Політичні союзи, як і науки, бувають природними, неприродними і проти-природними. До якої категорії, наприклад, віднести нинішній союз Російської Федерації і Китайської Народної Республіки — відразу й не визначиш. А від правильного визначення багато що залежить.

Близнюки, старший і молодший

Перше, що спадає на думку, — союз двох автократій. Але комуністичний Китай нагадує нинішню Росію лише за формою. Як апельсин нагадує футбольний м’яч. Всередині Китаю — сплав тисячолітніх цивілізацій, конфуціанство, помножене на марксизм. Всередині сучасної Росії — порожнеча.

Лідери двох країн зовні зовсім не схожі один на одного. Але в певному сенсі Путіна і Сі Цзіньпіна можна вважати близнюками. Усередині своїх держав вони користуються абсолютною владою. А згадка про демократичні цінності, підкреслена в спільній «олімпійській» заяві президента Росії і голови КНР, може викликати хіба що посмішку. У зовнішній політиці, яку проводять китайський і російський диктатори-автократи, є багато відмінностей. Але існує і безсумнівна спорідненість. По-перше, обидві держави володіють потужними арсеналами ядерної зброї, по-друге, обидві є постійними членами Ради Безпеки ООН з правом вето.

Діючи разом, Путін і Сі Цзіньпін фактично і формально здатні контролювати світову політику. Але не контролюють і не контролюватимуть у найближчому майбутньому. Союз «близнюків» є тимчасовим. Він зумовлений системною кризою в Російській Федерації і бажанням знайти партнера в зусиллях цю кризу подолати. Для Серединної імперії така ситуація ідеальна. Поки Росія стягує свої війська на захід і готова воювати з НАТО за Україну, китайці мирними засобами реалізують свої інтереси, передусім — за рахунок інтересів російських.

У згаданій «олімпійській» заяві китайська сторона, як і очікувалося, ні словом не обмовилася про російські завоювання останніх років й обмежилася ввічливою підтримкою Кремля в питанні просування НАТО на схід у відповідь на конкретну підтримку формули, що Тайвань є невід’ємною частиною Китаю. Зрозуміло, суть не в словах. Путін привіз старшому «близнюкові» цілу серію поступок, за кожну з яких в інших обставинах будь-якій державі варто було б вести торгові війни і довгі переговори. Починаючи з питання оренди сибірських земель і природних ресурсів для розробок китайських компаній, і закінчуючи допуском на постійній основі китайських судновласників до експлуатації Північного морського шляху в Арктиці. Очевидці повідомляють, що вдячний Сі Цзіньпін на особистій зустрічі ласкаво поплескав Путіна по щічці. А той не знав, як реагувати.

Дехто думає, що путінських стратегів, які задарма роздають такі масштабні поступки, захоплює перспектива відкриття другого (китайського) фронту боротьби зі Сполученими Штатами. Але це ілюзія. Втручатися у битву двох економічних наддержав для економічного карлика, що виробляє два відсотки світового ВВП, в усіх сенсах небезпечно. Рублю дістанеться на горіхи і від долара, і від юаня. Іншими словами, союз між Москвою і Пекіном не просто тимчасовий — він неприродний від початку й до кінця. США і КНР, зрештою, між собою домовляться, а умовний Кіссінджер про це в Кремль навіть не повідомить.

Човникова дипломатія

не працює

Однак повернемося на захід. Ім’я Генрі Кіссінджера, що мимоволі спливло в пам’яті, твердо асоціюється з поняттям «човникова дипломатія», яка в минулому столітті давала відмінні результати в міждержавних відносинах під час «холодної війни». Кульмінацією її був, звісно, візит до Пекіна президента Річарда Ніксона півстоліття тому, але мир, укладений між Ізраїлем та Єгиптом, а також узгодження політики детанта між Заходом і Радянським Союзом теж не можна не брати до уваги. Зараз перші особи в дипломатії США та Євросоюзу намагаються повернути методи «човників» минулого століття і домовитися про розрядку міжнародної напруженості, пов’язаної з тим, що Путін зруйнував мир, який «човники» створили в двадцятому столітті.

Кульмінацією нової розрядки головним чином повинні стати домовленості про деескалацію на російсько-українському кордоні, включаючи термінове відведення військ і гарантії ненападу на Україну. Але не тільки вони. До комплексу заходів безпеки необхідно включити підтвердження Заключного акта Гельсінської наради 1975 року (теза про неможливість зміни державних кордонів в Європі силою) і відродити або вдосконалити договори про війська й озброєння, укладені між Заходом та СРСР.

Якщо домовлятися про взаємовигідні установки, як колись чинив Генрі Кіссінджер, то все це досяжно. Але якщо починати з ультиматумів, як зараз діють Путін і Лавров, «військово-технічних» проблем не уникнути. І треба підвищувати ставки з обох сторін — аж до масштабної війни. Втім, ультиматуми Кремля було б легко відкинути, навіть не обговорюючи, якби Захід був єдиний, як за часів Рейгана, а «ядерна парасолька» США прикривала єдину в політичному сенсі Європу. От тільки зараз про таке й не йдеться. У США санкції проти Кремля — предмет суперечок між республіканцями і президентом-демократом. А на європейському просторі у кожної держави — свій парламентер.

Один парламентер з іншим не згоден, а в спільний перелік претензій до політики Путіна кожна країна намагається додати (як Угорщина щодо України) або викреслити (як Німеччина щодо «Північного потоку-2») свої побажання. У підсумку маршрути високопоставлених дипломатичних «човників» з кожним днем стають заплутанішими. А результати візитів глав європейських держав до США, до Москви чи до Києва не сприяють виробленню спільної позиції. Ситуацію ускладнює і те, як ставляться до високопоставлених «човників» у столиці нашої країни.

Судячи з повідомлень вітчизняних засобів масової інформації, чинну українську владу цікавлять переважно поставки сучасних озброєнь і боєприпасів. А дипломатію, як можливість вироблення довготривалих рішень у російсько-українських відносинах, на Банковій не дуже вітають. Вважаючи, справедливо чи ні, що «формула Штайнмаєра» або так звані «кластери» тільки ускладнюють виконання мінських угод.

Ускладнюють чи ні — питання спірне. Безперечне ж — зосередження російських військ поблизу українських кордонів. І нам, хочемо чи ні, треба використовувати будь-яку можливість, щоб ці війська відсунути.