Творчий вечір з військовим і письменником В’ячеславом Раєвським

Чому військові під час війни звертаються до муз? Хтось — інтуїтивно, як запевняють психологи, через терапевтичний ефект мистецтва і письменства зокрема, що допомагає упорядкуванню думок та емоцій. Хтось — заради добре усвідомленого бажання поділитися досвідом із менш досвідченими побратимами та широким загалом у час випробувань нашої держави на міцність.

Давні греки нам підказують: богиня пам’яті Мнемозіна — це мати де-в’яти муз. Окрім покровительок різних напрямків літератури, серед доньок Матері пам’яті — муза історії Кліо і муза жертовності й патріотизму Калліопа. Українських воїнів на передовій відвідує навіть муза танцю Терпсіхора, яка уособлює зв’язок із рідною землею і культурою та абсолютну гармонію рухів душі й тіла. Напевне, саме тому імпровізовані танці наших захисників у повному екіпіруванні «вірусяться» у соцмережах, неабияк піднімаючи бойовий дух і «солістам», і побратимам, і рідним.

У випадку з В’ячеславом Раєвським написання коротких автобіографічних оповідань про власний військовий і волонтерський досвід — це вияв громадянської позиції й розуміння необхідності ділитися набутим досвідом, до чого також, за його словами, постійно спонукають колеги, друзі та «френди» із Фейсбука (дехто з них був присутній на зустрічі в Одеській національній науковій бібліотеці). А вмінню офіцера цікаво і з гумором розповідати правдиві історії позаздрили б і відомі стендапери. Відтак цілком очікувано, що спілкування військового і письменника з гостями, а це були переважно студенти одеських навчальних закладів, відбулося на одному подиху.

Ірина Бірюкова, генеральна директорка ОННБ, заслужена працівниця культури України розповіла: «Десять років тому, коли для багатьох ще було «все неоднозначно», мені пощастило зустріти людину, котрій було зрозуміло все одразу і котра вміла вдало доносити інформацію. Ми разом із В’ячеславом здобували освіту у сфері інформатизації державного управління. У ті роки спільно переживали події Майдану, обговорювали анексію Криму. Якось ми перетнулися, і він подарував свою книжку. Це було дуже приємно, я сприйняла її дуже особистісно, оскі-льки знала автора. У цій російсько-українській війні у нас дедалі більше героїчних і неймовірних сюжетів, де за кожною історією є конкретне ім’я. Я також історик за освітою, і через деякий час ми розглядатимемо війну з точки зору історичної ретроспективи, аналізуючи періоди у десятиліття, століття. Зараз щодня після ночі обстрілів і тривог прокидаємося з величезною вдячністю захисникам і захисницям, які виборюють територіальну цілісність нашої держави». Ірина Бірюкова запропонувала присутнім вшанувати полеглих у цій війні хвилиною мовчання.

В’ячеслав Раєвський з початку російсько-української війни (із 2014-го) працював на відповідальному напрямку стратегічних комунікацій Генштабу Збройних сил України, а саме у сфері цивільно-військового співробітництва (Сivil Мilitary Сooperation): опікувався населенням поблизу зони бойових дій. Приємно, що попри високе становище, полковник Раєвський був і залишається відкритим і простим у спілкуванні з усіма.

Захоплена аудиторія не хотіла розходитися, відпускати вмілого оповідача. Цікавили різні напрямки діяльності офіцера: командна, штабна, наукова, викладацька. Питань до гостя було багато. Скажімо, про переосмислення досвіду цивільного життя на війні, про те, чи спорт (трейл і марафонський біг) допомагає відновлюватися поза лінією вогню. Вправно оперуючи образним мисленням та зважаючи на майбутній фах студентів Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку, полковник розповів їм про те, чим діапазони радіохвиль схожі на етапи життя людини, і про те, як радіоінженери на війні обходяться без спеціальних пристроїв, розраховуючи довжину антени під робочу частоту.

Кадровий військовий із позивним «ПозитиVV» і сукупним 30-річним стажем командира, офіцера Генерального штабу Збройних сил України, науковця і викладача військового вишу вважає: якщо книжка хоч одному читачеві допомогла, то вона свою місію виконала. У збірці лаконічних оповідань В’ячеслава Раєвського нема розлогих пояснень, менторства. Сам автор виступає у ролі позитивного героя з почуттям гумору, а його емоції спроможні запалити в душі читача певний настрій, ідею.

Напевно, більшість учасників цієї творчої зустрічі запам’ятали чи й узяли собі на озброєння кредо В’ячеслава Раєвського: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де перебуваєш!».