Під час візиту на Полтавщину, що відбувся у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом (перші враження від поїздки читайте у номері за 30 червня — 2 липня), ми не могли не відвідати Полтавський державний аграрний університет. Адже Полтавщина — аграрний регіон з родючими чорноземами, працьовитими людьми, і це дозволяє їй посідати перші позиції у сільськогосподарському секторі нашої країни.

На жаль, у нинішніх реаліях Полтавщина перетворилася на прифронтову зону. За офіційними даними, тут знайшли прихисток 174 тисячі переселенців і скрізь, де тільки можливо, створені волонтерські центри.

Аграрний університет одним із перших гостинно відчинив двері для сотень людей, що втікали від війни. З внутрішньо переміщеними особами тут проводиться велика системна робота. Того дня, коли ми побували у виші, сотні діточок разом зі своїми батьками у холі отримували солодкі подарунки.

Перший проректор ПДАУ професор Олександр ГАЛИЧ розповідає:

— Із перших днів війни університет прихистив 1250 осіб. Попервах це були переважно люди, які потребували нічлігу та харчів. Згодом вони їхали далі — в інші регіони України чи за кордон. Коли ж ситуація більш-менш стабілізувалася, в п’яти наших гуртожитках оселилися близько 500 осіб, здебільшого з Харківської, Сумської та Донецької областей. За грантові кошти для гуртожитків закуплені пральні машини та інше обладнання для побутових зручностей, щоб люди почувалися, як вдома.

— Для переселенців у їдальнях університету організоване гаряче харчування. Для дітей проводимо майстер-класи. Навіть у бомбосховищі задля їх комфортнішого перебування під час повітряних тривог облаштували куточок дозвілля, — додає проректорка із науково-педагогічної роботи Тамара ШАРАВАРА.

Звичайно, аграрний університет Полтави залишається науковим і навчальним центром розвитку галузі, тож журналісти із задоволенням прослухали доповіді вчених щодо сучасного стану сільгоспвиробництва, особливостей, які стосується діяльності у воєнний час, та головних проблем сьогодення.

Виконувачка обов’язків ректора Валентина АРАНЧІЙ зосередила нашу увагу на науково-педагогічному потенціалі ПДАУ, який бере активну участь у реалізації різних програм, забезпечуючи продовольчу безпеку країни, на безпрецедентній підтримці молоді, а також на міжнародному визнанні здобутків їхнього колективу.

— Ми всюди їздимо зі своїми снопами, — каже пані Валентина, — а до нас їдуть з усіх куточків держави по пшеницю. Адже в ПДАУ діє навчально-виробничий підрозділ із селекції та насінництва.

— Якщо скласти колос до колоса, які наш інститут щорічно аналізує, то відстань сягне від Полтави до Берліна! — із гордістю наголошує директор центру, завідувач кафедри селекції, професор Володимир ТИЩЕНКО.

В університеті вже понад 50 років займаються селекцією п’яти основних польових культур — пшениці, гороху, гречки, проса і сої. Теми селекції затверджені державою. Виведено 28 сортів, з яких 19 — запатентовано і внесено до державного реєстру.

Завдяки тому, що селекційна робота ведеться сучасними методами і є дуже продуктивною, сорти мають великий попит серед аграріїв — центр забезпечує якісним насінням не лише область, а й країну. Купують насіння і з-за кордону. ПДАУ співпрацює з багатьма європейськими агрофірмами, тож студенти проходять практику у різних країнах.

Виведений тут сорт озимої пшениці «Диканька», що гармонійно поєднує максимальну кількість господарсько-корисних ознак і дозволяє в різних кліматичних умовах давати стабільно високий урожай, міжнародною спільнотою визнаний видатним та довічно зберігається у Всесвітньому сховищі насіння зразків генофонду у Свальбарді (Норвегія) та у генетичному банку рослин CIMMYT (Мексика) з 2010 року.

— У центрі регулярно організовуються дні поля, на які запрошуємо аграріїв. У нас ведеться селекція на кореневу систему, щоб сорти краще адаптуватися до умов середовища, забезпечуючи високий рівень зимостійкості та захисту від шкідників, — розповідає Володимир Миколайович. — Ми вивели ультраскоростигле просо, яке визріває за 45 — 50 днів (зазвичай — 100 днів) і тому має чималий попит, адже з такими темпами можна встигнути виростити два врожаї!

У ПДАУ побудували сучасний завод, де відбувається калібрування насіння, схожість якого не стандартні 92%, а сягає 98—100%.

В університеті об’єднали весь процес: селекція — генетика — дослідне поле, на базі якого проводяться практики, готуються дисертації. Але й це ще не все. Із пшениці, вирощеної на дослідних полях, студенти печуть хліб, який передають для Збройних сил України.

На кафедрі технології виробництва продукції тваринництва ми оглянули мінілінію з перероблення молока експертного центру «Milk Local Product».

Декан факультету технології виробництва і переробки продукції тваринництва, професор Анатолій ШОСТЯ наголошує:

— Сир — це дуже корисний продукт, особливо в умовах генномодифікованих технологій, передусім для дітей та людей старшого віку. Це на-дійне й екологічне джерело вітамінів, протеїнів, кальцію та фосфору.

Тут варять сир типу «адигейський», який готують з пастеризованого молока. Або ж натуральний, без добавок, або ж із додаванням спецій: в’ялених томатів, базиліку, часнику. Його формують як великими головами, так і маленькими кульками, які обкачують у спеціях і консервують у кукурудзяній олії.

Окрім сирів, на заквасці готують йогурти. На основі йогурту з додаванням газованої води і гімалайської солі роблять смачний та поживний напій — айран.

— Молоко нам надають господарства, які зголосилися допомагати переселенцям, безкоштовно. Усі ці смаколики відправляємо у їдальню, де харчуються вимушено переселені особи, — розповідає Анатолій Шостя.

— Таке обладнання можна поставити у кожній територіальній громаді, щоб на місці переробляти молоко, а не здавати його за безцінь перекупникам. А в нашому університеті — опанувати нову спеціальність «сировар» і мати у кожній громаді власне виробництво крафтових сирів, — додає декан.

До речі, таке обладнання коштує 18000 євро і його можна придбати в Україні.

Саме тут, у ПДАУ, ми дегустували ще один знаменитий витвір кулінарного мистецтва — полтавські галушки.

Галушки — це містична страва, вважають місцеві кулінарки, її не можна ні «спахтьорити», ні «сварганити», а можна лише приготувати, вкладаючи у неї любов.

Отже, нам пощастило скуштувати найсмачніших у світі полтавських галушок, якими почастувала нас шеф-кухарка їдальні Людмила Корнієнко, що вже 25 років чаклує над ними та іншими смакотами.

Пані Людмила поділилася з нами секретним рецептом, який ми даруємо й нашим читачам.

Полтавські галушки з м’ясом

1 кілограм борошна, 1 яйце, 1 літр кисляку (кефір, маслянка), сіль, цукор, сода, варене м’ясо.

Збити яйце, додавши пучку солі і пучку цукру. Розмішати з кислим молоком та додати пучку соди. Додати борошно і замісити пружне тісто.

М’ясо відварити та перемолоти на м’ясорубці, додавши сіль і перець до смаку.

Тісто нарізати кружечками, начинити вареним м’ясним фаршем, заліпити галушки й відварити на пару.

Сметанний соус — на основі бульйону: підсмажити трішки борошна, додати бульйон та сметану.

Можна зробити і пусті галушки, а соус приготувати з м’ясом і полити. Зверху посипати зеленню.

Смачного!