Про деталі наступальних бойових дій не можна писати, щоб про наші плани не дізналися вороги. Місця попадання російських ракет і снарядів не можна знімати, щоб не дати противнику уточнювати координати цілей. Обговорювати переміщення наших військ і військової техніки — табу. Такі обмеження свободи слова під час війни виправдані, законні і справедливі.

Небезпечні ігри

Але в політичній царині — інші правила. Чиновники, які відповідають за безпеку, запросто можуть злити в пресу «компромат», що підриває єдність воюючої країни. Бо ж демократія. І сьогодні легше людину змішати з болотом, ніж завтра виграти у неї на виборах. Такі методи до пори до часу були виправдані існуванням в Україні «п’ятої колони», яка відкрито співпрацює з ворогом. Справилися. Проросійські партії позбавили засобів пропаганди, притягнули до відповідальності їхніх лідерів. Потім ці партії законодавчо заборонили.

Успіх запаморочив голови. Чому б на хвилі виправданих заборон не втілити в життя ідею фікс глави держави? Чому б не підтримати звинувачення у державній зраді п’ятого президента України і вислужитися на сто відсотків? Підготовча робота в цьому напрямку, попри війну, не припинялася. У пошуках «свідка звинувачення» в столиці сусідньої країни довелося викрадати нещасного суддю Чауса, а на митницях, уражених корупцією, шукати документи десятирічної давності.

Для гучного скандалу здобутих «доказів» бракувало, поки в руки українських «правоохоронців» не потрапила велика рибина. До смерті наляканий тим, що разом з кумом доведеться відповідати за «військову спецоперацію», Віктор Медведчук, один із лідерів «ОПЗЖ», вирішив втекти з-під арешту і був затриманий під час перетину кордону. Упродовж кількох років, на початку російської агресії, Петро Порошенко нібито використовував особисті зв’язки Медведчука з путіним для вирішення низки державних завдань з постачання в Україну енергоносіїв. У тому числі вугілля з уже окупованих територій.

Історія ця завдяки журналістським розслідуванням, давно опублікованим аудіозаписам відомих «плівок» спливла на поверхню. Щоправда, зі змісту розмов не можна визначити, хто давав посередникові вказівки і хто (крім держави) був вигодоотримувачем в угоді. Але для майбутнього суду над «президентом-зрадником» потрібні були «факти». Затриманий і деморалізований Медведчук надав їх предостатньо. Додав навіть історію про приватизацію частини російського нафтопроводу, завдяки якій п’ятий президент поклав собі в кишеню 24 мільйони доларів. Начебто.

Перевірити свідчення Медведчука неможливо. Не можна також визначити частку надиктованого йому тексту в закладі на Володимирській вулиці. Але справу зроблено. П’ятий президент України публічно облитий брудом й «упакований» до можливого суду. Такий суд навряд чи можливий під час війни. Його, скоріш за все, приурочать до початку парламентської або президентської виборчої кампанії. Однак шкода, завдана єдності України через оголошення нових підозр Порошенку, очевидна вже зараз. Прихильники Петра Олексійовича не ізольовані від суспільства. Вони воюють у лавах ЗСУ та територіальної оборони, є активними волонтерами, патріотами. Сподіватимемося, що наші громадяни будуть вірними Україні. Що б не відбувалося на Банковій.

Давос без росії

Але відійдемо від теми скандалу. Він поступово сходить з перших шпальт української преси і втрачає великі заголовки української частини соціальних мереж. Підкреслюю: української частини. Світова преса із задоволенням смакує події, де корупційна складова залишається маркером нашої держави навіть під час війни і дає політикам деяких країн підстави розмірковувати на тему, чи треба допомагати Україні у поєдинку з агресором. Чи не розкрадуть у нас надану допомогу, чи не потрапить новітня зброя в руки агресора тощо.

Підґрунтям таких міркувань, як правило, є бажання закінчити війну в Європі і повернутися до «нормальних» відносин з ро-сійським бізнесом. Хоча з кожним днем стає дедалі очевидніше: зв’язків з цим бізнесом не відновити, а росії як партнера в колишньому сенсі не існує. Треба якнайшвидше розривати зв’язки, що ще залишилися, і класти край залежності промислових країн від біснуватої бензоколонки. На відкритому в понеділок, 23 травня, Всесвітньому економічному форумі (ВЕФ) у Давосі тема відмови від російських енергоносіїв звучала на всіх заходах і майданчиках буквально щогодини. Навіть там, де йшлося про боротьбу з коронавірусом або глобальну зміну клімату.

Всесвітній економічний форум в очному режимі не проводився вже два роки. Відтоді у світовій економіці відбулися кардинальні зміни. А система економічних і політичних санкцій, запроваджена цивілізованими країнами проти росії з початком воєнного вторгнення в Україну, змінила порядок денний форуму настільки, що ще недавно важко було й уявити. Представників найбільшого за обсягом ринку на континенті в Давос навіть не запросили, а майданчик «російського дому» на ВЕФ перетворили на «ро-сійський дім воєнних злочинів» з експозицією п’яти тисяч зруйнованих під час війни українських будинків.

Українська тема на заходах ВЕФ домінувала не тільки в рамках переговорів про солідарну військову допомогу. Наша країна стала центром уваги при обговоренні облаштування повоєнного світу. «План Маршалла для України» в Давосі, здається, збагатився конкретикою, а завдання відновлення руйнувань

об’єднало найрізноманітніші країни Європи, включаючи байдужі до наших перемог і поразок. На першому плані, звісно, гуманітарні цілі. На допомогу Україні, крім цього, безпрецедентний за масштабами бізнес. Який оживлює економіку на континенті і за океаном та який відкриває виробництва з великою кількістю робочих місць.

Роль держави і країни, яка приймає допомогу за «планом Маршалла», не можна недооцінювати. У дискусіях ВЕФ взяв участь Президент України Володимир Зеленський (через відеозв’язок) і члени економічного блоку в уряді на чолі з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем, міністеркою економіки, першою віцепрем’єркою Юлією Свириденко і мером Києва Віталієм Кличком. Авторитетна українська команда справила в Давосі гарне враження. Але сьогодні, 26 травня, форум закінчиться. Доведеться повертатися на Батьківщину.

А тут — війна і спільне завдання для всіх: перемогти. Удачі нам всім. Слава Україні!