиватися. Корупція не допомагає, а жахливо шкодить. Наприкінці 1990-х менталітет естонців змінився. До цього, як і скрізь на посткомуністичному просторі, поліція брала хабарі на дорогах. Її ряди очистили, збільшили зарплату. Те ж саме із суддями: одних зняли з посад, інших — посадили.

Катрі Райк: — Коли я була членом парламенту, керувала антикорупційною комісією. Справді, корупціонерів посадили, це допомогло. Одним із символів неприйняття естонцями корупції стала недорога кавоварка, яку взяв додому один з міністрів. Суспільство обурилося, а міністр покинув свій пост.

Наприкінці зустрічі Катрі Райк звернулася до журналістів з такими словами: «У боротьбі з корупцією дуже важливо, щоб на неї чесно й швидко реагували медіа. На їхньому боці — закон, який забороняє чиновникам щось приховувати, коли до них звертаються журналісти».

Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку «Протидія дезінформації на півдні та сході України» за підтримки Європейського Союзу.

Автор: Володимир ГЕНИК

Поиск:
расширенный

Артём Филипенко
ТУРЦИЮ НЕ МОЖЕТ НЕ ВОЛНОВАТЬ СИТУАЦИЯ НА ЧЕРНОМ МОРЕ — эксперт
Интервью Eurasia Diary с экспертом Национального института стратегических исследований (Украина) Артемом Филипенко

Парижcкие выставки: коллекция Морозовых и Musée Marmottan Monet
Конец 2021 — начало 2022 года ознаменовалось проведением в Париже уникальных художественных выставок. О наиболее впечатляющих рассказывает побывавшая на них корреспондент ИА «Контекст-Причорноморье».

Последние мониторинги:
00:00 26.01.2022 / Одесская жизнь
00:00 26.01.2022 / Одесская жизнь
00:00 26.01.2022 / Одесская жизнь
00:00 26.01.2022 / Одесская жизнь
00:00 20.01.2022 / Вечерняя Одесса


© 2005—2022 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2022 S&A design team / 0.058