Більшість американців вважають війну в Україні боротьбою добра зі злом, тому підтримують українців у цій війні, вважає професор Гарвардського університету, директор Українського дослідницького інституту в Гарварді Сергій Плохій. Напередодні у США вийшла його нова книжка «Російсько-українська війна».

В інтерв’ю «Голосу Америки» (https://ukrainian.voanews.com) професор розповідає, наскільки доречно було писати історичну книжку про війну, яка ще не закінчилася, застерігає, де чекати найбільшої ядерної загрози в Україні, та дає поради, як Києву готуватися до співпраці з майбутнім російським урядом, після путіна.

У розмові з Іриною Матвійчук професор Плохій проаналізував також, як путін розіграв мовну карту на війні проти України, чи достатньо робить Київ для підтримки українських книжок. Він дає власні поради, які книжки з історії України можна сміливо пропонувати американцям, аби вони зрозуміли, що Україна не була створена 1991 року.

Ірина Матвійчук: Пане Плохій, дякую, що погодилися на інтерв’ю з «Голосом Америки». Ви живете за кордоном багато років. На вашу думку, американці як народ розуміють причини цієї війни і чому в цій війні так багато насильства?

Сергій Плохій: Гадаю, причини цієї війни не розуміють не тільки американці. Ці речі обговорюються. Є різні погляди.

Що я можу сказати щодо американців. Свого часу у США вийшла книжка з назвою «Добра війна» — про Другу світову, яка потім у пам’яті американців набула позитивних рис, бо там була моральна ясність. Там було ясно, хто агресор, хто ворог, хто жертва і на чиєму боці мають бути американці.

Мені здається, ця російсько-українська війна набуває подіб-них ознак в уявленні американців. Це війна з дуже чітким моральним імперативом, з дуже чітко визначеними параметрами саме в цьому розумінні. На від-міну від багатьох інших кон-фліктів, де Америка була залучена прямо чи опосередковано, війна в Україні — це війна, яку більшість американців вважає справедливою, не тільки з точки зору українців, але й з точки зору своєї участі, своєї підтримки українського спротиву.

І.М.: А звідки американці беруть інформацію про Україну?

С.П.: Американці отримують інформацію, як і українці, як і більшість людей вільного світу, із соціальних мереж, радіо і телебачення. Але потім питання полягає в тому, як з цієї мозаїки новин скласти ширшу картину, як зрозуміти ці події. І це допомагають зробити книж-

ки. Через це я вважав, що моя книжка про російсько-україн-ську війну має бути сьогодні, зразу, не тоді, коли хибні уявлення про війну склалися, а потім виходить книжка, і це трохи як муштарда по обіді.

І.М.: Книжка «Російсько-українська війна» — розкажіть про неї. Війна ще не закінчилася, чому ця книжка зараз вчасна?

С.П.: Вона вчасна, тому що інколи бувають моменти в історії, коли з’являється феномен так званого «товстого часу». Тобто дуже багато речей спаковані в кілька днів, кілька тижнів, кілька місяців. Дуже багато всього відбувається, є потік новин, і в них треба орієнтуватися. Надзвичайно важливо розуміти, звідки почалася ця війна, як вона йде, які цілі, які зміни відбуваються. На багато з цих питань вже можна відповісти сьогодні. Саме через це я взявся за написання цієї книжки.

Я намагаюся, по-перше, зро-зуміти для себе, потім розповісти світові, що призвело до цієї війни, показати причини ефективного українського спротиву, позначити зміни, які ця війна принесла в цей свій вже сьогодні. З цих речей з’явилося багато тенденцій, вони будуть продовжуватися. Я спокійний стосовно того, що висновки, які я роблю, не є передчасні.

І.М.: Ви як історик бачите тенденцію насильства в Україні: практично кожні півстоліття щось стається — були репресії, Голодомор, табори, русифікація, зараз війна. Яких уроків українці не можуть засвоїти, щоб якось не допустити повторення цього насильства?

С.П.: Україна виявилася, зокрема під час ХХ століття, одним з головних полів битви спочатку Першої світової війни, а по-тім — Другої світової. І сьогодні ми говоримо про цю війну як про найбільшу війну в Європі з кінця Другої світової.

Але ця війна відрізняється характеристикою від Першої та Другої світових воєн. У ній українці мають свою agency, тобто є держава, є військо, і рішення ухвалюють самі українці. Вони стали фактором, вони стали не об’єктом, а суб’єктом. Ставши суб’єктом, можеш зайняти позицію, яку ти вважаєш потрібною. Це зменшує ризик майбутніх конфліктів саме такого характеру.

Такого рівня консолідації, такого рівня військової організації ми не бачили ні під час Першої світової війни, ні під час Визвольних змагань, ні під час Другої світової. Це явно ми бачимо зміну парадигми. Україна залишається на цьому розламі кількох геополітичних плит, але це не просто країна, де відбуваються ці конфлікти, не просто країна-жертва, — це вже країна, яка може себе захищати.

І.М.: Ваша попередня книжка «Атоми й попіл: глобальна історія ядерних катастроф» дуже вчасно з’явилася на полицях магазинів, коли почалося повномасштабне вторгнення. Зараз росія повернулась до ядерної риторики. Деякі політики та експерти в Україні повторюють, що ядерного удару з боку росії не буде, що путін не наважиться. Тоді як саме ядерна зброя рф стримує Захід від сильнішої допомоги Україні. Який ваш аналіз ситуації, чи зважиться путін, до прикладу, якщо українці увійдуть у Крим?

С.П.: Мій аналіз, що головна ядерна загроза не виходить зі застосування ядерної зброї. Головна і найбільш реальна загроза виходить із захоплення ядерної станції. Те, що сталося в Чорнобилі, також на кілька днів було перерване електропостачання станції.

Станція без електропостачання — це шлях до Фукусіми, того, що сталося там. Ці всі ядерні руйнування реакторів, meltdown, відбулося не через цунамі. Цунамі пошкодило лінії електропередач, а електрика потрібна для того, щоб качати воду і водою охолоджувати ці реактори. Найбільша ядерна загроза походить від цього. Для цього не треба воювати на території ядерної станції, не треба її бомбувати, достатньо, щоб бої довший період часу відбувалися на території цієї станції. І майже гарантовано, що ці лінії електропередач будуть під загрозою.

І.М.: Те, що зараз відбувається у Запоріжжі…

С.П.: Те, що відбувається у Запоріжжі. Щодо застосування путіним ядерної зброї, то все можливо, звичайно. Але я особисто вважаю, що цей варіант маловірогідний. Маловірогідний через те, що після 1945-го у світі створилося таке неписане табу на застосування ядерної зброї. І порушити це табу для путіна — це також загроза позбутися підтримки своїх основних союзників у цій війні, зокрема Китаю.

Значно вірогіднішою я вважаю можливість саме якоїсь ядерної катастрофи, ядерної аварії, пов’язаної із Запоріжжям.

І.М.: Увесь світ зараз говорить про контрнаступ. У ЗМІ постійно лунає фраза, що країни Заходу будуть допомагати «стільки, скільки потрібно». Який результат війни буде для України перемогою? Чи, наприклад, перемога може передбачати переговори з росією?

С.П.: Перемога — це фак-тор, який в усіх війнах є процесом обговорення міжнародного, а також всередині країни, знаходження суспільного консенсусу.

(Далі буде).