Держава, яка не володіє ядерною зброєю,

коли інші володіють цією зброєю,

не володіє власною долею.

Шарль де ГОЛЛЬ.

Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.

В усі історичні епохи територія України була територією воєн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.

У 531 році до нової ери на території тодішньої Скіфії, нинішньої України, наші предки скіфи перемогли Дарія І — царя найвеличнішої імперії світу тих часів — Перської імперії. У 331 році до нової ери наші предки скіфи на території Скіфії, нинішньої України, отримали блискучу перемогу у скіфо-македонській війні. Імперія Олександра Великого була найвеличнішою у світі імперією тих часів. Далі були скіфо-сарматські війни, фактично війни між спорідненими іраномовними народами. Перемогли сармати і на тисячу років уперед дали українцям назву одного із своїх найбільших племен — роксолани. Далі були війни з германським племенем готів. Сармати перемогли, але й готи також залишили свій слід у нашому генотипі.

Далі — становлення потужної середньовічної держави Русь і нескінченні війни із кочовим населенням степу: гунами, печенігами, половцями, хазарами та багатьма іншими. Великий степовий шлях, що простягнувся від степів Монголії до Карпат, регулярно постачав нам нових і нових завойовників, яких ми частково знищували, а частково асимілювали.

У ХІІ столітті ми вже вперше в якості ворогів отримали московитів, які заселяли не безкрайні степи, а безкрайні ліси на північний схід від Києва. Останні у ХІІІ сторіччі, разом з татаро-монголами, знищили нашу державу. Ще якийсь час на західних українських теренах існувало Королі-вство Руське, але королівська династія швидко згасла і землі Русі-України на довгий час стали складовою частиною Князівства Литовського, Руського і Жимайського, а згодом — Речі Посполитої (Справи Загальної) під верховенством польського короля. Та весь цей час війни на нашій землі не припинялися. Золота Орда в різних своїх іпостасях продовжувала нищити цю землю в пошуках рабів і данини. Верховенство в Золотій Орді спочатку перейшло до Кримського ханства, а згодом — до Московського царства, або Московії. Те, що не вдалося Чингісхану, врешті-решт вдалося Московії. І Давня Русь, і Литва, і Польща стали частинами новітньої Золотої Орди. Й українська недалекоглядність зіграла тут вирішальну роль.

Жоден клаптик європейської землі не политий так густо кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого. Найкривавіша війна людства — Друга світова — зменшила довоєнне 41-мільйонне населення України на 14 мільйонів осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни. Переможцем у ній вийшло абсолютне світове зло під назвою Радянський Союз. Щоб остаточно добити український народ, у повоєнні 1946—1947 роки на території України радянська влада органі-зувала черговий штучний голод, що забрав життя ще 2 мільйонів українців. Зауважу, мої архівні дослідження свідчать, що на територіях України під час окупації середня тривалість життя суттєво зросла. Криваве придушення національно-визвольної війни на теренах Західної України ще більше мало деморалізувати українську націю. Якщо згадати геноцид українців голодом у 1933-у, коли було знищено 10,5 мільйона. осіб, то виникає запитання: хто ж був справжнім окупантом української землі?

Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть — це доля української землі впродовж століть, особливо часів Радянського Союзу. У 1991-у ми здобули незалежність, але які кроки робили майже всі наші керманичі за ці роки незалежності? Озброювали український народ, готували його до оборони своєї держави, виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну. Передали практично все стратегічне озброєння нашому споконвічному ворогу. Україна мала ядерну зброю — тепер не має. Україна мала стратегічну авіацію — тепер не має. Україна мала потужний ракетний щит (сотні шахтних пускових установок) — тепер не має, всі вони були підірвані. З потужного Чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Майже всі роки незалежності ми наполегливо і послідовно послаблювали оборонний потенціал нашої держави, і коли наш споконві-чний ворог вирішив, що цей потенціал вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля у руїнах, полита нашою кров’ю… І війні не видно кінця.

Я вірю у нашу перемогу, але що буде після неї? Я стверджую: миру не буде, у кращому разі буде перемир’я. Це перемир’я триватиме доти, доки Московія не залиже рани своєї поразки, поки ми вкотре не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну могутність. А тоді — знову агресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, чергова його спроба фізичного винищення українського народу. Моє розуміння минулого і майбутнього таке. Криваві війни на нашій землі тривали тисячоліттями. Вони і надалі триватимуть тисячоліттями. Кожна з наступних війн закінчуватиметься черговою нашою перемогою лише у разі, якщо ми завжди будемо напоготові. Після кожної війни ми повинні ставати сильнішими, а наш споконвічний ворог — слабшим, таким чином зменшуючи вірогідність нової війни у ближчому майбутньому.

Що конкретно робити? Озброюватися, ставати сильнішими сьогодні, ніж ми були вчора. Якою має бути кінцева мета на цьому шляху? Відновлення того рівня військового потенціалу, який ми мали у 1991 році. Ми мусимо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціалом. Але цей шлях маємо пройти разом з нашими стратегічними союзниками за їх матеріальної і моральної підтримки. Для цього потрібна наполеглива робота нашої дипломатії і масова підтримка українським народом усіх цих кроків.

І ще — патріотичне, я б сказав, націоналістичне, виховання українців, знищення духу пацифізму, притаманному нашій нації. Надання патріотичній частині нашого населення вогнепальної зброї, розширення розгалуженої системи територіальної оборони навіть у мирний час. Ми маємо пам’ятати, що всі європейські народи є нашими кровними братами, крім конгломерату народів Сходу, з якими ми воюємо всю нашу історію і воюватимемо у майбутньому.

Головний недолік наших правителів — у приземленості, буденності їхнього світогляду. Вони не здатні на амбітні проєкти, на проривні кроки в інтересах української нації. Ми нарешті повинні відшукати в своєму середовищі майбутніх керівників з масштабним і націоналістичним мисленням або відмовитися взагалі від виборної посади «царя», кому заздалегідь надаємо право вирішувати всі наші проблеми, які лінуємося або не здатні вирішувати самі. Велика Британія не обирає собі «царя» на загальних виборах, але є дивовижною за внеском у світову культуру і науку країною. Таких держав у Європі багато. Нашого розуму поки що вистачає дотримуватися лише одного канонічного зразка, яким є для нас наш ворог — Московія.

Слід розуміти, що війна з Московією — це не єдина наша проблема. Вся Європа вимирає, але ми вимираємо найшвидшими в Європі темпами. У Європі занепадає освіта, і вища, і середня, і початкова, але у нас вона занепадає катастрофічно швидкими темпами. Дебілізація нашого населення прискорюється прямо на наших очах. Якщо називати речі своїми іменами, то більшість наших громадян має неповну початкову освіту. Активно спілкуючись зі студентами, я знаю, про що кажу. Як наслідок, занепадають наші й академічні, і прикладні науки. Уже зараз вони у жалюгідному стані, а процес їх деградації триває. Уже зараз ми самостійно не здатні реалізувати жоден масштабний проєкт на зразок побудови сучасного атомного реактора, сучасної теплової електро-станції, ба навіть вітрової електро-станції, спустити на воду сучасне суд-но, виготовити сучасний танк, гармату, ракету. У нас уже бракує навіть експертів з ключових питань розвитку нашої промисловості, енергетики тощо. Цей список можна продовжувати до нескінченності. А нам потрібно розвивати нашу атомну енергетику, від реакторів на теплових нейтронах переходити до реакторів на швидких нейтронах. Нам потрібні новітні технології збагачення урану і плутонію, нам потрібна власна атомна бомба, власна стратегічна авіація, власні ракети далекого радіусу дії, власна програма космічних досліджень. Список потрібного також можна продовжувати практично до нескінченності.

Для того, щоб виграти цю війну і надовго закріпити нашу перемогу, ми маємо стати передовою у науковому і культурному сенсі нацією світу. Нинішня війна — це шанс або загинути остаточно, або відродитися у всій величі наших предків: скіфів, сарматів, русів, роксоланів. Ми повинні подолати не лише власну кризу у всіх аспектах нашого національного життя, а й показати братнім європейським народам правильний вихід з тієї демографічної, етнічної та культурної кризи, в якій вони самі зараз перебувають.

Діти, армія, наука — такий мій список пріоритетів на найближчі століття нашого національного розвитку. Слава Україні! Слава нації! Смерть її ворогам! Україна — понад усе!