У кінці ХІХ – на початку ХХ століть в Одесі виходили українські літературно-художні альманахи «Нива» (1875), «З-над хмар і з долин» (1903) та «Багаття» (1905), у яких друкувався цвіт українського красного письменства: Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Ольга Кобилянська, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Іван Липа та багато інших.

Утім, легальна українська преса на території Російської імперії з’явилася лише у 1905 році. Пов’язують це із проголошенням 17 жовтня маніфесту Миколи ІІ, у якому висловлювався «непохитний намір ввести основи громадянської свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок». Формально населення отримало свободу слова і друку, але фактично це було суто декларативним актом, адже Емський указ не був скасований.

І все ж, уже 12 грудня 1905-го в Лубнах на Полтавщині з’явилася перша в Наддніпрянщині щотижнева українська газета «Хлібороб». Заснували її відомі політичні та громадські діячі Володимир і Микола Шемети. У своєму щоденнику Євген Чикаленко згадує, що «Хлібороб» «зробив у Києві цілу сенсацію: на вулицях просто виривали його з рук газетників…». А Василь Доманицький у нарисі «Українська преса 1906 року» зазначає, що газета була досить популярною серед населення і розходилася тиражем до 5 тисяч примірників. На жаль, видання проіснувало недовго: 4-й номер був конфіскований владою, а вже після 5-го – «Хлібороб» заборонила цензура.

31 грудня 1905 року (за ст. ст.) у Києві почала друкуватися перша щоденна україномовна громадсько-політична і культурно-просвітницька газета «Громадська Думка». До її закриття за розпорядженням влади у серпні 1906-го вийшло 190 номерів. А у вересні того ж року вона відновилася уже як газета «Рада». Обидві видавав Євген Чикаленко.

А що ж відбувалося в Одесі? Тут на хвилі революційних подій 25 листопада 1905 року було створене «Українське товариство «Просвіта». Саме просвітянам ми завдячуємо появі перших українських газет у нашому місті. Спочатку вони самочинно 1 січня 1906-го випустили один номер газети «Народное дело», в якій більша частина матеріалів була надрукована українською мовою. Звичайно ж, тираж заарештували і знищили. Незабаром дозвіл на видання української газети таки отримали і вже 8 січня з’явилася перша в історії Одеси українська політична, економічна, наукова та літературна газета «Народна справа». Але і цей номер одразу ж заарештували. Редактором обох часописів був Іван Луценко.

У березні 1906 року київська «Громадська думка» з обуренням писала про закриття в Одесі української «Народної справи», але тут же сповіщала, що замість неї виходитиме тижневик «Вісті» під редакцією пані Шелухиної – дружини Сергія Шелухина Любові Миколаївни. «Українське діло в Одесі шириться», – констатувала «Громадська думка». Вийшло п’ять чисел «Вістей», після чого видання також заборонили.

Наступною спробою створити українську пресу в Одесі стала поява в 1915 році журналу «Основа» як фактичного продовження закритого на початку Першої світової війни «Літературно-наукового вісника», що виходив у Києві. Цього разу часопис побачив світ за сприяння товариства «Українська хата». Але і йому не судилося довге життя.

Могутній поштовх до зародження україномовної періодики дала Лютнева революція, наслідком якої стало скасування цензури. Вже у березні 1917 року з’являється багато нових видань, серед яких і національні часописи. Першим після повалення царату україномовним виданням в Одесі став журнал «Українське слово», який побачив світ 23 березня 1917-го під егідою Українського керівничого комітету. Всього вийшло 12 номерів. Перший редагував Володимир Чехівський, а з третього редагування перебрав Віталій Боровик.

Попри короткий час свого існування, згадані видання мають величезне історичне значення. Вони не тільки були рупором української ідеї серед населення, а й стали підґрунтям для формування сучасної української журналістики.

Вероніка СТЯГАЙЛО,

старша наукова співробітниця

Одеського історико-краєзнавчого музею.