Спочатку збирався написати про ставлення болгар Одещини до української мови. Але потім вирішив не звужувати рамки географією. Бо в даному випадку йдеться якраз про те, як ознайомлення з українською (а часом і глибоке вивчення її) бодай частини бессарабських болгар стає фундаментом для зміцнення українсько-болгарської дружби у значно ширших масштабах.

Свого часу, подорожуючи Придунайським краєм, зустрів кілька симпатичних молодих людей, які опанували українську мову вже після школи. У школі не вивчали, бо Буджак — це особливий край: тут із 1940 року мовою міжнаціонального спілкування була російська, а не українська. Утім, декому вдавалося непогано оволодіти українською вже в інституті чи в коледжі. Такі є як серед болгар, так і серед молдован, гагаузів, албанців... Останніх зустрічав як у єдиному на всю область албанському селі Каракурт, так і в Ізмаїлі.

Тепер стосовно болгар. Мешканка Ізмаїльського району Тетяна Станєва досконало оволоділа українською, вже навчаючись у Києві. Університет компенсував те, чого, можливо, не дала загальноосвітня школа. Відтоді ця красива жінка стала своєрідним містком між Україною й Болгарією. Ледь не щодня дізнаюся про її добрі справи.

Ось один з її дописів у Фейсбуці.

«Друзі, зараз розповім вам дещо цікаве. Мій болгарський учень з української мови слухає щовечора Українське радіо! Це я його «підсадила» для практики. Шановні ведучі — Захаре Давиденку, Романе Колядо і Денисе Денисенку, майте на увазі: від вас болгари вивчають українську!

Мій учень зазвичай виписує незнайомі слова, а ми потім перекладаємо їх і таким чином завчаємо. Якось натрапив на кілька моїх інтерв’ю на радіо і також уважно їх прослухав. Отже, він мене чув болгарською на bTV «Новините» і в приватних розмовах, а українською — на радіо та уроках. Тобто в публічному просторі чув мене тільки двома мовами. Російською не чув. І тут сьогодні раптом каже (дозвіл від нього поділитися з вами отримала): «Я послухав твоє інтерв’ю російською для російськомовного каналу, то це як чорно-білий телевізор. Рівний, прісний, грубий, мертвий якийсь... А коли ти говориш українською, це як… кольоровий телевізор! Одне слово, тобі не личить російська».

Уявляєте? Я довго сміялася. Розповіла йому, як за кадром цього інтерв’ю залишилися питання до мого колеги стосовно деяких слів: «Як це буде російською?». Потім уже й він сміявся. Я реально відвикла від російської, мій мозок довго підбирає слова, а мій мовний апарат довго звикає до цієї вимови.

Інший мій друг зізнався, що дівчата, які говорять українською, сексуальніше виглядають. Каже, «не хвилюють мене сексуально російськомовні…». Ось бачите? А кажуть, що чоловіки не кохають вухами... Брехня все це! Я думаю, що сексуальність української — у м’яких, мелодійних звуках. Носій цієї мови автоматично говорить м’якше, миліше, лагідніше, а отже — привабливіше. Нам всім подобається лагідність, і всіх нас відштовхує грубість. Я й сама помічала, як на очах змінюється людина, коли переходить на українську. Розмовні «сторіз» однієї подруги не могла навіть слухати, бо рідною російською вона розмовляла як людина, що відсиділа термін. А ось коли вирішила розмовляти українською, стала жіночнішою, милішою, у неї залицяльники відразу з’явилися. Чесне слово!

Те саме як жінка можу сказати про чоловіків. Розмовляючи українською, ви стаєте сексуальнішими і привабливішими. А ми ж точно любимо вас вухами! Майте собі це на увазі. Хлопці, вам личить українська! Спробуйте! Цей вибір змінює життя!

До речі, мій друг, відомий етнофотограф Олександр Барон перейшов на українську повністю. А рідною болгарською спілкується тільки з болгарами…».