|
Любов і ненависть
28.12.2023 / Газета: Чорноморські новини / № 53(22478) / Тираж: 8525
1 січня 1909 року народився Степан Бандера Багато бур зазнала Україна, Та не схилилася і не схилитись їй. Микола ВОРОНИЙ. І можна нічого не додавати до цих слів — хто він і чим уславився, ніяких визначень ані епітетів. Всі й так знають. Проблема ж у тім, що різні це знання — їхня якість, рівень, джерела цих знань. У кожного — своє бачення, своє, власне розуміння. У кожного, хто бодай щось чув про нього — свій Бандера, своя візія і свій образ його. Від цілковитого несприйняття і крайньої ненависти до захоплення й поклоніння, відданости його вченню, його закликам, його ідеям, властиво — одній-єдиній ідеї: визволення та побудова самостійної України, якій він присвятив усе своє життя. І ті, й ті характеризуються своєю приналежністю до однієї нації — українців. Хоч і не наша це зчаста провина, та все-таки за тридцять років Незалежности та ще два роки війни (а фактично — майже десять) могли б таки вилюдніти. Любов і ненависть, пошанування й цілковите несприйняття та відторгнення. Як наче два полюси. Але чому? Він не брав безпосередньої участи у збройній боротьбі — жодного дня. Навпаки: майже всю війну просидів у концентраційному таборі Аушвіц. Його батька, греко-католицького священника отця Андрія, закатували на смерть. Двоє братів теж загинули в таборі, а третій — у боротьбі з нацистами десь на Миколаївщині. Усе це відомі факти. Та й написав Степан Бандера небагато, не встиг. 1950 року у Німеччині, де він жив нелегально, його вбив більшовицький агент, його ж таки, до слова сказати, земляк, завербований на службу НКВД. Убив, потім здався поліції, далі — слідство, суд, де мусив доводити свою причетність до цього злочину (така західна демократія). Отже, любов і ненависть, крайні полюси пам’яти про Степана Бандеру, а посередині — він сам, зі своїми власними любов’ю та ненавистю, любов’ю до своєї України, яка в уяві його мала стати вільною й соборною, і ненавистю до її ворогів, передовсім — росії. Він був, за визначенням, творцем нації, таким залишається й по сьогодні. Як Шевченко, Франко, як Мазепа, а зрештою — і Петлюра також. (Декому із професійних патріотів не до вподоби ім’я останнього, та що вже поробиш: у нас і зараз у подібних питаннях є розбіжності в суспільстві. Попри всю небезпеку цього в умовах війни, вона, ця розбіжність, є часто свідомою. Такі вже ми, українці. Не вміємо стримати себе, згуртуватися навколо однієї — найважливішої — ідеї: перемоги. Може, й тому також, що невистачає сьогодні Бандери, котрий умів згуртовувати під прапором перемоги. Може, тому й спотикаємось об невдачі, бачимо нерозуміння з боку наших щирих друзів). На його батьківщині, західноукраїнських теренах, його шанують і люблять. Бо знають про нього все. А там, де не знають нічого, — там ненавидять. Ненавидять, бо не читали. А коли й читали щось, то, звіcно, вороже, та ще слухали з олігархічних каналів, так само вороже. Але варто знати, що Степан Бандера ще в 1950 роках передбачав нинішню російсько-українську війну, казав, що росія виправдовуватиме свою агресію нібито захистом «русскоязичного» населення і що по шматочку відгризатиме наші території. Він казав, що вони завжди нападатимуть на Україну, бо ми — простір свободи. Застерігав, що війна буде в головах, у свідомості людей. Тому великого значення надавав вихованню еліти, котра мислила б категоріями великої країни. А ми все уявляли себе малою чаєчкою при битій дорозі. Але чи виховали ми справжню еліту, яка думала б про державу та її майбутнє, була непідвладною корупції? Ось питання, яке залишається досі відкритим. Та й чи можна, врешті, називати елітою багатьох з нинішньої владної верхівки, у кого відповідну освіченість, відданість рідній країні замінило вміння примножувати свої статки, а війна війною, мовляв? Тому, чуючи про те, що ця війна буде довгою і важкою, варт усе ж таки звернутися до його праць та його життєпису. І до слова: коли хто не знає, чи забув, то згадаймо, що вітання «Слава Україні!», яке для багатьох стало, на жаль, формальністю, було бандерівським гаслом. Автор: Роман КРАКАЛІЯ
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.011 |