Результати нещодавнього опитування, про яке і йтиметься сьогодні, не те що приголомшили, але таки здивували. Не приголомшили, бо про існування на Одещині чималої кількості прихильників «руcского міра», як відвертих, так і принишклих, не знає тільки той, хто нічого не хоче знати. І все ж таки ці результати здивували як досить високим відсотком захисників російських наративів, так і ще більшим числом тих, хто не визначився із відповідями на поставлені питання.

Що стоїть за цією невизначеністю — справді відсутність позиції щодо порушених тем чи боязнь відповісти відверто, прихована за маскою «важко відповісти» симпатія до ворога, до держави-агресорки?

Отож, спочатку про результати дослідження, яке було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва впродовж 10 —21 липня 2023 року.

Загалом було опитано 708 респондентів віком від 18 років в Одеській області. Вибірка є багатоступеневою із застосуванням випадкового відбору населених пунктів на перших етапах та квотним відбором респондентів на заключному етапі. Вибіркова сукупність відтворює демографічну структуру дорослого населення Одещини станом на початок 2022-го. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 3%. Водночас, слід зважати на систематичні відхилення вибірки через вимушену міграцію мільйонів громадян, спричинену російсько-українською війною.

Своє дослідження соціологи озаглавили так: «Механізми підриву безпеки через дезінформацію: приклад Одещини і стратегія РФ». Перед респондентами вони поставили, зокрема, такі питання й отримали ось які результати.

Щодо відповідальності за загибель в Одеському будинку профспілок, то, як зауважують автори дослідження, розподіл думок вказує на розбіжність у поглядах, а найбільша частка — 38,2% — тих, кому було важко відповісти на поставлене питання.

Як бачимо, з-поміж респондентів тих, хто звинувачує футбольних уболівальників, котрі мирною ходою рушили із середмістя Одеси на стадіон, а по них на Дерибасівській почали стріляти «невідомі», прикриті міліцейськими щитами, навіть більше (16,5%), аніж тих, хто вважає винними активістів Куликового поля/Антимайдану (10,9%).

І все ж найбільше (19,8%) з-поміж тих, хто визначився, відповідальними за те, що сталося, вважають російські спецслужби, ще 18,4% жителів Одещини покладають провину на наші правоохоронні органи.

Щодо подій на Майдані, то майже половина опитаних — 47,7% — вважають їх Революцією Гідності, 16,4% вбачають у них державний переворот, а більше третини — 35,9% — не змогли відповісти.

Ці дані, кажуть соціологи, підкреслюють глибоку розбіжність у відповідях. Питання відповідальності за трагедію в Одесі в 2014 році відображає, на їхню думку, схильність до дезінформації. Як і позиція отих 38,2% респондентів, яким важко визначити відповідальних.

Останнє питання — про відповідальність російського народу за війну — демонструє, на думку експертів, схильність до загальних висновків (57,2% респондентів, які погоджуються з цим твердженням). Ці результати відображають складний і багатогранний характер сприйняття суспільством ситуацій, які впливають на безпеку та інформаційний ландшафт в Україні, особливо в контексті Одещини та відносин з Росією.

Опитування підкреслює необхідність подальшого аналізу та вивчення цих питань для розуміння динаміки суспільної думки, переконані дослідники.

Поділитися своїми міркуваннями щодо результатів опитування, проведеного на Одещині Фондом «Демініціативи» імені Ілька Кучеріва, «Чорноморські новини» попросили нашого краянина — експерта Національного інституту стратегічних досліджень, військовослужбовця Збройних сил України Артема Филипенка (на знімку):

— У принципі, таке ставлення до подій 2 травня 2014 року мене не дивує. Від самого початку вони не мали однозначної оцінки як з боку влади, так і з боку суспільства.

Пригадаймо, що у тодішній риториці представників влади, як центральної, так і місцевої, у засобах масової інформації були присутні оцінки 2 травня як «трагедії», «громадських заворушень», а учасники подій розглядалися як «сторони конфлікту» тощо. Ба більше, те, що відбулося в Одесі, розглядалося окремо, поза загальним контекстом російської агресії проти України.

Свою роль у такому нинішньому ставленні одеситів до 2 травня 2014-го зіграла і незавершеність слідства у справі, особливо з урахуванням того, що більшість свідків й учасників тих подій із числа сепаратистів виїхала за межі України. Уже був окупований Крим і точилася війна на Донбасі, а в Одесі відбувалися траурні заходи на Куликовому полі, плач за загиблими сепаратистами.

Невизначеність в оцінках слугувала добрим ґрунтом для пропаганди проросійських партій в Одесі та області, які активно спекулювали на цій темі. Достатньо згадати, як представники й «Опозиційного блоку», і Партії Шарія відстоювали ідею встановлення пам’ятника «жертвам 2 травня», активістам Куликового поля. І все це тривало впродовж восьми років, а відтак не могло не позначитися на сприйнятті цієї події одеситами.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, безумовно, вплинуло на сприйняття 2 травня, але не радикально. Не забуваймо, що в місті залишився ще певний відсоток тих, хто з прихильністю ставиться до Росії, попри ракетні удари, руйнування і людські жертви. Вони схильні звинувачувати в усьому не Росію, а саме Україну й українців.

Щоб змінити таке викривлене сприйняття реальності, нам украй необхідна чітка парадигма в оцінці подій 2 травня як на державному, так і на місцевому рівнях. Насамперед потрібно говорити про них у контексті схожих подій 2014-го у Криму, Донецьку, Луганську та Харкові та наслідків, які маємо сьогодні.

Якщо говорити в цілому про сприйняття одеситами тих подій, які розгорталися в Україні з початку 2014 року, то маємо розуміти, що за останні десятиліття сформувався так званий одеський міф, який став складовою ментальності певної частини одеситів, переважно середнього та старшого віку, і в його основі якраз є уявлення про Одесу як російське місто, як, у лапках кажучи, про імперське місто, про місто, яке начебто з’явилося і розвивалося завдяки імперії, місто, яке процвітало завдяки імперії. Тож недарма, скажемо так, політичні сили, які спекулювали на цьому, в тому числі проросійські партії, активно використовували гасла на зразок «Відродимо колишню славу Одеси». Чому вони їх підняли на свої щити? Та тому, що побутувало таке собі уявлення, що існувала «колишня слава», тобто в Одесі колись, саме у складі Радянського Союзу, в складі Російської імперії, було добре, а після того, як СРСР розвалився, стало гірше. І вся ота «слава» і «розвиток» пов’язувалися саме із минулим, а не з майбутнім Одеси.

Ну і такий важливий момент, на який варто звертати увагу, — це те, що на Одещині досить таки розвинена так звана регіональна ідентичність, і в деяких питаннях, знову ж таки штучно, завдяки деяким засобам масової інформації, деяким політикам, які експлуатували цю тему, ця регіональна ідентичність ставилася вище за національну ідентичність. Тобто спочатку я — одесит, а вже потім я — українець, болгарин, молдованин, поляк і т.д.

Безумовно, повномасштабне вторгнення Росії на нашу землю, ця повномасштабна війна, яка триває зараз, значною мірою змінила ставлення до цих процесів. Варто зважати і на те, що зміна поколінь також позначається на сприйнятті тих чи інших подій. І все ж, певний відсоток людей, які й досі ставляться з прихильністю до Росії, ще є. Інша річ, що ці люди не присутні у публічному просторі.

Отож, і соціологи «Демініціатив», і наш експерт та захисник Артем Филипенко, суголосні в оцінках. Зокрема в тому, що на таку позицію жителів Одещини суттєво вплинула інформація, яка десятиліттями ширилася і з політичних трибун, і зі сторінок ЗМІ, контрольованих російськими спецслужбами. Вона міцно вкоренилася в мізках багатьох наших краян, і навіть повномасштабне вторгнення, звірства, які чинять на нашій землі окупанти, ще не отверезили чималого числа прихильників «русского міра». Яке те число? Порахувати важко, бо частина з них, підозрюю, прикривається відповіддю «важко відповісти».

Підготувала Ольга Сіра.

Цей матеріал підготовлено у рамках проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, що здійснюється за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Тут представлені винятково результати дослідження авторів. Вони не обов’язково відображають позицію Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.