Культурна спадщина — це унікальна колекція традицій, історії та цінностей, які відображають дух нації та спосіб її життя. На жаль, ця спадщина постійно перебуває під загрозою втрати. Відтак її збереження є дуже відповідальною місією сучасного суспільства.

У селі Табаки (Болградський район) цю місію взяла на себе Парасковія Цоєва. Саме вона стала ініціаторкою і хранителькою культурної спадщини села, створивши етнографічну кімнату під назвою «Народна къща». Ми завітали в гості до Парасковії Іванівни, щоб розпитати, як поставав цей осередок національної культури.

— Як виникла ідея музейної кімнати?

— «Народна къща» була відкрита завдяки підтримці Володимира Володимировича Терзі, старости села, в 2019 році.

А все почалося з однієї книжки. Староста запропонував Георгієві Казанджиєву, письменникові-історику з міста Добрич (Республіка Болгарія), написати про наші Табаки. Георгій уже написав кілька книжок про Бессарабію. Щоб допомогти йому, ми почали збирати інформацію про історію села.

На підтвердження люди приносили старовинні речі. Так з’явилася ідея створити етнографічну кімнату.

Ми з односельцями звернулися до старости, щоб нам виділили приміщення. Ним стало сховище для книг старої шкільної бібліотеки. Ми його трохи впорядкували й почали формувати експозицію.

Зараз кімната працює завдяки ентузіазму односельців — пенсіонерів і молоді, дітей та їхніх батьків, навіть тих, хто далеко від малої батьківщини.

— Скільки років уже функціонує «Народна къща»?

— 29 жовтня буде чотири роки, як відчинилися двері етнографічної кімнати. Ми не просто так обрали саме цю дату — це день пошанування бессарабських болгар, і це було дуже символічно — відкрити кищу саме 29 жовтня.

— Які заходи вже проводилися на базі музейної кімнати?

— Першим стало свято «Колада». Спочатку ми записали від старожилів прадавні пісні, які співають саме на це свято. Потім з молоддю вивчили їх. Це свято у нас відзначають із 6 на 7 січня. Торік організували свята «Лазарки» (аналог українських веснянок) та «Пеперуда» (обряд закликання дощу). На основі записаного і відтвореного маємо збірку обрядових пісень нашого села.

А ще до нас приїжджала відома дослідниця Інна Шипілова, і наші бабусі проводили майстер-клас з виготовлення бессарабських ляльок. Наші зразки потрапили до видання «Народні ляльки Одеської області».

Проводили майстер-класи з виготовлення мартиничок, браслетів з червоно-чорною ниткою, які плетуться на початку весни, щоб протягом року бути здоровими і щасливими. Цьогоріч створили пісенний колектив. Щоправда, він тільки злагоджується, але нам допомагає працівниця культури Наталя Волошина, тому сподіваємося, що нам усе вдасться.

Загалом ми зібрали багато інформації про історію нашого села. Після відкриття етнографічної кімнати чимало людей почали приносити різні матеріали: записи, тексти, карти, фотографії, де позначені Табаки. Завдяки цьому в нас є версія, що наше село починає свою історія ще з кінця XVIІ століття, а не із 1812 року, бо ще в кінці XVII століття на картах було позначене поселення під назвою Табаки.

— Чи плануєте розвивати музейну кімнату? — запитали ми старосту села Табаки Володимира Терзі.

— Спочатку хочемо офіційно оформити її як музей, щоб взяти на ставку хоча б одну людину, яка доглядатиме за ним. Ми зверталися до Болградської міської ради, але поки що відповіді не отримали. Тож наразі усі працюють тут як волонтери.

У свою чергу волонтери етнографічної кімнати просять, щоб Болградська міськрада посприяла у придбанні комп’ютера і принтер, проведенні інтернету, аби вони могли знаходити, накопичувати і зберігати інформацію в електронному вигляді.

Саме завдяки таким небайдужим людям, як натхненники етнографічного осердя «Народна къща» у Табаках, національні спільноти Одещини зберігатимуть свою культуру, передаватимуть традиції своїх дідів-прадідів своїм дітям-онукам.

Джерело: газета «Дружба» (https://mahala.com.ua).