ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:




Сашко із Зеленого Клину
01.02.2024 / Газета: Чорноморські новини / № 5(22483) / Тираж: 8525

Поки що рано оцінювати вплив на суспільство указу президента «про історично населені українцями території російської федерації». Однак уже перші відгуки патріотичного середовища свідчать про те, що надії на нього покладаються великі. Тобто суспільство готове «впрягатися» й допомагати державі.

Автора цих рядків і раніше цікавила тема: як вихідці з різних українських етнічних територій допомагають Україні в найскрутніші моменти її історії?

У 2015 році я спеціально їздив у Дружківку, що на Донбасі, аби потиснути руку Анатолієві Водолазькому, який не був місцевим, а походив із Розсошанського району Воронезької області. Він — єдиний, хто насмілився протестувати проти окупації Дружківки опричниками Стрєлкова-Гіркіна. Анатолій тоді вийшов із синьо-жовтим прапором на центральну площу міста і простояв там кілька хвилин, поки його не скрутили бойовики й не кинули до підвалу. Якби не деокупація міста ЗСУ, то ми, можливо, нічого і не знали б про цей подвиг скромного вихідця із слобідської Воронежчини. Із 2014-го воював за Україну і Богдан Коваль, виходець із Ростовщини. Всі чули про Юлію Толопу, яка родом із Ставропілля. Беручи участь в АТО, вона дуже добре вивчила українську мову, її показували по телебаченню. Чув, що не стоять осторонь і кубанці. Син Берестейщини Олесь Черкашин також воював із 2014-го, й позивний мав цілком український — «Тарас». Але найбільше матеріалу мені вдалося зібрати про Олександра Пушкаря, який походив із Зеленого Клину.

Коли ще за царя заселявся Зелений Клин (землі над Амуром і південь Хабаровського краю), вихідці із суто російських губерній складали там лише 12,5%. Зате з українських — аж 43,4%! Один із нащадків цих переселенців — Олександр Пушкар — загинув, захищаючи Бахмут, у травні 2023 року. Народився він у 1976-у в Амурській області, досить довгий час жив у Криму, а в 2006-у переїхав на Вінниччину. Воювати пішов з Оратова Вінницької області, де на той момент проживав з дружиною та двома доньками. До речі, при обговоренні в соцмережах нового президентського указу, уродженець Воронежчини, який тепер воює за Україну, висловив свою думку: «Якби Україна раніше якось впливала на населення, що живе в росії — Білгород, Вороніж тощо, то у нас там було б набагато більше своїх людей, а відповідно —більше інформації про наміри ворога, більше диверсій, більше впливу на процеси…».

Та сталося так, як сталося, ми надто пізно робимо висновки з війни. Тому розраховуємо насамперед на тих людей, які опинилися в Україні ще до 2014 року. А у кожного з них — своя історія прозріння.

Пробудити національну свідомість Олександрові допомогла його дружина — Олександра. Як бачимо, у них навіть імена однакові. Цікаво, що познайомилися вони саме в Криму. Звісно, Крим — не Галичина, але й там були осередки української культури та українського духу. Олександра — філологиня за освітою, та й весь рід у них такий — глибинно український. А Сашко спочатку носив прізвище вітчима — Барабін. Лише після народження дитини вирішив перейти на прізвище дружини — Пушкар, оскільки про вітчима залишилися дуже погані спогади. Зате справжнім світлом для нього стала Олександра.

«Я була на третьому курсі університету, коли ми познайомилися, — згадувала вона. — Зразу відчула, що дуже йому подобаюся. Із Сашком я почувалася невимушено, адже бачила, що він — хороша людина. А от щодо його світогляду, то спочатку були певні проблеми. Пригадую, як на набережній Ялти між нами спалахнула «політична» суперечка: він щиро вважав, що його за ро-сійську мову можуть побити, а то й зарізати у Львові. Важко було його переконати, що це не так. Прозріння настало лише тоді, коли пожив на Вінниччині і зрозумів, як влаштована українська нація. Хоча й тут стосовно деяких моментів (скажімо, колядування) у нього було нерозуміння. Я пояснила, що є у нас така давня традиція, і через кілька років він уже сам з нетерпінням чекав колядників. Готовий був усі гроші віддати, аби лиш діти зайшли поколядувати!».

Як бачимо, походження та емоційний зв’язок із Зеленим Клином у цьому випадку мало що вирішували. Скоріше, головну роль тут зіграли стосунки з Олександрою й народження доньок. Прикро лише, що навесні 2023-го кривава війна, розв’язана імперією, забрала життя цієї чудової і дуже важливої для багатьох людини. І для сусідів, і для дружини, і для п’ятнадцятирічної Божени та п’ятилітньої Віки.

Спілкуючись з Олександрою, я зауважив, що вона тепло відгукується про свою кримську ви-кладачку Світлану Кочергу:

«Світлана Олексіївна виконувала важливу місію в Криму. Наша група складалася лише із 20 студентів, а в процесі навчання скоротилася до п’ятнадцяти. Але з них аж четверо стали кандидатами філологічних наук! Ось вам аргумент щодо якості навчання. Це заслуга Світлани Олексіївни, бо вона так викладала. І ми до неї тягнулися. Те ж саме можна сказати і про роль Олексія Нирка. Я навчалася на українському відділенні, а він ви-кладав бандуру. Я зразу зрозуміла, що це неорди-нарна постать. Олексій Федорович був подвижником відродження кобзарства Кубані та Криму. Застала його вже немолодим. Він дуже любив свою справу. Пригадую, як дівчина з Тетієва (Київщина) спеціально приїхала в Ялту, щоб навчитися в нього грі на бандурі. Саме в його клас. Я відчула в ньому якийсь міцний український стрижень. Його мало хвилювало те, що це російськомовний регіон, що люди тут особливі, що не всім подобається українізація. Він знав собі ціну й добре робив свою справу. Нирко був свідомий своєї місії на півострові, тому користувався у студентів високим авторитетом. Мій чоловік якщо спочатку чогось і не розумів, то принаймні свято поважав це середовище. Знав, що місцем тусовки патріотичних ялтинських студентів є музей Лесі Українки. Разом з нами формувався і сам».

Отже, політично нейтральний до пори до часу Сашко Барабін поступово сформувався як твердий політичний українець. Згодом мислив, як Богдан Хмельницький чи Василь Стус. До речі, дуже поважав Джохара Дудаєва; йому подобалися слова чеченського генерала про те, що російська імперія зникне тоді, «коли зійде українське сонце». Високо оцінив і подвиг удмуртського науковця Альберта Разіна, який у 2019 році в центрі Іжевська здійснив акт самоспалення на знак протесту проти гноблення удмуртської мови. Акцентую увагу на цих деталях, щоб читач усвідомив: навіть одна-єдина людина, яка виступила проти режиму, може становити собою неабияку ідеологічну силу.

В Олександра не було жодних сумнівів стосовно того, чи ставати на захист України. Хоча здоров’я мав далеко не ідеальне: часто давалися взнаки побої вітчима. І якщо дехто із сусідів казав, що нема чого воювати за донецьких, що, мовляв, ми вже ми тут ворога зустрінемо, зорганізувавшись у тероборону, то Пушкар був категоричним: «Я знаю, що таке «русскій мир». Не хочу, щоб його скуштували мої діти. Треба йти воювати. Бо виростуть мої внуки і запитають: що ти робив, діду, коли була війна? Не варто чекати, коли ворог прийде на Вінниччину».

Після загибелі чоловіка Олександра викинула три мішки з російською літературою: «Мої доньки читати цією мовою не будуть, адже саме росія принесла горе в наш дім. Зрештою, і моя старша донька, яка на початку війни побувала в Німеччині, тепер заявляє: «Мій тато загинув за Україну, тому я її ніколи не покину. Навіть якби й довелося вчитися десь на Заході». А маленька Віка намалювала на асфальті малюнок з написом: «Україна — понад усе!». Ніхто не підказував, це було її особисте рішення…».

Часом ми із сумом говоримо про те, що населення України стрімко скорочується. На жаль, це так. Для багатьох родин з Маріуполя, Бахмута чи Сєверодонецька, які вижили під обстрілами, проживання за кордоном є чи не єдиним виходом. Бо ж рідне місто знищене, а коли відбудується — невідомо. Житла нема, роботи нема, а де вчитися дітям? Школи окупанти нищили насамперед. Далеко не всі із цих, вигнаних війною, біженців повернуться в Україну. А хто ж залишиться?

Й ось тут, в Оратові, стоячи біля пасіки Олександра Пушкаря, проходячи біля ставочка, створеного за його активної участі, дивлячись на домашні меблі, виготовлені його руками, я думав: а чому ми повністю відкидаємо біженців із росії? Особливо, якщо йдеться про вихідців із тради-ційно українських регіонів — таких, як Кубань чи Зелений Клин. Як на мене, тут ми повинні рішуче відкинути свою упередженість. Хіба досвід створення сім’ї подолянкою Олександрою Пушкар із сибіряком Олександром Барабіним був негативним? Та ні, навпаки. Якщо з любов’ю і довірою зустрінеш людину, то таку ж любов і довіру отримаєш у відповідь.

До речі, в 2013 році Олександр їздив на свою малу батьківщину — у Зелений Клин. Бабусі було понад 80 років, і він хотів з нею попрощатися, бо ж саме вона замінила йому рідну матір, яка випивала й мало цікавилася вихованням сина. Так ось, за тиждень він потратив там усі свої гроші, бо… родичі були вічно голодними. Його двоюрідні брати все повиносили з бабусиної хати і попропивали. У колишнього мешканця Амурської області був шок від росії. Повернувшись, казав дружині: «Ти не уявляєш, які там злидні. Там просто неможливо жити. Так влаштована росія. Я один із небагатьох, кому дивом вдалося звідти вибратися». А потім розповів, як ще в дитинстві разом із приятелем (а було їм по 14 років), роздумуючи про своє нещасливе життя, підсумували: «Скорей бы уже была война… Так хочеться хоть кому-то навалять!».

Уявляєте, які думки у російських підлітків з глибинки? То хіба треба дивуватися з того, що вони витворяли у Бучі?

Сибіряк, похований під червоно-чорним прапором на Поділлі, яким так пишаються доньки і якого так бракує сусідам, — найкращий доказ тези: чужі здатні ставати своїми, якщо ми цього дуже захочемо. А новий президентський указ може неабияк полегшити роботу ентузіастів.

Автор: Cергій ЛАЩЕНКО

Пошук:
розширений

Микола Саранча
Роль міді та марганцю для озимої пшениці
У сучасному сільському господарстві все більшу роль для отримання щедрих та якісних врожаїв озимої пшениці відіграють мікроелементи, зокрема мідь та марганець. Вони мають вагомий вплив на проходження фізіологічних процесів під час росту та розвитку рослин та формування врожаю. Значення мікроелементів для сільськогосподарських рослин зросло із підвищенням врожайності, яку стимулюють, застосовуючи NPK добрива. Проте забезпечення мікроелементами з ґрунту не завжди задовольняє потребу рослин, що і призводить до прояву дефіциту.

Шоста Велика Одеська Бібліоніч надихала любити, читати, творити, радіти талантам і донатити
Вже шостий рік поспіль чимало одеситів 14 лютого відмічають в Одеській національній науковій бібліотеці як подвійне свято: День святого Валентина і Міжнародний День книгодарування, бо добре знаються на тому, як книга, слово і кохання доповнюють і наповнюють одне одного.

Останні моніторинги:
00:00 22.02.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 22.02.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 22.02.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 22.02.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 22.02.2024 / Вечерняя Одесса


© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.011