|
Мовна домінанта Чернівців
14.03.2024 / Газета: Чорноморські новини / № 11(22489) / Тираж: 8525
Якось — це було ще минулого року — почув від знайомих, що мовна ситуація в столиці Буковинського краю дещо погіршилася. Мовляв, це пов’язано з переїздом до Чернівців великої кількості біженців із Харкова, Запоріжжя, Херсонщини та інших регіонів. «Яким же є мовне співвідношення в місті?» — запитав я. Мені відповіли, що десь 50% на 50%. Що ж, пам’ятаю й набагато гірші часи, коли українською у Чернівцях розмовляли заледве 25% населення. Як дізнався? А дуже просто: сидів на лавочці у різних куточках міста і рахував упродовж певного часу. Виходило більш-менш точно. Але це було ще на початку 1980-х, тож дивуватися не варто. Все одно української було набагато більше, ніж у Києві, а відтак навіть такі показники тішили. Побувавши ж у Чернівцях з десять років тому, оцінив співвідношення мов як 60% на 40%, але вже на користь української. Тобто тенденції були обнадійливими. То що сталося тепер? Невже цей мовний відступ спровокувала війна? Найкращий спосіб прояснити ситуацію — це поїхати на землю Буковини, яка, до речі, подарувала Одесі нашого шанованого колегу, письменника і журналіста, небайдужого до українських справ Романа Кракалію. Чернівці. Сонячний ранок. Пішки йду від залізничного вокзалу (на знімку) до центру міста. Звертаю увагу на вивіски. Домінує українська, але трапляються й меморіальні дошки двома мовами: українською та івритом або українською та румунською. В центрі помічаю великий будинок з великим румунським написом угорі: «PALATUL NATIONAL», що перекладається як Народний дім. Водночас вивіска на магазині «Продукти з Румунії» — лише українською. Якщо й поменшало якоїсь мови, то це російської. Щоправда, фіксую двомовний напис від руки: «Обережно! Стена падает». У Львові такого точно не було б, але якщо пригадати толерантність буковинців, то... Коли у січні 2013 року Михайло Кузменюк (мешканець Севастополя з буковинським корінням) проводив для мене екскурсію Чернівцями, то постійно знаходив двомовні меморіальні дошки і наголошував на толерантності місцевого люду. Тоді мені потрапив на очі й тримовний напис: «КВІТИ / ЦВЕТЫ / FLORI». Тепер я його не помітив. Може, просто не там пройшов? Місто ж не маленьке, а на якій вулиці я його тоді бачив, уже й не пригадаю. Трохи шкодую, що румунські села зосереджені переважно біля кордону, бо туди не поїдеш просто так електричкою чи дизелем. З дешевим транспортом тут складніше, ніж на Львівщині. А то поїхав би, послухав румунську мову, завів би нові зна-йомства. Знаю, що з гостинністю на Буковині справи непогані — не важливо, чи то йдеться про українців, чи молдован, чи румунів. Це не системно розхитуваний москвою промисловий Донбас, куди й до 2014-го їздити було страшнувато. Тут аби лиш хотів! Коли зо п’ять років тому я почав глибше вивчати Буджак, то постійно думав: слід для порівняння і на Буковині побувати. Припускав, що побачу деякі паралелі з півднем Одещини, а може, й навпаки — принципові відмінності, які варто дослідити. Ну, перша принципова відмінність зразу впадає у вічі: в Чернівцях українська мова переважає. Чого не можна сказати ні про Ізмаїл, ні про Болград, ні про Арциз. Там явно домінує російська. Ситуація з румунською і молдовською на Буковині завжди була благополучною, тоді як у Буджаку болгарську, гагаузьку чи албанську почали вивчати лише в роки незалежної України. До того мова передавалася нащадкам лише через усне спілкування в родині. З молдовською було легше, бо мережа румунських шкіл у Бессарабії існувала ще до 1940 року. Просто їх почали називати молдовськими, перевівши все навчання на кирилицю. Тепер же Чернівецька область переживає зворотну тенденцію. Дедалі більше й більше молдован обирають для себе румунську ідентичність. У 2001 році кількість громадян, які ви-знали себе румунами, зросла на 14,2%. Натомість, кількість молдован скоротилася на 20,5%. Щодо українців в 1989-у в області їх було 70,8%, а в 2001-у — вже 75%. Щоправда, не відомо, яким став національний склад Буковини після початку широкомасштабного вторгнення, але можу запевнити читачів, що мовного співвідношення 50% на 50% я не зафіксував у жодному з мікрорайонів міста. Мені здалося, що української на вулицях аж ніяк не менше 70%, а якщо говорити про молоде покоління — то й усі 80%. Чому ж мої знайомі настільки перебільшували? Можливо, й було багато російської на початку масового переміщення родин з дітьми. Але тепер частина тих людей виїхала за кордон, частина перебралася до Києва, бо там набагато краще з роботою, а дехто, залишившись тут, підучив українську, тож нічого загрозливого нема. Нині в області 87% дітей навчаються українською мовою, а 12,5% — румунською. Напередодні кілька разів перечитував вірш Ліни Костенко, присвячений румунським художникам: Ввійшли у мистецтво з громом — aж досі в душах відлунює. Спалились, як на жертовнику, — не ждали собі нагород. Створили для тебе мистецтво, вишневогуба Румуніє! Умерли теж відповідно — у тюрмах і від сухот... Як бачимо, дуже тепло про художників, але дещо критично про саму країну: Давно це було, Румуніє, коли ти була під боярами, і геній твоєї нації ходив іще в личаках... Ну, це як про нашого Шевченка! От цікаво: чи в румунських школах області цей вірш вивчають? Хоч що-небудь про нього чули? Коли я пробував популяризувати цей твір серед буджацьких молдован, то чув таке: «Ой, що ви, нам такого не можна, ми ж чітко дали зрозуміти, що ми молдовани, а не румуни. Не будемо допомагати румунським радикалам. Вірш Ліни Костенко хороший, теплий, але не для нас...». Так що хочемо того чи ні, а таки доведеться вникати в деякі аспекти бессарабської та буковинської ідентичності. Якщо пригадати, якими непростими є стосунки з Угорщиною (а опосередковано — з угорцями Закарпаття), то треба хоч на Буковині максимально гармонізувати українсько-румунські стосунки. Чи ж є підстави для тривоги? Та трохи є. Кандидат історичних наук, автор наукових праць з українсько-молдовсько-румунських відносин Сергій Гакман (на знімку), з яким я познайомився майже десять років тому на Донбасі, переглянувши кілька номерів «Чорноморки», сказав, що готовий бути символічним містком між Україною та Румунією й охоче відповість на деякі запитання. І коли я поцікавився, чи є, на його думку, підстави ображатися на «насильницьку українізацію» Закарпаття та Буковини, відповів так: «Донедавна угорці та румуни мали практично все. Від першого класу школи до останнього рідна мова домінувала, а українська викладалася лише як окремий предмет. Тепер же в останньому класі є лише години румунської мови, а все інше — хімія, фізика, математика — українською. Сам я взагалі ніколи в школі не вивчав української. Опанував її самотужки. І, як бачите, вільно нею розмовляю, пишу статті, наукові праці. А чому? Та тому, що спочатку добре вивчив рідну, румунську. А людина, яка з ранніх літ вивчає дві мови одночасно, може не знати добре жодної з них...». Не знаю, наскільки переконливим є цей аргумент, але я про нього пам’ятатиму. А от коли я говорив на цю ж тему з представниками української інтелігенції Чернівців, то вони казали так: «Можливо, й справді для спілкування на вулиці достатньо вивчення української мови як окремого предмета. Але ж мовний закон писався не лише для Закарпаття чи Буковини, а для всієї України! Російськомовне населення вивчає українську, як окремий предмет щонайменше з 1991 року. І що? Ви багато чули української мови в Севастополі, Маріуполі, Харкові, Запоріжжі, Одесі? Українська мова повинна вивчатися належним чином скрізь, тоді й будуть позитивні зрушення. А якщо зробити поступки угорцям і промосковському Орбану, то в містах півдня і сходу хіба не попросять зробити те ж саме? Хіба росія не скористається нагодою роз-дмухати мовне протистояння скрізь? Тож поки що треба діяти чітко за законом, а вже далі можна буде передбачити деяке послаблення. Тим паче, що й Румунія тепер вкладає чималі кошти у збереження і розвиток української культури. Але це тепер. А раніше як було? Українці настільки успішно асимілювалися, що нині навіть великі кошти навряд чи повернуть українську мову в широкий вжиток. А румунська у нас звучала і звучатиме...». Ну, що ж. Добре вже те, що румуни всіляко сприяють наближенню України до ЄС і НАТО. На завершення скажу, що чернівецькій інтелігенції старшого покоління добре відоме ім’я Романа Кракалії. Воно й не дивно, бо один з найпатріотичніших і найбільш проукраїнських одеситів народився і прожив там немало літ. І кожен його творчий рік був чимось пам’ятним. А знаєте, це дуже цікавий феномен, коли уродженець одного українського регіону реалізується й повністю розкриває свої таланти в іншому. Ми повинні пам’ятати про таких людей, як просвітянин Іван Захарченко, який нещодавно відзначив cвоє 75-ліття. Нині він проживає в Білгород-Дністровському районі, а коріння має луганське. У травні відзначатиме 75-річний ювілей письменниця і просвітянка Валентина Сидорук із Чорноморська. Родом вона з Миколаївщини. А ось у 2025-у виповниться 85 років нашому Романові Кракалії, який, як уже мовилося, родом із Буковини. У кожного з просвітян-патріотів за спиною довгий життєвий шлях, усі вони працювали і працюють на відродження України. А якою вона буде через рік-два? Буковинська земля не зазнала і, сподіваюся, не зазнає таких руйнувань, як Харківщина чи Херсонщина. Але й вимоги до Буковини будуть більшими. З огляду на великі міграції населення (росія ж бо не збирається припиняти війну) роль західних областей у культурному сенсі помітно зростатиме. Тож треба побільше подорожувати, пізнавати інші регіони й якомога інтенсивніше знайомити між собою та залучати до роботи молодь. м. Львів. Автор: Сергій ЛАЩЕНКО
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 03.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 03.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 03.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 03.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 02.05.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.012 |