У радянських підручниках з історії ХХ століття чимало місця займало поняття «воєнний комунізм». Так називали період із кінця 1917 по початок 1921 років.

А також внутрішню політику більшовиків часів громадянської війни. Аж до запровадження НЕПу. За всієї різниці поглядів істориків на цей період вони сходяться на думці, що метою політики «воєнного комунізму» було утримання влади партією та урядом на чолі з Леніним. Але заявити про це прямо вони не могли.

Історичні сценарії — не фатальні

У майбутніх підручниках з історії України період війни з росією дослідники опишуть, скоріш за все, як боротьбу за незалежність держави та розбудову демократії. Але, як і у випадку «воєнного комунізму», йтиметься про збереження та зміцнення влади над населенням частиною української еліти. Як і в період радянської громадянської війни, реально воюють і воюватимуть прості хлопці, а плодами перемоги скористаються… Втім, історичні сценарії не фатальні. Можливо, разом із незалежністю нам вдасться відстояти й демократію. Хоча і тут є варіанти.

Як відомо, демократія — лише інструмент, процедура, за допомогою якої регулюється життя країни від альфи до омеги. З допомогою демократичних процедур захопив владу Гітлер. За допомогою таких же процедур населенню Чилі вдалося повалити Піночета. Нема єдиного зразка демократії, а ті, хто вважає інакше, стикаються із завданнями, які неможливо вирішити. На жаль, одним із таких завдань є проведення виборів під час війни. Якщо ви боретеся за демократію, заявляють нам деякі союзники та партнери, то проводьте під час війни вибори. Ми ж, мовляв, вибрали Рузвельта на четвертий термін й американська демократія вціліла.

Цікаво, що ідею проведення «воєнних» виборів в Україні останнім часом активно просувають сенатори-республіканці США. Вони використовують цю ідею як гасло у передвиборному змаганні з демократами за пост президента та місця в Конгресі. Ця боротьба формально розпочалася в середині серпня нинішнього року. А одним із її лідерів є добре відомий українцям сенатор Ліндсі Грім. До теми навчання нас демократії цей республіканець підійшов професійно. І насамперед — поговорив на актуальну тему з персоною номер один, Президентом України Володимиром Зеленським.

Як у нас заведено, цю бесіду вітчизняні журналісти наводять у викладі однієї сторони (Зеленського) із незначними вкрапленнями прямої мови (Гріма). Останній із доводами нашого президента начебто погодився. І навіть не висловив заперечень. Ось аргументи Володимира Олександровича.

Перший. Глава нашої держави хотів би провести президентські вибори як належить за законом. Тобто перший тур — 31 березня 2024 року. Але все не так просто.

Другий. Для цього потрібні кошти — близько п’яти мільярдів доларів, які зараз не можна відібрати у військових і передати на потреби виборчої кампанії.

Третій. Під час війни вибори заборонені законодавством. До законодавства необхідно термі-ново внести зміни.

Четвертий. Поки що нема можливості для присутності спостерігачів під час голосування військових на фронті.

П’ятий. Відсутня інфраструктура, яка дає змогу організувати голосування серед переміщених осіб усередині країни та серед біженців за кордоном України.

На справедливе зауваження, що реалізація наведених умов може зайняти три, п’ять, сім років, Зеленський сказав, що не хотів би чекати так довго, але уникнув прямої відповіді, як домогтися продовження суспільного договору без виборів. І тут, гадаю, президент правий. Бо ніхто не знає, як довго триватиме війна і чим закінчиться.

У росії виборів ніхто не скасовував

Невизначеність у виборчій кампанії та в метушні навколо неї можна було б частково зняти якщо не перемогою над ворогом, то вдалим розвитком широко розрекламованого наступу ЗСУ та звільненням частини окупованих українських територій. Але літо минуло, а прориву російської оборони на жодному із значних напрямів не було. І складається враження, що до дощового осіннього бездоріжжя не буде.

Дивно, до речі, що в жодному з українських викладів діалогу Ліндсі Гріма із Володимиром Зеленським не порушена тема начебто безконтрольних витрат Джозефом Байденом грошей американських платників податків на українську війну. Хоча ця тема у серпневих дебатах республіканців із демократами була на одному з перших місць. А тема безуспішної української боротьби з корупцією на американські гроші давно не сходить зі шпальт друкованих видань та політичних шоу республіканців. Утім, до виборів у США ще більше року. Усі радощі для нас — попереду. Як і кандидатура Дональда Трампа у статусі лідера гонки претендентів на пост президента Америки.

До речі, адміністрація Зеленського усі яйця і всі надії на американські вибори необачно переклала у кошик демократів. І якщо «великий Дональд» знову потрапить до Білого дому, всім буде непереливки. Треба з усією серйозністю ставитися до перспективи, що ця людина перекриє нашій країні кисень і спробує припинити війну за 72 години саме таким способом. Так, вочевидь, навряд чи вийде, але згадаймо, з чого почала ця людина у першу президентську каденцію. Правильно. Із залпу по Сирії «томагавками» та спробою заблокувати російські кораблі у Середземному морі.

Ні те, ні інше не вдалося. Вдалося прямо протилежне. Натомість Трамп став героєм. Діячем, а не базікою. Якщо герой та діяч після перемоги на виборах як слон у посудній крамниці втрутиться в українську війну, трапиться катастрофа. Крихка конструкція, яка допомагає гуртом повільно, але впевнено тиснути на путіна, миттєво розсиплеться. А поодинці ні США, ні НАТО, ні протести ООН не завадять російським загарбникам утримувати окуповані українські території, викрадати наших дітей, перешкоджати свободі судноплавства, насильно переселяти українських громадян у Сибір, а своїх бомжів — у Крим.

Путінських бандитів, до речі, під час «виборів» цілком влаштовує так звана «спеціальна військова операція». Прессекретар пєсков заявив, що виборчу кампанію ніхто не скасовував, а його шефа наступного року «переоберуть із 90% голосів». Що-правда, у цей оптимістичний прогноз можуть внести корективи успішні дії наших збройних сил.

Слава Україні!