Як переживає нинішню війну старше покоління?

Серед нас живуть люди, дитяча пам’ять яких опалена спогадами і досвідом Другої світової, що прокотилася нашою землею 80 років тому. Сьогодні їм дуже непросто. Багато сусідів виїхали у безпечніші регіони. Харчі у магазинах є, хоч запасливі одесити масово скуповують продукти, а от потрібних ліків в аптеках бракує. Усі знають, де обладнані бомбосховища, але ніхто із стареньких, до кого ми навідувалися у рамках проєкту «Хранителі часу онлайн», не хоче там ночувати.

Зауважу, що з початком війни наш проєкт, спрямований на збереження історичної пам’яті, перетворився на «Гуманітарний штаб хранителів часу».

Катерині Михайловій 87 років, і в неї велике сімейство — чотири котики і красунчик пес Спайк. Вона хвилюється, що нічим буде їх годувати — щодня готує кашку-вівсянку з найдешевшими курячими частинками: шия, лапки, голови... Готує чистенько, як для себе. І сама їсть цю кашу, корисну та смачну.

Катерина Михайлівна пам’ятає Другу світову війну дівчинкою-підлітком. Жила тоді у Курську з мамою:

— Німці базувалися зовсім неподалік від нашого дому. З іншого боку міста були радянські солдати. І німці боялися відкривати вогонь, щоб не влучити в нас, у мирне населення. Вони місцевих не чіпали, але забирали продукти. Ніколи нас не обстрілювали, не били нікого. Іноді змушували щось допомагати. Не було такого, як зараз: вбивають мирних, бомби кидають на житлові квартали, руйнують пологові будинки, лікарні... Дуже жорстокі нинішні окупанти. Ті, колишні, фашисти не були такими жорстокими до мирного населення... Війна прийшла несподівано – ми на неї не чекали...

Жанна Дубчак народилася у 1942-у в окупованій Одесі. Перші роки життя провела у катакомбах, ховаючись разом з матір’ю... У 2014-у стала волонтеркою, збирала й відвозила допомогу нашим хлопцям. Сьогодні їй дуже страшно. У двоповерховому будиночку на 16 квартир вона залишилася сама. Хоча ні, не сама – з нею кітна киця... Жанна обладнала собі бомбосховище просто у квартирі — під час тривоги ховається під великий матрац, прихилений під кутом до стіни:

— Я народилася під грім канонади і я не хочу загинути від вибухів. У нас була арка з водою. Коли сильно бомбардували, всі туди спускалися. Ми вийшли в село Нерубайське, у катакомби, і там залишилися. Батько був машиністом, водив поїзди на передову… Я народилась під час бомбардування і не хочу помирати під час бомбардування. Я хочу жити. Хочу, щоб у нас був мир.

Пані Жанна — рукодільниця, вона створює з ниток чудові іграшки та сувеніри, вірить, що до Великодня все закінчиться. Від волонтерів отримала продуктовий набір і набір трав, з яких сама готує заспокійливі ліки: настоянки конвалії, вале-ріани, півонії та глоду. До неї чи не щодня телефонує волонтерка-психолог, щоб порозмовляти із самотньою бабусею.

Майя Обідейко, 1938 року народження, дитиною пережила окупацію Одеси. Пам’ятає лю-дей, повішених фашистами на Олександрівському проспекті, колони з полоненими, багато чого пам’ятає з тієї війни.

Кіт Філя — її давній друг і квартирант, але коли почалася нинішня війна, все змінилося. Філя ревнує — серце господині тепер належить не тільки йому, а й Персику, що поселився у квартирі. «Ну був би він молодим, гарним, а то ж старезний, худючий, як велосипед», — думає Філя. Сусіди виїжджали і хотіли приспати 16-літнього Персика. Але Майя забрала його до себе. Її серця вистачить на всіх. Тепер обох своїх мурчиків однаково пестить, годує, розмовляє з ними...

Тетяна Андріївна Литовченко народилася на самому по-чатку війни, у вересні 1941 року, під час евакуації. Живе сама, дружить із сусідками. Чекає на нашу перемогу. Вірить у наших хлопців:

— Батько-комуніст дістав коня з возом і, посадивши всіх сусідів, відправив подалі від фронту. Добралися до Кірово-градської області, на хутір Григорівка-2. Мама народила мене у курнику. Їй підстелили солому, а пологи приймала бабуся. Я з тієї війни нічого не пам’ятаю, бо була дуже маленька... Наш народ дружний, ми переможемо! Це справжній ворог, попри те, що це нібито «наші люди». Я так думаю, що скоро війна закінчиться і перемога буде за нами. Ми відбудуємо нашу країну, як відбудували після тієї війни...

— Ми опікуємося людьми, які у результаті воєнних дій опинилися у важких обставинах, — розповідає учасниця проєкту Юлія Богуславська. – Розвозимо продуктово-гігієнічні базові набори, ліки, які потрібні стареньким. Надаємо інформаційну допомогу тим, хто не може самостійно знайти правдиву інформацію. Окрім того, на телефонній лінії постійно чергують психологи, надаючи моральну підтримку тим, хто перебуває у стані страху, паніки, смутку чи має інші переживання, що заважають жити, діяти і вірити у перемогу. Будь-яка допомога надається безкоштовно і доступна за телефонами:

050-490-08-20 — Олена,

097-507-87-02 — Юлія.

Якщо така допомога потрібна вам, знайомим чи сусідам — телефонуйте! «Хранителі часу» обов’язково відгукнуться!

Довідково. Проєкт «Хранителі часу» реалізується ГО «ВСАД «ІТ-бабусі» за підтримки Forum ZFD та уряду Німеччини.