9 грудня у «Грецькій залі» Одеського українського академічного музично-драматичного театру зібралися шанувальники таланту Галини Могильницької — учасниці українського правозахисного руху, українського педагога, відомої публіцистки і поетеси, щоб згадати про неї, її справи, поговорити про слід у житті нашої країни та спадок, залишений нею для нас усіх.

Тут були присутні й люди, які знали її ще молодою, активною студенткою, і ті, хто мав щастя навчатися у неї, й ті, хто стояв з нею на барикадах боротьби за незалежність України, її друзі та близькі, її колеги — філологи й історики, поети, прозаїки, журналісти, митці...

На початку зустрічі прозвучав відеовиступ Павла Грищенка — директора Інституту української мови НАН України, доктора філологічних наук, професора, дійсного члена Наукового товариства Шевченка. «Красива, романтично піднесена, з прекрасним голосом», — такою він знав Галину ще у студентські роки. «Скільки на її долю випало турбот, скільки було найрізноманітніших підступів. Але вона залишалась на висоті... На висоті служіння українській справі», — такою вона зосталася у його пам’яті.

«Пані Галина була прекрасною поетесою, учителем, правозахисником, людиною, яка працювала на утвердження Української помісної церкви, зробила надзвичайно багато, щоб українська мова розвивалася, її плекали в закладах освіти, щоб поширювалася і за кордоном, де видавалися її книги», — так відгукнувся про Г. Могильницьку Уповноважений із захисту державної мови, науковець, громадський діяч, народний депутат України VIII скликання Тарас Кремінь.

З його батьком — поетом, лауреатом Шевченківської премії Дмитром Кременем п. Галину поєднували теплі товариські стосунки. Він разом з іншими членами Миколаївського відділення Спілки письменників України намагався підтримати її віру в себе і в її талант, допомогти у складний період життя.

Теплим словом згадував Г. Могильницьку й директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, академік-секретар Національної академії наук України Микола Жулинський: «...Колись був вражений талантом авторки, отримав естетичну насолоду, порадів, що відкрив для себе її твори, хоча й стало прикро, що не все талановите, «принишкле» в скромності поза Києвом стає видимим широкому загалу. ...На жаль, Галини Анатоліївни Могильницької — справжнього борця, творчої талановитої людини вже рік як нема з нами. Вона була однією зі справжніх мудрих ковалів духа, яких в Україні не так багато».

Емоційним і щирим був виступ Володимира Шовкошитного — українського поета, публіциста, громадського, політичного та державного діяча, першого заступника голови Національної спілки письменників України, доктора філософії, почесного професора-асистента університету Південної Флориди (США). Він, будучи депутатом Верховної Ради першого скликання, став співавтором усіх основних державотворчих актів України — Декларації про державний суверенітет, Акта проголошення незалежності та Конституції. І саме в його видавництві «Український пріоритет» вийшла книжка Г.Могильницької «Імена», за яку вона отримала відзнаку Міжнародної літературно-мистецької академії України — медаль Івана Мазепи. Там же заплановане видання останньої праці «І стоїть над світом жінка», яку мама, як не прикро, побачити вже не зможе.

Вдячна п. Володимиру, що він прорвався до нас в Одесу з Києва, незважаючи на страшенні туман та ожеледицю, щоб віддати шану мамі.

Любов Задорожна, ректорка Одеської академії неперервної освіти, кандидатка філософських наук у своєму слові згадала, що понад 25 років життя Галини Анатоліївни були пов’язані з Одеським інститутом вдосконалення вчителів (нині — Одеська академія неперервної освіти). Цей закл-ад став справжньою оселею маминого серця, тут вона змогла зреалізувати свої професійні педагогічні вміння й таланти, передати знання цілій плеяді вчителів.

Відразу три знаних історики, професори, доктори історичних наук — Григорій Гончарук, який знав маму зі студентських років, В’ячеслав Кушнір та Олександр Музичко — говорили про те, що Галина Могильницька, не будучи професійним істориком, стала авторкою низки історичних праць, які вплинули на формування цілого покоління українців. Її глибокі знання, вміння бачити логіку подій і талант стрункого поєднання фактів у цілісну картину давали можливість здійснювати дуже потужну просвітницьку роботу.

Декан факультету історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, голова правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник освіти України В’ячеслав Кушнір поділився своїми спогадами про спільну роботу над двома книгами із серії «Патріот», де він був головним редактором.

Зазначу, що до роботи над ними було залучено багато талановитих науковців, а ідея започаткування серії належала саме п. Галині та її найближчій подрузі — Софії Шеренговій, громадській діячці, культурологині, одній із засновниць громадської організації «Інтелектуальний форум».

Олександр Музичко, який знайомий з Галиною Анатоліївною майже 18 років, відзначив її талант просвітителя, принциповість та вміння відстоювати свої переконання. Він запропонував започаткувати читання імені Г. Могильницької та об’єктивувати пам’ять про неї, назвавши її ім’ям заклад культури чи освіти Одеси і встановивши меморіальну дошку.

Цікавим фактами про Г. Могильницьку був наповнений відеовиступ Олександра Полеця — ке-рівника Асоціації українських інженерів шляхів сполучення США, одного з фундаторів Української православної церкви в Міннеаполісі, палкого па-тріота України, всі зусилля якого спрямовані на розвиток своєї історичної Батьківщини.

Він розповів про те, що в 2004 році у США він створив комітет зі збирання коштів для перевидання книги Г. Могильницької «Літос, або Камінь з пращі на розбиття митрополичого блудословія», в якій чи не вперше було доступно для широкого кола читачів аргументовано, з посиланням на історичні, релігійні та релігієзнавчі джерела, обґрунтовано необхідність створення в Україні єдиної помісної православної церкви як гаранта повно-цінного духовного й національного відродження нашого народу. Вражають тиражі, якими розійшовся «Літос» і наступна книжка «Хроніка великого ошуканства» (вперше надруковані у видавництві «Українська ідея» Марії Овдієнко) — до 100 тисяч примірників українською, російською та англійською мовами!

Про зроблене Г. Могильницькою для становлення помісної Української церкви говорив секретар Одесько-Балтської єпархії ПЦУ о. Теодор (Оробець). Він розповів також про її старання з відновлення одеського собору Різдва Христового на вул. Пастера, про організацію недільної школи для діток, про її книги, які будили людей.

Добрими словами згадав Галину Анатоліївну Іван Мельник, заслужений журналіст України, редактор обласної громадсько-політичної газети «Чорноморські новини», що відзначила в цьому році своє 105-ліття. У цьому часописі друкувалися статті Могильницької і матеріали про неї навіть тоді, коли інші не наважувалися це робити.

Заслужений художник України, громадський діяч Сергій Савченко розповів про участь п. Галини в літературно-мистецькому проєкті «Леся Українка. Присвята», що став, на жаль, останнім у її житті. Саме за ініціативи п. Сергія була органі-зована виставка картин в Одеському літературному музеї та виданий збірник статей про видатну українську поетесу до 150-річчя від дня її народження.

Лариса Дем’янишина, художниця, учасниця всеукраїнських і закордонних пленерів та виставок, продемонструвала ілюстрації допоки ще не виданої збірки дитячих віршів Галини Могильницької та поділилася спогадами про їх творчу співпрацю.

Поет-шістдесятник, двічі репресований комуністичною системою, повний кавалер ордена «За заслуги» Олекса Різників розповів про свою першу дружину Галину Могильницьку та прочитав уривок, присвячений їй, зі своєї поеми «Мовчиш, Стрибоже». Ця поема опублікована буквально нещодавно, хоча й була написана у Балта в далеких 1968—1969 роках. У той час мама, до її звільнення за «вихолощення комуністичної ідейності з курсу української літератури та пропаганду творчості націоналістичних поетів» (себто Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча, Миколи Вінграновського), працювала викладачкою Балтського педучилища, а тато — журналістом місцевої газети «Народна трибуна».

Вірші Г. Могильницької прочитали старший офіцер відділення морально-психологічного забезпечення 122-ї бригади територіальної оборони майор Василь Дяченко та Aрина Александрова, яка, зацікавившись творчістю п. Галини, написала ґрунтовну роботу і створила з друзями присвячений їй сайт.

Меморіальний захід своїми виступами прикрасили декламаторка Олена Клименко та лауреатки міжнародних конкурсів Злата Ясіновська та Ліліт Мкртчан, які виконали пісню на слова Галини Могильницької «Чар мого сердечного тепла».

Сльози присутніх викликало приголомшливе за емоційністю і драматизмом виконання заслуженою працівницею культури України Оленою Олійник вірша Г. Могильницької «Дві матері». Ефект підсилило відео, створене Юлією Незвінською — онучкою п. Галини, з використанням картин заслуженого художника України Олега Шупляка.

Усім, хто брав участь у меморіальному заході, хто виступав, хто допомагав у його організації, — величезна подяка за пам’ять про маму, низький уклін від мене особисто та всіх її рідних.

Особлива вдячність кандидатці філологічних наук, доцентці кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова Ірині Нечиталюк, котра чудово модерувала захід і підтримувала мене в емоційній напрузі, яка щораз накочувалася слізьми…