У грудні на базі Одеської національної наукової бібліотеки відбулася всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Пам’ятки письменності та культури: вивчення, збереження, популяризація». До матеріалів цієї конференції увійшла й доповідь, присвячена діяльності відомого музиканта, музикознавця, соліста-інструменталіста Одеської філармонії, гітариста Анатолія Шевченка.

2023-й — ювілейний рік для Маестро: 29 вересня йому сповнилося б 85…

…Давно хотіла написати про цих незвичних людей — Наталію та Анатолія Шевченків. Анатолія вже нема серед нас, а Наталя, дружина музиканта, і зараз займається впорядкуванням його багатої спадщини — архівів, записів, статей, спогадів… Її стаття, що увійшла до матеріалів конференції, присвячена саме творчому доробку чоловіка.

Небагато в наш час є людей, які були б так занурені в своє ремесло. Віддавалися б йому без залишку. Вдосконалювалися, досліджували, робили відкриття й дарували нам, слухачам, високу професійну майстерність, зустріч з хвилюючими багатовіковими таїнами…

…Як же давно це було… До цієї триклятої війни… Мої зустрічі з Наталкою Шевченко… Одеса…

…Я сиджу за столиком біля вікна. Хвилинка — і, посміхаючись, заходить вона. Тоненька, невисока на зріст… загадкова. Ресторанчик кримськотатарської кухні — місце наших пості-йних зустрічей. Наталя — уроджена кримчанка, з усією аурою цього тепер уже відомого на весь світ півострова…

Вона згадує розповіді мами про те, як у 1944-у виселяли з Криму татар… Коли ж ця кровожерлива росія перестане знущатися над людьми? Це питання надовго зависає в повітрі...

Сонце заливає затишну залу ресторану. Дівчата в шовкових шароварах і смугастих сукнях розставляють піали, тарелі. Ми ласуємо янтики, чебуреки, пахлаву. Ділимося новинами. Що ж тут незвичного? А незвичне тут усе!

За своїми турботами, повсякденною рутиною, через нестачу часу ми не помічаємо, як поруч, зовсім близько, проходить величне, повне успіхів, дивовижних відкриттів, трагізму, високих злетів і жорстоких випробувань життя.

Наталя смакує зелений чай, розповідає про якісь події… А я бачу її на сцені… Крізь різнобарвні вітражі філармонії на неї падає незвичне світло. На ній — тонка чорна шовкова шаль, у високо піднятих руках — кастаньєти. Вона кидає швидкий погляд на чоловіка — і кастаньєти вмить оживають. У такт гітарним акордам починається гра перкусії, гострі палісандрові звуки кастаньєт зливаються з гітарними струнами, а згодом — з могутнім звучанням симфонічного оркестру. У виконанні Анатолія Шевченко звучить грандіозне «concіerto grosso».

Не знаю, як молодь зараз зустрічається з культурою. Їй її нав’язують? Вона щось вивчає, шукає цікаве, споріднене своїй душі сама? І починає екзистенційно творити, «під’єднуватися» до величного, вже зробленого?..

В імперські часи нам, звісно ж, культуру насаджували. Престижним було те, що масово розкручувалося й дорого обілечувалося. Якщо класичне — то Башмет, якщо попса — то Антонов, Малінін та іже з ними… Каюся, сама відвідувала їхні концерти… А десь зовсім поруч творилася справді висока культура. Не на запити більшості, не за гроші, не з веління начальства… А сама по собі. Тому що КУЛЬТУРА.

Гітарист Анатолій Шевченко — справжнє музичне диво. Як зуміли переплестися в одній людині і великий гітарист, і професі-йний композитор, і тонкий художник, і схвильований дослідник? Вочевидь, завдяки тому, що поруч, під ногами, а ще — на морських хвилях, у високому небі — все було настояне на сонці Давньої Еллади. Звичайно ж, Північне Причорномор’я — Крим (Херсонес, Пантикапей), Сімферопольське музичне училище, зустріч з Наталею… на все життя… потім — Одеса (Істрія, поруч — Ольвія, Тіра), знаменита консерваторія, філармонійні зали… Й усе наповнено чудовими звуками гітарних струн, якимось незбагненним зсувом часів, мистецькими перекликами, напівпроявленими в реальність здогадками.

Ми знаємо, як виглядала Давня Греція — величні храми, театри, статуї олімпійців і численних богинь у задрапованих туні-ках… Трохи обізнані, як був облаштований побут еллінів — розписані амфори, залишки житла, давні монети… А як звучала Еллада?

У своїй доповіді Наталя Шевченко звертається до історії. «Як слухали музику в минулому? В ХІХ ст. виконувалася тільки музика сучасників… Трохи згодом — сучасників і композиторів класицизму. Потім — автентичне бароко. І тільки на початку ХХ ст.. слухачі почули музику Середньовіччя та Ренесансу. Й ось настав час і ми дісталися до старовинної музики Античності». І відтворив її для нас, заграв уперше, розшифрувавши давні надписи на мармурових уламках, знайдених археологами, та на фрагментах папірусу, допитливий дослідник, високий професіонал-музикант Анатолій Шевченко. Йому вдалося відчути в часі невпинний рух музики, її розвиток, пов’язати досконало вивчене ним фламенко зі звучанням кіфари у давніх греків… Відтак спочатку в Криму, а потім і в Одесі зазвучали ритми Еллади.

Уже після смерті Маестро, у 2015 році, Наталя Шевченко видала чудову книжку «Музика Еллади» — з дослідженнями, відкриттями, нотними ілюстраціями Анатолія (на жаль, у росі-йському та англійському варіантах, випуск українською ще чекає на своїх видавців).

Анатолій весь час був у пошуку. Головна тема його творчості — фламенко. Він самостійно вивчив іспанську, не раз бував у цій країні. Серед знакових — статті «Неприборкані ігри фламенко», «Антологія гітари», «Заповіт Орфея», «Звукова концепція в космології від «Гармонії сфер» до «Теорії струн». Вивчав особливості української музики. Його праця «Думний лад України», композиції «Українське танго», «Українська сюїта», «Думи мої» піднімали дух українців при становленні незалежної Української держави. Анатолій вітав одеських письменників з їх успі-хами, виступав на зустрічах та презентаціях їхніх книжок. Товаришував з астрономами. Багато уваги приділяв одеській музичній темі. Його «Одеський променад-концерт» був улюбленою програмою серед філармонійних слухачів.

Наталя Шевченко — російськомовна. Але як же вона ненавидить кровожерливу імперську росію! Росія відібрала у неї її рідний Крим, місця, де вони були щасливі з Анатолієм, де в античному театрі українського Севастополя, вперше за два тисячоліття, в 1996-у, завдяки Маестро знову зазвучала музика Давньої Еллади (у виставі Еврипіда «Медея», музичний супровід до якої написав Анатолій Шевченко і сам взяв у ній участь). А ще якось за кавою Наталя здивувала мене однією згадкою. Я тоді збирала факти з біографії Олени Теліги. Ми розговорилися. І раптом з уст російськомовної Наталі я почула романтичне: «Сьогодні кожен крок хотів би бути вальсом…». Не кожен освічений українець зможе за кавою цитувати Олену Телігу… А потім «квартирник», присвячений музиці Маестро, незабутнє звучання гітари талановитого учня Анатолія — Дмитра Пєчкіна. Вірші Арсенія Тарковського, улюбленого поета Наталі, у її виконанні. Одеса пам’ятає ці незабутні хвилини…

А ще згадую, як переживали з нею події зими 2013 —2014 років. Майдан, гордість за українців, потім постріли в центрі Києва, втеча Януковича. Ну і, звісно ж, наш, одеський, Євромайдан біля Дюка...

Сьогодні Наталя Вікторівна і далі навідується до Одеської філармонії, яка наповнена спогадами про яскраві концерти, як і завжди, обожнює гарну поезію, класичну музику, але, на жаль, багато хворіє. Даються взнаки недавні переломи кісток. От і недавно, перед виступом на конференції, стався прикрий випадок — і знову гіпс. А ще — проблеми з легенями. Узимку задля економії вона не вмикає опалення… Але її духу, мужності, бажанню творити, підтримувати бійців на фронті, піклуватися про тварин, позаздрять навіть молоді. Недарма ж донька Наталії та Анатолія Шевченків Ірина, відома київська журналістка, яка сьогодні воює в лавах ЗСУ, поздоровляючи маму, звертається до неї у фейсбуці такими словами: «Мій невтомний генератор геніальних ідей та божевільних пригод»…

І знову спогади... Філармоні-йна зала заповнюється слуха-чами. Оркестранти займають свої місця. Оплески. Анатолій з гітарою в руках виходить на сцену. Срібний передзвін струн. І Наталя з кастаньєтами у високо піднятих руках, гордовито тримаючи голову, розпочинає свою партію у неприборканих ритмах фламенко…

Стаття Наталі Шевченко в матеріалах згаданої конференції, що відбулася в Одеській національній науковій бібліотеці, вкотре доводить: скільки ще незвичного, невивченого, недооціненого існує поруч з нами! Будьте ж допитливими й наполегливими! Сміливо ступаймо на шлях пошуків і знахідок! Шлях, який торував одеський гітарист Анатолій Шевченко.